Казка про грім, блискавку та зайченя

Одного дня маленький зайчик пішов у ліс       погуляти, ходив-бродив, і бачить, що сонечко на небі     пропало.

Він злякався і побачив, що небо темніє. Він одразу побіг   додому і почав розповідати це мамі.

Коли він сказав, що хтось вкрав сонечко, мамуся зайчиха     посміхнулась і сказала, що скоро буде дощик.

Вона обійняла його і сказала йти в хатинку, щоб зайчик     не  намок.

Зайченя слухняно пішло до хатинки позаду мами зайчихи. Зайчик сидів на ліжечку і поглядав у віконце. Він хотів побачити, що ж це за Дощ такий, який зміг сховати сонце.

І ось через деякий час він все ж дочекався, як з темних хмаринок почали падати маленькі капельки води, яких ставало все більше і більше.

І коли вже зайченя мало відходити від віконця, його налякав страшенний гуркіт та  ниточки, які розійшлися по всьому небу. Перелякане зайченя підбігло до зайчихи та трусилось від страху.

Зайчиха лагідно погладила зайченя по голові та прийнялась розповідати, що сильний гуркіт – це грім, а ниточки, які розійшлись по всьому небу – це блискавка. Маленький зайчик тихенько слухав все, що розповідала йому мама.

Після невеликої розповіді зайчиха відвела зайченя в ліжечко і сказала, щоб він нічого не боявся і швиденько засинав. Поки він пробував засинати, зайчиха розповідала йому про одного хороброго зайчика, який нічого не боявся. Під звук дощу, який проситься у вікно та під розповіді мами зайчик швидко заснув.

Коли настав ранок, зайченя прокинулось і підбігло до віконця виглядаючи на вулицю. На його обличчі одразу з’явилась усмішка, адже сонечко знову повернулося на небо, а страшні велитенські хмари більше не закривали яскраве сонце.

Зайченя вийшло на вулицю і побігло до своїх друзів. Він розповів їм про те, що таке грім і блискавка, а після цього вони всі гралися і споглядали за блакитним небом, яскравим сонечком і білими хмаринками, які плевли по небу змінюючи свою форму.

КІНЕЦЬ