Друга світова війна в об’єктиві кінокамери

Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців стала Друга світова війна.  І щоб вона залишилась в пам’яті поколінь, її показано на екрані в сотнях фільмів —
від епічних бойових стрічок до несамовитих драм
військовополонених і трагедій у концентраційних таборах.
Деякі фільми зображують цю війну не в самому
традиційному сенсі, але вони навдивовижу пронизливо
передають особисті історії й погляд режисерів на події.

“В бій ідуть лише старики”. 1974 рік, “Студія ім.
Довженко”, режисер Леонід Биков
Будні ескадрильї винищувачів, якій всі відгукуються не на
імена, прізвища чи звання, а на прізвиська, вони ж –
позивні. Командир – Маестро, механік – Макарич, новачки
– Ромео, Смуглянка, Кузнєчік. Новачки – “жовторотики”,
досвідчені воїни – «старики». У перервах між повітряними
боями льотчики співають у самодіяльному хорі. А хто не
співає – той дурак. Фільм хотіли заборонити, як то кажуть,
на злеті, і за стрічку заступилися Олександр Покришкін та
Іван Кожедуб.

“Білий птах із чорною ознакою”. 1970 рік, “Студія ім. Довженка”, Юрій Іллєнко
Буковина, середина ХХ століття. Братів Дзвонарів
розводить війна. Петро в Червоній Армії, Орест – в УПА,
Георгій намагається бути нейтральним, Богдан – працює в
священика. Типове переплетення доль та родинних історій
простих українців. Фільм у нинішньому вигляді порізаний
цензурою, інакше не вийшов би на екрани. Але навіть у
порізаному вигляді забрав безліч престижних професійних призів на Заході.

“Назви своє ім’я” – повнометражний документальний режисера Сергія Буковського, знятий в 2006 році
Продюсером стрічки був американський кінорежисер
Стівен Спілберг та український бізнесмен Віктор Пінчук.
Для Стівена Спілберга, який має українське коріння (його
предки походять з Одеси), це був особливий проект. Саме
завдяки йому він вперше відвідав Україну.
Фільм розповідає про трагедію євреїв у період Голокосту на території Україні під час нацистської окупації українських земель. Фільм базується на свідченнях очевидців трагедії, що їх зібрав Фонд Шоа і які зберігаються у Сполучених Штатах.

“Вишневі ночі”. 1992 рік, студія “Рось”, режисер
Аркадій Мікульський
Після вигнання фашистів із Західної Україні організація УПА починає боротьбу з радянською владою. На тлі цих подій розгортається неможлива історія кохання лейтенанта НКВД і зв’язкової УПА.

“Далекий постріл”. 2005 рік, режисер Валерій Шалига
1942 рік, Україна. Триває Друга світова. У німецькому
полоні зустрічаються два вороги: один, із Червоної армії,
а другий з лав УПА. Обоє бачать свій шлях правдивим,
бо «обоє за Україну воюють». Та згодом стає зрозуміло
де справді цінують свободу, де справді воюють за Україну,
де справді є друзі, які одне за одних не пошкодують життя, щоб звільнити з полону. А з того як закінчились їхні життя теж можна висновок зробити.

“Незламна / Битва за Севастополь”. 2015 рік,
режисер Сергій Мокрицький
Події військової драми «Незламна / Битва за Севастополь» охоплюють період з 1937 по 1957 і розповідають історію радянської жінки Людмили Павличенко. На початку Великої вітчизняної війни ця тендітна жінка вирушила на фронт, щоб захистити свою батьківщину і змогла залишити свій слід в історії. Її нелегкий шлях захисника почався з Чапаєвської стрілецької дивізії, який назавжди змінив уявлення Людмили про війну. Протягом довгих років над головою Людмили та її товаришів вибухали снаряди і гуркотіла важка артилерія, але незважаючи на всі труднощі і небезпеку, вона змогла вижити і зіграти важливу роль в битвах. Героїзм і мужність цієї жінки піднімав бойовий дух в рядах Червоної армії, солдати були готові піти за нею до кінця. Людмила стала справжнім символом для радянських воїнів і великою проблемою для ворога.

“Хайтарма”. 2013 рік, режисер Ахтем Сеітаблаєв
Розповідь про сталінську депортацію кримських татар,
вчинену у травні 1944 року. Ця трагічна сторінка в історії
кримськотатарського народу показана через погляд
прославленого льотчика, національного героя кримських
татар Амет-Хана Султана: після вигнання нацистських
окупантів з Криму, військове командування дозволило
Амет-Хану разом з його бойовими товаришами відвідати
батьків у Алупці. За збігом обставин на час перебування
льотчиків у Алупці припала операція НКВС з примусової
депортації кримських татар. Радянський ас, якого боялися
німецькі пілоти, не зміг захистити свій народ від злочину
сталінського режиму.

“На війні як на війні”. 1968 рік, режисер Віктор
Трегубович
Молодший лейтенант, що тільки-но вийшов за поріг
училища, призначається командиром в екіпаж САУ
СУ-100 (у книзі СУ-85). Його підлеглі старші його і досвідчені бійці. Утвердити свій авторитет буде нелегко, але вибору немає. Адже від злагодженості дій залежить подальше виживання солдатів.

“Нескорений”. 2000 рік, режисер Олесь Янчук
1950 рік. Вже давно закінчилася Друга Світова війна. На
території Західної України, в Карпатах ще продовжують
боротьбу зі сталінським режимом знекровлені, роззброєні бійці Української Повстанської Армії (ОУН-УПА). Ще зовсім
недавно – армії, яка змушена вести бій одночасно з
фашистами та радянськими військами. На чолі УПА –
командир Роман Шухевич. Боротьба приречена – бійці
переходять в підпілля. Від чого повинен відмовитись
Шухевич, щоб розділити драматичну партизанську долю
200 тисяч солдатів УПА? Від комфорту емігрантського
життя? Або від блаженства буття з коханою жінкою?
Можливо, від палахкотливої віри в самостійну і незалежну
Україну?

“Червоний”. 2017 рік, режисер Заза Буадзе

Фільм розповідає вже про післявоєнні часи, проте події 1947 року також актуальні в контексті того, що для українців війна була завершена двома роками раніше лише з одним з агресорів. За сюжетом до ГУЛАГу потрапляють двоє українців. Головний герой — воїн УПА Данило Червоний. Інший українець — Віктор Гуров, радянський льотчик з Чернігова, літак якого було збито над позиціями ворога і його вважають дезертиром, який був у полоні. Гуров вважає Сталіна героєм і вірить у те, що військовий суд помилився. Обидва герої мусять пройти крізь пекло і нелюдські умови каторги, переслідування кримінальних ватажків, підлість,
зраду і відчай. Данило знаходить в собі сили протистояти репресіям начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання у таборі.

“Партизани в степах України” — український радянський чорно-білий художній фільм 1942 року режисера Ігоря Савченка за однойменною п’єсою Олександра Корнійчука. Знятий в роки радянсько-німецької війни на Київській (в евакуації) та Ашхабадської кіностудіях. Прем’єра фільму відбулася 2 березня 1942 року. У фільмі розповідається про героїчну боротьбу українських колгоспників-партизанів з фашистськими загарбниками в роки Другої світової війни.

“Хлопчик у смугастій піжамі”. 2008 рік, режисер Марк Херман

Кінострічка про історію, яка трапилася в період Другої світової війни, та знята очима невинної дитини, якої довелося жити у ті не легкі та жахливі часи. Тематика давно минулого віку до сих пір живе у серцях людей. Ті хто з історією мало знайомий, не зможе байдуже дивитися на жорстокість, на яку були здатні воїни Вермахту. Під час правління Гітлера та третього рейху, усім громадянам Німеччини з дитинства доводили, що німецька раса – раса обраних, а інші народи та національності мають або служити на благо обраних, або бути знищеними. Але діти, як що їм постійно не нагадувати про це, не бачать ніякої різниці між людьми. Саме так вийшло з хлопчиком Бруно, батько якого працював комендантом концентраційного табору та був відряджений разом із сім’єю далеко від Берліна. Там він познайомився із єврейським хлопчиком на ім’я Шмуль, який знаходився у тому самому таборі. Батьки усіма силами намагалися перешкодити синові спілкуватися з полоненими, але Бруно самостійно проник до території ферми, та знайшов собі друга. Хлопчик під страхом покарання вирішив допомогти Шмулю знайти його батька серед полонених табору.

“Бабин Яр”. 2002 рік, режисер М. Засєєв-Руденко

29 вересня 1941 року в містечку Бабин Яр було скоєно один із найстрашніших злочинів ХХ століття. За один день тут розстріляли близько 34 тисяч євреїв. Елеонорі, на очах якої загинули батько, мати, сестра, син, сусіди, друзі, дивом удалося врятуватися. Через 60 років, ставши багатою та впливовою жінкою, що займається міжнародною політикою, вона приїжджає до рідного Києва, щоб вклонитися могилам своїх рідних, і знайти ту, якаврятувала їй життя. Але доля приготувала їй ще одне випробування: у Бабиному Яру вона зустрічає німця, колишнього фашистського офіцера, який малював її із сином на краю могили.