«Школа успіху і радості» С. Френе

Ідеї гуманізму в педагогіці розвинув француз Селестен Френе (1896—1966). Методом теоретичних і прак­тичних пошуків він створив модель нової школи — «Школи успіху і радості» — спрямованої на активіза­цію пізнавальної активності дитини.

Визначальним чинником освітньої системи   С. Френе вважав філософію освіти, адже вчитель, який володіє філософськими основами педагогічної діяльності, здат­ний створювати власні педагогічні технології, оскільки він бачить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній.

Педагогічна діяльність С. Френе припала на період реформаторського руху в Європі за «нові школи», ново­введення яких полягали у відмові від схоластич­ної системи навчання, забезпеченні індивідуального роз­витку та активізації пізнавальної діяльності учнів, взаємозв’язку навчання з життєвими потребами, стано­вленні демократичних взаємин між учасниками на­вчально-виховного процесу. У пошуках нових теоретич­них засад організації дитячого співжиття Є. Френе, будучи прихильником гуманістичних ідей М. Монтессо-рі, Ж.-О. Декролі, Р. Кузіне, розробив і практично застосував власну педагогічну концепцію. У центрі її уваги — дитина, яка розкриває свої потенційні можли­вості, а вчитель виступає помічником, організатором та учасником навчально-розвивального простору.

Є. Френе був прихильником концепції школи общин­ного типу, до основних ознак якої належать:

— єдині цінності та «соціальний дух»;

— визнані всіма шкільні символи (особливе місце серед них належить шкільній газеті);

— вироблені на загальних зборах єдині правила поведінки;

— захист прав особистості кожної дитини, основою якого є самоуправління школи;

Основна теза концепції С. Френе визначає необхід­ність впровадження нових досягнень цивілізації як засобів навчання, так і нових форм і методів, які дава­тимуть змогу педагогам та учням розширювати діапа­зон спілкування з метою його якісного покращення. У власній школі-інтернаті для малозабезпечених дітей (м. Вансе, Франція) він створив шкільну типографію, яка тривалий час була необхідною умовою діяльності закладів, що працювали за його методом.

Шкільна типографія мала лише дві дощечки, які розміщувалися на учнівській парті, і комплект букв-літер. Ці дощечки зробили «революцію» у школі, насамперед у вивченні рідної (французької) мови. Діти перестали виконувати граматичні вправи, а почали писати «вільні тексти» — невеликі твори про свої враження, сім’ю, друзів, плани на майбутнє. Учні писали, редагували і набирали їх, скла­даючи слова із букв, набуваючи тим самим навичок гра­мотного правопису. Тепер цей метод широко використову­ють у всьому світі, замінивши дощечки і комплект букв комп’ютером. Ця оригінальна навчально-виховна концеп­ція сприяла активізації пізнавальних процесів в учнів.

Технологія навчання С. Френе ґрунтується на таких принципах:

— не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні;

— освоювати шкільну програму групами (команда­ми) ліцеїстів;

— використовувати активні методи навчання з ура­хуванням індивідуальних нахилів дітей;

— навчати у тісній взаємодії із середовищем, спів­праці вчителів з учнями;

— перетворити екзамени на процес набуття знань.

Виконання індивідуального плану строго обов’язко­ве, але при цьому дитина самостійно розпоряджається своїм часом. На практиці це означає: якщо вона викона­ла тижневий план у четвер, у неї є три вихідних, якщо вона полінувалася в перші дні тижня, цілком можливо, що доведеться працювати навіть у неділю.

Складанням планів діти займаються в понеділок зранку (час, відведений на цю роботу, компенсується в кінці дня). Потім починається колективна робота з «віль­ними текстами»: учні читають свої тексти, після чого голосуванням вибирають найкращий для друку. Згідно зі встановленою черговістю призначають складальників, кожен з яких отримує певний уривок тексту. Інші діти поодинці або групами приступають до виконання зав­дань, які були розподілені в процесі обговорення тексту.

С. Френе не вважав обов’язковою умовою вікову однорід­ність навчальної групи: складання і обговорення текстів потрібне і великим, і маленьким. Проте деяка вікова диференціація інколи необхідна: наприклад, вибраний для друку текст молодші школярі переписують у зошити та ілюструють, а старшим така робота вже не потрібна.

Якщо ж текст виявляється за деякими параметрами непосильним для дітей, вони починають день з малюнка на вільну тему; у цьому випадку заняття з ними почина­ють після того, як старші отримають завдання. Ці зав­дання передбачають читання або колективне складання «вільних текстів» і їх обговорення (лексичне, граматич­не, стилістичне, філософське та ін.), після чого кожна дитина приступає до виконання індивідуального плану. Орієнтовний час закінчення цієї роботи — близько 11:00 ранку, проте кожен може піти трохи раніше або затрима­тися залежно від темпів свого просування в індивідуаль­ному плані. Заняття поновлюються о 13.00. Приблизно півгодини учні друкують свої тексти, а вчитель у цей час ходить по класах, контролює роботу груп і допомагає їм. Таке вільне пересування дає змогу реалізовувати свою індивідуальність не лише учням, а й учителеві: адже за бажання він може зупинитися біля будь-якої групи на власний вибір, давши іншим гранично стислі коментарі.

Охочі в цей час можуть продовжувати роботу з карт­ками, виконуючи індивідуальний план. Час з 14:15 до 14:45 відведений для всіляких справ, які не запланова­ні, але мають бути виконані у зв’язку з виниклою необхідністю (наприклад, додаткові консультації вчи­теля). З 15:00 до 15:30 відбувається короткий звіт про робочий день, зачитування цікавого тексту або вірша і прослуховування відповідної пісні. Останні півгодини починаються з відповідей на питання, які діти записали протягом дня у спеціальний блокнот на вчительському столі. Не варто дозволяти дітям ставити нові питання в міру відповідей вчителя: «Хто хоче ще про щось запита­ти, хай запише свої питання в блокнот завтра». Остан­ній акорд дня — доповідь. Дитина читає підготовлене протягом дня повідомлення, показує ілюстративний матеріал. Потім їй ставлять питання. Якщо доповідач не може відповісти, відповіді не дає і вчитель: у такому разі питання записують у блокнот для подальшого вив­чення. В суботу підбивають підсумки тижня: аналізують виконання індивідуальних тижневих планів; проводять загальнокласні збори, на яких розбирають записи в стінгазеті.

Щоп’ятниці наприкінці занять вихованець підсумо­вує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), ста­влячи в робочому зошиті з планом умовні позначки різ­ними кольорами:

— зеленим: я виконав індивідуальний план повністю;

— оранжевим: мені не вдалося повністю виконати свій план;

— червоним: мені не вдалося виконати свій план, я потребую допомоги наступного тижня.

Гостро критикував С. Френе традиційну систему оці­нювання у французьких школах, яка ґрунтувалась на ранжуванні учнів за рівнем успішності і, на його думку, породжувала показовість, нездорове суперництво, нещи­рість, егоїзм. Він убачав у такій змагальності причини комплексу неповноцінності, глибоких особистісних нега­раздів у житті людини. На противагу цьому С. Френе проголосив гуманною місією шкільного навчання куль­тивування успіхів кожного вихованця, що є необхідним для самоствердження особистості. Учителю потрібно наголосити успіхи кожного: одного похвалити в читанні чи арифметиці, іншого — в малюванні чи музиці, третьо­го — за майстерність у справі чи на занятті ручної праці, четвертого — за старанність чи організацію діяльності.       Особливе значення С. Френе надавав шкільній стін­ній газеті, яка є неодмінним атрибутом учнівського само­врядування, її створюють учні впродовж тижня. Для цього щопонеділка в шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки-рубрики: «Я критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Записи в них може робити будь-хто, обов’язково вказавши своє ім’я. Значна кількість нота­ток свідчить про небайдужість до подій у школі, різнома­нітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогли­вість. Наприкінці тижня зміст газети обговорюють на загальношкільних зборах, які проводять учнівська рада і вчитель-консультант. Рада відповідає за господарську діяльність (дотримання чистоти, якісного стану облад­нання, естетичне оформлення приміщення та подвір’я школи тощо). На раді заслуховують і питання дисциплі­нарних порушень, конфліктів між учнями.

Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в останні десятиліття технологія С. Френе істотно вдо­сконалилась. У сучасних дитячих садках і школах використовують його «вільні тексти», копіювальну тех­ніку, літературу з робочої бібліотеки, знімають відео-фільми, записують аудіокасети і компакт-диски, влаш­товують спектаклі. Існує інформаційна мережа для вихователів і вчителів. Учні різних шкіл спілкуються між собою віртуально, один учитель може одночасно вести урок у кількох школах. Майже в кожному до­шкільному закладі і початковій школі періодично дру­кують дитячі розповіді, фотографії, малюнки, відомо­сті для батьків.

Демократична спрямованість та оригінальне розв’я­зання проблеми організації забезпечили технології С. Френе популярність серед педагогів країн Європи, Аме­рики, Африки. Прихильників мала вона і в Україні, оскільки її основоположні тези співзвучні з ідеями суча­сних педагогів-новаторів, які прагнуть створити гармо­нійні взаємини між учителями та дітьми, побудувати діяльність на засадах гуманізму, дитиноцентризму.