44. На Запорізькій греблі
Я — на палубі пароплава «Некрасов». Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах.
Я опускаюсь у шлюзи Запорізької греблі. «Некрасов» — у камері шлюзу. З води поступово піднімається вгору мокре громаддя бетону.
На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу: якісь написи, дати, імена, сліди вибухів — усе в зеленому нальоті, у струменях води.
Я переношуся думкою у двадцять третє століття, і тоді шлюзова камера відразу починає здаватися мені старовинною. Я бачу на мокрому, ще більш позеленілому бетоні викарбувані імена й прізвища мулярів, теслярів і бетонників — увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.
З високої башти шлюзової камери лунає по радіо Четверта симфонія Бетховена.
«Некрасов» опускається все нижче й нижче. Мокрі стіни звелися на величезну висоту. Люди на палубі, мов зачаровані, мовчки дивляться вгору. Заходить криваво-червоне сонце. І в небі — таке торжество, багряні промені так незвичайно освітлюють далекі хмари.
Розкриваються останні ворота шлюзу: переді мною Хортиця й велична дуга греблі Дніпрогесу. Сорок вісім могутніх струменів злилися в один пінистий велетенський водоспад і мирно шумлять, надихаючи поетів і радуючи дітей.
172 слова За О. Довженком
44. На Запорізькій греблі
Я — на палубі пароплава «Некрасов». Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах.
Я опускаюсь у шлюзи Запорізької греблі. «Некрасов» — у камері шлюзу. З води поступово піднімається вгору мокре громаддя бетону.
На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу: якісь написи, дати, імена, сліди вибухів — усе в зеленому нальоті, у струменях води.
Я переношуся думкою у двадцять третє століття, і тоді шлюзова камера відразу починає здаватися мені старовинною. Я бачу на мокрому, ще більш позеленілому бетоні викарбувані імена й прізвища мулярів, теслярів і бетонників — увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.
З високої башти шлюзової камери лунає по радіо Четверта симфонія Бетховена.
«Некрасов» опускається все нижче й нижче. Мокрі стіни звелися на величезну висоту. Люди на палубі, мов зачаровані, мовчки дивляться вгору. Заходить криваво-червоне сонце. І в небі — таке торжество, багряні промені так незвичайно освітлюють далекі хмари.
Розкриваються останні ворота шлюзу: переді мною Хортиця й велична дуга греблі Дніпрогесу. Сорок вісім могутніх струменів злилися в один пінистий велетенський водоспад і мирно шумлять, надихаючи поетів і радуючи дітей.
172 слова За О. Довженком

Published: Sep 9, 2021
Latest Revision: Sep 9, 2021
Ourboox Unique Identifier: OB-1201154
Copyright © 2021