Перші дослідження клітини

        Клітина – це дивний і загадковий світ, який існує в кожному організмі.

Дитяча енциклопедія

Антоні ван Левенгук

        Сьогодні жоден підручник біології не обходиться без згадки про цю видатну людину. Адже популярність прийшла до нього в досить зрілому віці і стала плодом захоплення, яке дивним чином перетнулося з його основною роботою.

Але про все по порядку. Народився Антоні ван Левенгук в 1632 році в невеликому голландському місті Делфт. Батько його, який помер коли Антоні було 6 років, був дрібним ремісником. Мати відправила його навчатися до гімназії, а після її закінчення, в 1648 році, Антоні відправився в Амстердам вчитися бухгалтерської справи. Однак кар’єра бухгалтера на щастя для науки не склалася, зате склалася кар’єра продавця галантерейної крамниці.

Саме тут Левенгук вперше побачив збільшувальне скло, яким продавці і покупці перевіряли якість тканини. Він був настільки зачарований можливістю збільшувати предмети,що купив і собі збільшувальне скло.

У 1654 році Антоні Ван Левенгук повернувся в своє рідне місто Делфт, де відкрив власну галантерейну лавку. Торгівля йшла успішно. Разом з тим, для душі, Левенгук вивчав праці різних вчених, віддаючи переваги книгам з природничих наук.

У 1665 році Левенгук прочитав книгу Роберта Гука «Мікрографія», в якій описувалося вивчення природи за допомогою лінз. Левенгук зрозумів, що це те, що йому цікаво.

Але лінзи, що пропонувалися в той час не могли задовольнити його цікавості. 20-ти кратного збільшення було мало. І Антоні починає сам виготовляти їх. Головною особливістю лінз Левенгука була їхня сильна опуклість і дуже малий розмір (не більше горошини).

Тримати лінзу доводилося практично поряд з оком, зате збільшення було більш ніж 250-кратнним.

Після цього Левенгук почав розглядати практично все, що можливо, а звіти про побачене посилав у Лондонське королівське товариство, яке публікувало його листи починаючи з 1673 року.

У 1676 році Левенгук, вивчаючи воду, взяту з моря, виявив в ній одноклітинні організми.

Опис, зроблений ним, здавався поважним академікам настільки    неймовірним, що в Голландію була відправлена комісія, яка підтвердила його розповідь.

У 1680 році Левенгук був обраний дійсним членом Лондонського Королівського  товариства,  що  було  нечувано для людини без вищої освіти.

Саме Левенгуку належить честь відкриття еритроцитів, сперматозоїдів, інфузорій і багато чого іншого.

Подивитися в мікроскопи Левенгука приїжджали видатні люди з усього світу.

Вражений побаченим, Даніель Дефо, написав свого «Гулівера в країні Ліліпутів».

До самої смерті в 1723 році Антоні ван Левенгук продовжував виготовлення лінз і проводив дослідження. Його головною метою в житті було пізнати якомога більше, дійшовши до витоків. І хоча до витоків у своїх дослідженнях він не дійшов, його спостереження стали найпотужнішим поштовхом для розвитку мікробіології.

Роберт Гук

        Сучасник А. Левенгука англійський природодослідник Роберт Гук (1635 – 1703) також належить до числа цікавих. З особливим інтересом він спостерігав за рухом далеких планет, удосконалював ряд фізичних і астрономічних приладів. Приваблював його і загадковий світ «невидимок» – невидимих оку найдрібніших організмів, що населяють нашу Землю.

До числа приладів, які удосконалив Гук, належить і «бісерне скельце» братів Янсенсів. Завдяки цьому вдосконаленню він зміг спостерігати за найдрібнішими об’єктами. Мікроскоп Гука виглядав менш громіздким порівняно з мікроскопом Левенгука. Але, вигравши в зовнішньому вигляді, мікроскоп Гука втратив у якості – він давав збільшення вдвічі менше того, що досягалося під час користування мікроскопом Левенгука. Але навіть таке збільшення не було малим!

Свій мікроскоп Гук використовував так само, як і Левенгук: він розглядав все, що потрапило під руку.

Одного разу його увагу привернув корок від пляшки. Гук зробив тоненький зріз корку і став розглядати його в мікроскоп. Він був вражений тим, що побачив. На зрізі корку чітко простежувалася структура, схожа на бджолині стільники, які Гук назвав латинським словом «cellula», що в перекладі означає комірка, або клітина. Таким чином, термін «клітина» був введений у науку Робертом Гуком.

         Отже, Левенгук і Гук відкрили нам новий, зовсім невідомий раніше світ.

Клітинна теорія Т. Шванна

          Німецькі  вчені  Матіас   Шлейден   (1804 – 1881)   і   Теодор   Шванн (1810 – 1882) були друзями, яких об’єднувало бажання займатися наукою.

Юрист за освітою, М. Шлейден спершу займався адвокатурою. Але успіху на юридичній ниві не мав. У хвилину розпачу він вирішив покінчити з собою і пострілом з револьвера тяжко поранив себе. Після одужання він змінює свій життєвий шлях, захоплюється природодослідництвом. Шлейден стає професором ботаніки в Йєнському університеті, потім професором антропології в Тартурському університеті. Але в жодному місці він довго не затримувався, і тому віддав перевагу життю простого природодослідника.

Дізнавшись    про    відкриття    Р.  Броуном    ядер   рослинних   клітин, М. Шлейден висунув гіпотезу про походження клітинних тканин.

На висунуту гіпотезу звернув увагу молодий біолог Теодор Шванн. Відмовившись від духовної кар’єри, він вирішив присвятити своє життя нелегкому шляху вченого-природодослідника. Теодор в жовтні 1838 р. зустрічається з М. Шлейденом, і вони стають друзями.

Займаючись дослідженнями в галузі біології, вони часто обмінювались думками.

Обговорюючи питання про клітинну структуру клітин тканин, вони все більше переконувались в правильності своїх передбачень. Такий висновок був зроблений у книзі Шванна «Мікроскопічні дослідження» (1839), в якій він підсумував результати всіх своїх попередніх робіт.

Головна ідея книги: життя зосереджене в клітинах! Або говорячи науковою мовою, тканини рослин і тварин складаються із клітин!

Основні положення клітинної теорії Шванна:

• всі організми складаються з клітин або різними способами утворені з них;
• клітини рослин і тварин подібні за головними рисами;
• ріст і розвиток організмів пов’язаний з утворенням клітин.

Деякі положення клітинної теорії були, із сучасної точки зору, зовсім неправильними. Вважалося, наприклад, що головне в клітині – її оболонка; організм багатоклітинних  розглядався як проста сума клітин; до того ж не був з’ясований механізм утворення клітин. Один з недоліків виправив Рудольф Вірхов (1821 – 1902), який довів, що клітини виникають тільки з клітин-попередників.

Співавтором клітинної теорії вважають й естонського вченого Карла Бера (28.02.1792 – 28.11.1876) , який у 1827 році відкрив птахів і ссавців і довів, що ці тварини розвиваються з однієї клітини – заплідненої яйцеклітини. Отже, було з’ясовано, що клітина є не лише одиницею будови, а й одиницею розвитку багатоклітинних організмів.