Охорона праці для професії машиніст крана металургійного виробництва

ВСТУП

Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стримування війн, але дотепер не навчилося надійно захищати людину, її здоров’я в процесі повсякденної праці. Міжнародна статистика свідчить, що в наш час травматизм може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя — те і інше дається лише один раз. Необхідно пам’ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей. Тому цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділяється серйозна увага.

Електронний інтерактивний навчальний посібник  “Охорона праці для машиніста крана металургійного виробництва” призначений для вивчення предмета “охорона праці” за професійним спрямовуванням, надає можливість ефективно організувати навчальну діяльність здобувачів освіти, сприяє досягненню очікуваним результатам. Електронний посібник складено відповідно до Державного стандарту СП(ПТ)О 8333.С.24.10-2018 з професії “Машиніст крана металургійного виробництва”.

Викладений у навчальному посібнику матеріал покликаний дати майбутнім машиністам крана необхідні знання, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, вивченню безпечних і безаварійних прийомів праці, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

ЗПК.8. Дотримання та виконання вимог охорони праці, промислової і пожежної безпеки, електробезпеки, виробничої санітарії

Тема програми 1. Вимоги нормативних актів про охорону праці, з пожежної безпеки, електробезпеки, виробничої санітарії і навколишнього середовища

Тема уроку №1. Основні законодавчі акти з охорони праці

     «Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.»

 Закон України  «Про охорону праці»

     Головна мета охорони праці – створення на кожному робочому місці:

• безпечних умов праці,
• безпечної експлуатації обладнання,
• зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини,
• зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

Кожний працівник має право на охорону праці, що є основним правом, закріпленим у ст. 43 Конституції та КЗпП України.

Зміст права на охорону праці включає право працівника на:

– робоче місце, що відповідає вимогам охорони праці;

– загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

– відмову від виконання робіт у випадку виникнення небезпеки для його життя та здоров’я внаслідок порушення вимог охорони праці;

– забезпечення індивідуального та колективного захисту за рахунок роботодавця;

– навчання безпечним методам праці за рахунок роботодавця;

– звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, роботодавця, профспілки з питань охорони праці;

– особисту участь або участь через своїх представників у розгляді питань, пов’язаних із забезпеченням безпечних умов праці на його робочому місці, і в розслідуванні нещасного випадку, що відбувся з ним, на виробництві або професійного захворювання;

– медичний огляд відповідно до медичних рекомендацій зі збереженням місця роботи  і середнього заробітку під час його проходження;

– компенсації та пільги, встановлені законодавством, колективним договором чи угодою, трудовим договором, якщо працівник зайнятий на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці.

Основні законодавчі акти з охорони праці

Конституція України;

Закони України “Про охорону праці”,

«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»,

Кодекс законів про працю (КЗпП),

Кодекс цивільного захисту України,

“Про охорону здоров’я”,

«Про охорону навколишнього середовища»,

“Про використання ядерної енергії та радіоактивний захист”,

“Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”,

«Про колективний договір та угоди».

Огляд деяких законів

     Конституція гарантує людині право на працю, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43). Кожній людині Конституція гарантує право на належні, безпечні і здорові умови праці; гарантує захист від незаконного звільнення. Кожна людина має право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці» (1992р.) Цей закон визначає основні положення щодо реалізації права працівників на належні безпечні і здорові умови праці, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на всі підприємства і установи, незалежно від  форм власності та виду діяльності. Гарантує право на охорону праці під час укладання трудового договору (ст.5); право працівника під час роботи (ст.6); права на пільги і компенсації за тяжкі і шкідливі умови праці (ст.7); відшкодування власником шкоди в разі ушкодження здоров’я або в разі його смерті (ст.9); обов’язки роботодавця та працівників щодо додержання вимог нормативно- правових актів з охорони праці (ст.13,14), забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (ст.8);роботодавець забезпечує фінансування та проведення попередніх та поточних медичних оглядів, навчання та інструктування з охорони праці; особливу увагу приділяє питанням охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів (ст.10,11,12); передбачає, що відповідальність за порушення законодавчих актів несуть працівники, на яких покладені обов’язки виконувати ці вимоги.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає основні принципи:

• Обов’язковість страхування для всіх осіб, що працюють за умовами трудового договору;
• Своєчасне і повне відшкодування шкоди страховиком;
• Диференціювання страхового тарифу від рівня виробничого травматизму на підприємстві.

Застрахованим особам видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Підставою для оплати потерпілому виплат є акт розслідування нещасного випадку. Страхування здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. В разі смерті потерпілого, особам, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку зі втратою годувальника. За потерпілим, тимчасово переведеним на легку роботу, зберігається його середньомісячний заробіток.

Кодекс законів про працю

На всіх підприємствах створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, що становить небезпеку для життя, а також, якщо умови не відповідають законодавству про працю. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи , якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його або людей, які його оточують і навколишнього середовища. Працівник зобов’язаний знати і виконувати нормативні акти з охорони праці,  дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди, повідомляти про небезпеку виробничої ситуації своєму безпосередньому керівнику. Має право об’єднуватись в професійні спілки, звертатись про вирішення колективних трудових конфліктів.

Кодекс цивільного захисту України

Має розділ про основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки підприємства покладається на його керівника. Власники підприємства зобов’язані розробити комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки, забезпечити дотримання  протипожежних вимог, організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. Всі працівники на підприємстві проходять інструктажі з питань пожежної безпеки. Особи, що не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань, до роботи не допускаються.

Закон України «Про охорону здоров’я»

Кожен громадянин України має право на охорону здоров’я. Це право передбачає:

• Життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров’я людини;
• Безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище;
• Безпечні й здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;
• Кваліфіковану медико- санітарну допомогу, яка передбачає вільний вибір лікаря та медичної установи;
• Компенсування шкоди, завданої здоров’ю.

Закон встановлює вимоги до профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, працівників підприємств з шкідливими та небезпечними умовами праці, відповідальність власників за своєчасне проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкові медичні огляди.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища»

Одною з головних причин погіршення здоров’я громадян є стан навколишнього середовища. Кожен громадянин має право на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природнє середовище, участь в роботі громадських екологічних об’єднань. Створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього середовища за рахунок штрафів за забруднення  довкілля, добровільних внесків підприємств та окремих громадян.

Закон України “Про  забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

Цей закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки підприємств та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно- епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно- епідеміологічного нагляду в Україні.

Громадяни мають право на безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, побуту, відпочинку, відшкодування збитків, завданих їх здоров’ю, внаслідок порушення підприємствами санітарного законодавства. Мають право на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, про наявні та можливі чинники ризику для здоров’я та їх ступінь.

Громадяни зобов’язані піклуватись про своє здоров’я, здоров’я та гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян, проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках, виконувати вказівки посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно- епідеміологічного нагляду.

Підприємство  зобов’язано на вимогу посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби надавати безплатно зразки використовуваних сировини, матеріалів, а також продукції, що випускається, для проведення державної санітарно- гігієнічної експертизи, виконувати розпорядження  посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно- епідеміологічного нагляду, усувати від роботи осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення.

Закон України  «Про колективний договір та угоди»

Гарантії, пільги та компенсації, передбачені для працюючих чинним законодавством, повинні вважатись мінімальними, обов’язковими для виконання. При наявності на підприємстві економічних можливостей, встановлені пільги і компенсації можуть збільшуватись і застосовуватись у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов’язань згідно з колективним договором. Перевірку виконання колективного договору здійснюють не менше як двічі на рік. Підсумки перевірки розглядають на зборах працюючих. За невиконання зобов’язань за колективним договором службових осіб притягають до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Питання для самоперевірки

1.Яка головна мета охорони праці?

2.При якій чисельності робітників підприємства організовується служба охорони праці на підприємстві?

3. Які права на охорону працю мають працівникі на виробництві?
4. Які компенсації належать працівникам за роботу з важкими умовами праці?
5. Коли працівник може відмовитись від виконання  виробничого завдання?

Тема уроку №2. Навчання з охорони праці. Інструктажі з охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, навчання з питань охорони праці, з надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Так скеровує ст. 18 Закону України «Про охорону праці».

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити щороку за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно- правових актів з охорони праці.

Посадові особи, діяльність яких повязана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

     Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці визначає, що працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці  поділяються на

• вступний
• первинний
• повторний
• позаплановий
• цільовий

Вступний інструктаж
проводиться:

• з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;
• з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
• з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;
• з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються роботодавцем.

Запис про проведення вступного інструктажу для осіб, які приймаються на роботу відповідно до наказу роботодавця робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж
проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;
• який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;
• який виконуватиме нову для нього роботу;
• відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві;
• з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання.

Повторний інструктаж
проводиться на робочому місці за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться:

• на роботах підвищеної небезпеки— 1 раз на 3 місяці;
• для решти робіт — 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж
проводиться з працівниками на робочому місці:

• при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
• при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;
• при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт підвищеної небезпеки, а для решти робіт — понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж з учнями, студентами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж
проводиться з працівниками:

• при ліквідації аварії або стихійного лиха;
• при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження;
• при виконанні разових робіт не за фахом.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, уносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою (за її наявності).

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів — не обов’язково.

Тема уроку №3. Зони небезпеки та їх огородження. Світлова та звукова сигналізація

     Небезпечна зона— це простір, у якому можлива дія на працюючих небезпечного або шкідливого виробничого фактора. Для того, щоб запобігти появі людини в небезпечній зоні, а також локалізувати цю зону і зменшити її розміри до можливого мінімуму, використовують різні засоби захисту.

Огороджуючі засоби захисту перешкоджають проникненню в небезпечну зону або розповсюдженню небезпечних та шкідливих факторів. Огороджуючи пристрої застосовують для ізоляції людини, її частин тіла, одягу від механізмів, що рухаються, обертаються, від небезпечних струмоведучих частин обладнання, яке знаходиться під напругою, а також високих температур, шкідливих випромінювань і місць де можливий виліт деталей при їх обробці або внаслідок вибуху.

Огороджуючі пристрої поділяються на стаціонарні, відкидні чи розсувні, знімні та переносні (тимчасові).

     Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, механізми різних машин і окремі ділянки робочих місць. Всі приводні та передавальні механізми, робочі органи, якщо це можливо за технологією, розміщуються у корпусі машини. За конструктивним оформленням стаціонарне огородження виконується як невід’ємна частина машини.

     Відкидні чи розсувні огородження (кожухи, футляри, кришки, дверцята тощо) використовуються для укриття робочих органів, систем приводу та інших механізмів, які вимагають частої наладки, чистки, змащування та оглядів між плановими ремонтами машин і верстатів. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допомогою петель, завіс і можуть відкриватись без допомоги інструмента.

     Знімні огородження використовують для укриття приводних, передавальних механізмів, які не потребують наладки, чистки та огляду під час всього міжремонтного періоду роботи обладнання. Знімні огородження закріплюються на машині або верстаті болтами, гвинтами і тощо; для того щоб їх зняти, потрібен інструмент.

     Переносні (тимчасові) огородження використовують при ремонтах та налагодженні механізмів, що обертаються, до струмоведучих частин тощо. Роботи на обладнанні, з якого знято огородження або воно несправне, забороняються.

Сигналізація призначена для попередження працюючих про пуск і зупинку обладнання, порушення технологічних процесів, аварійну ситуацію. За принципом дії вона може бути світловою, звуковою, кольоровою тощо.

     Світлову сигналізацію використовують на транспортних засо­бах, в електроустановках, на пультах керування напівавтоматичними та автоматичними лініями.

За функціональними призначенням сигнальні пристрої поділяються на такі:

ü аварійні (сповіщають про виникнення небезпечного режиму під час роботи);

ü інформаційні (інформують про параметри, що визначають безпеку);

ü запобіжні (попереджують про необхідність дотримання вимог безпеки).

Засоби світлової сигналізації обладнуються світлофільтрами червоного, жовтого, зеленого та синього кольорів.

Сигналізацією у вигляді світлової лампи обладнуються:

1. устаткування, на якому усунення технічних або технологічних неполадок є небезпечною та трудомісткою операцією;
2. всі види технологічного устаткування, яке має окремі станції керування;
3. для попередження про пуск обладнання на автоматичних лініях, конвеєрах.

Звукова сигналізація у вигляді сирен, гудків, дзвінків, зумерів використовується на машинах з невеликим рівнем шуму.

Сигнальні звукові та світлові пристрої розташовують так, щоб на ділянці роботи обслуговуючого персоналу звукові сигнали було добре чути, а світлові – добре видно.

Питання для самоперевірки

1. Що таке небезпечна зона?
2. Для чого використовується відкидне огородження7
3. В яких випадках використовується знімне огородження?
4. Яке призначення сигналізації?
5. Які є види сигналізації?

Тема уроку №4. Попереджувальні написи, сигнальне фарбування, знаки безпеки

Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності сприйняття зорової інформації. На цьому ґрунтується широке використання на підприємствах кольорів безпеки та знаків безпеки праці та попереджувальних написів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації.

     Колір безпеки – установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежегасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій.

Для підсилення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів (табл. 1). Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів.

Таблиця 1.Основне змістове значення кольору безпеки та його контрастний колір

     Червоний колір безпеки застосовується для позначення різних видів пожежної техніки, інструментів, інвентарю та протипожежних засобів, пристроїв вимкнення (у тому числі й аварійних), сигнальних лампочок. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

     Жовтий колір безпеки використовується для елементів виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих

чинників; постійних та непостійних огороджень; елементів будівельних конструкцій, що можуть спричинити отримання травм; елементів внутрішньо – та міжцехового транспорту, підіймально-транспортного обладнання і т. ін. Для більшої помітності застосовують чергування жовтих та чорних смуг.

     Зелений колір безпеки використовується для світлових табло (напис білою фарбою на зеленому тлі) евакуаційних і запасних виходів, сигнальних лампочок, які сповіщають про нормальний режим роботи, а також для евакуаційних знаків (наприклад, “Виходити тут”).

     Синій колір безпеки застосовують для приписувальних і вказівних знаків.

Знаки безпеки призначені для привертання уваги праців­ників до безпосередньої або можливої небезпеки, припису чи дозволу на виконання відповідних дій з метою забезпечен­ня безпеки, а також для отримання необхідної інформації.

Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:

• заборонні, які призначені для заборони працівникам певних дій у місці встановлення знака (заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи проходити, гасити водою, користуватись електронагрівальними приладами і т. ін.);

• попереджувальні, які призначені для попередження працівників про можливу небезпеку (електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання, небезпеку вибуху тощо);

• приписувальні, які призначені для дозволу на виконання певних дій працюючих лише за умови виконання ними конкретних вимог (припису) безпеки праці (обов’язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог виробничої та пожежної безпеки;

• вказівні, які призначені для інформування про місце знаходження відповідних об’єктів та засобів (пункту медичної допомоги, пожежної охорони, питної води, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. ін.).

Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір.

Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов’язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинників. Вони повинні контрастно виділятися на тлі, що їх оточує, та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені.Таблички, прикріплені на воротах і вхідних дверях будівель та споруд, вказують на те, що територія дії цих знаків охоплює все приміщення в цілому.

Тема уроку №5. Засоби колективного та індивідуального захисту від небезпечних та шкідливих виробничих факторів у галузі

     Засоби колективного захисту — це засоби, які використовуються для захисту двох чи більше осіб за рахунок нормалізації умов їхньої трудової діяльності. Зокрема, до колективних засобів захисту належать:

• Захисні пристрої, що попереджують потрапляння людини в небезпечну зону (огороджувальні ( кожухи, екрани, щити, бар’єри) , гальмівні та блокувальні пристрої, апарати відділеного доступу і управління, автоматизовані системи контролю і сигналізації; запобіжні засоби та покажчики безпеки);
• системи адаптації та очищення повітряних потоків в закритих приміщенням (вентиляція, кондиціювання, опалення);
• системи штучного освітлення цехів, майстерень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні лампи);
• механізми захисту від іонізуючого, ультрафіолетового, інфрачервоного, магнітного та іншого випромінювання (огороджувальні, ізолюючі системи, автоматичний контроль і т. д.);
• системи поглинання промислового шуму і вібрації (звуко-, віброізоляція, огородження);
• засоби захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);
• інструменти захисту від ураження електричним струмом (захисне заземлення та занулення);
• системи захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов’язано із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. На відміну від колективних, засоби індивідуального захисту спрямовані на убезпечення однієї особи і застосовуються у випадках, коли потребується додатковий захист працівника. Можуть використовуватись разом із колективними засобами захисту або окремо. Широко поширене використання таких видів ЗІЗ, як: спеціальний одяг, спецвзуття, захисні каски, бронежилети, які захищають від травм та інші засоби захисту в сфері техніки безпеки; респіратори, протигази, захисні окуляри, маски, що захищають робітника від небезпечних промислових чинників (так звані засоби санітарії), тощо. Видача особистих засобів робітникам, які залучені до шкідливих та особливо небезпечних робіт, гарантована законом.

За функціональністю ЗІЗ поділяються на першочергові та другорядні.

До першочергових засобів індивідуального захисту належать:

1. засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори). Протигази бувають фільтрувальні та ізолювальні. Фільтрувальні протигази надягають при обмеженому вмісті шкідливих речовин. Їх не використовують за наявності у повітрі малої концентрації кисню. Ізолювальні протигази видають під час аварії, що супроводжується викидом великої кількості шкідливих речовин. Респіратори призначені для уникнення пилу, парів, аерозолів, шкідливих газів;
2. засоби захисту органів слуху — навушники та заглушки, що поглинають шум. Навушники понижують інтенсивний шум на 40 дБ, а заглушки — на 25 дБ;
3. засоби захисту очей — (захисні окуляри). Захищають очі від уламок, бризок, іскор, різних видів випромінювання. Вибір конкретних окулярів або масок для захисту очей обумовлюється характером роботи;
4. засоби захисту голови і обличчя (щитки, капелюхи, каски, шоломи) — убезпечують від речей, що падають, стружки, інших фізичних і хімічних факторів. Необхідно видавати робітникам маски і шоломи при ремонті, завантажувально-розвантажувальних роботах, для виконання завдань спеціального призначення;
5. засоби захисту шкіри (спецодяг) — видаються співробітникам для закриття тіла від забруднення, кислот, лугів, низьких або високих температур. Спеціальний одяг обирається з урахуванням його захисних характеристик. Форми спецодягу: комбінезони, костюми (бронежилети), халати, фартухи, плащі та ін.;
6. засоби захисту ніг — спецвзуття, що закуповується для захисту людини від надмірної вібрації, випромінювання, статичної електрики тощо. Для робіт, що виконуються на вулиці під час холодної пори року, видають валяне взуття, а для робіт з використанням кислот, лугів — гумові чоботи. Для роботи у вогких, холодних умовах одягають утеплені зсередини чоботи. Влітку одягають шкіряні та кирзові чоботи, напівчоботи, бахіли тощо;
7. засоби захисту рук (рукавиці, напальники, дерматологічні засоби (мазі, креми). Можуть виготовлятися з вовна, льону, шкіри, шкіряного замінника, гуми тощо;
8. засоби запобігання удару електричним струмом: діелектричні рукавички, боти, чоботи, калоші з гуми.

Другорядні захисні пристрої повинні видаватись для реалізації висотних робіт (запобіжні пояси та страхові канати, драбини, кігті).

Питання для самоперевірки

1. Яке призначення засобів колективного захисту?
2. Перелічіть засоби колективного захисту.
3. Для чого призначені засоби індивідуального захисту?
4. Перелічіть засоби індивідуального захисту.
5. Які з засобів індивілуального захисту використовуються при роботі машиністом крана металургійного виробництва?

Тема уроку №6. Вогнегасильні речовини та матеріали. Організаційні та технічні протипожежні заходи

     Вогнегасильні речовини – це речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння.

Вогнегасні речовини при введенні їх до зони горіння знижують швидкість горіння або повністю його припиняють.

Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна пара), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До вогнегасних речовин також належать азбестові, повстяні або брезентові простирадла.

Вогнегасні речовини за принципом дії поділяють на охолоджувальні (вода), ті, що ізолюють зону горіння від доступу кисню (порошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або зменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюють процес горіння (галоїдні вуглеводні).

Одним з найпоширеніших засобів гасіння пожежі є вода. Вода як вогнегасна речовина має такі позитивні якості:

– доступність і низька вартість;

– велика теплоємність;

– висока транспортабельність;

– хімічна нейтральність.

Але вода має й негативні властивості. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що перебувають під напругою, гасити водою також не можна, оскільки вода — електропровідник.

Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого повітрообміну, а також у закритих приміщеннях з найнебезпечнішими технологічними процесами.

Одним із засобів пожежогасіння є піна. Піною гасять усі тверді речовини, які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому ефективніша за воду.

Хімічною піною не можна гасити електрообладнання, тому що вона електропровідна. Не можна хімічною піною також гасити натрій і калій, оскільки вони вступають у взаємодію з водою і при цьому виділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин.

При нагріванні вуглекислоти швидко утворюється велика кількість газу, спостерігається збільшення об’єму в 400—500 разів. При цьому випаровування сприяє утворенню снігу з температурою —70° С, який інтенсивно поглинає теплоту в зоні горіння. Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях значних площ (до 1000 м2).

Вуглекислота діє ефективно під час гасіння невеликих поверхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що перебувають під напругою. Вуглекислотою не можна гасити матеріали, що тліють.

Гасіння пожежі порошком відбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того, порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричинює гальмування реакції горіння. Порошки використовують для гасіння лужних металів, електроустановок, що перебувають під напругою. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння тих речовин, які за жодних обставин не можна гасити водою.

     Пісок є ефективним засобом гасіння невеликих кількостей розлитих паливно-мастильних матеріалів. Гасіння відбувається внаслідок припинення доступу кисню до вогнища пожежі.

     Пожежна безпека — це стан об’єкта, за якого вилучається можливість пожежі. У разі виникнення пожежі вживаються необхідні заходи щодо усунення негативного впливу небезпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності.

    Протипожежний режим — це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об’єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки.

Пожежна безпека забезпечується організаційними, технічними заходами.

     До організаційних заходів належать:

* розробка правил, інструкцій, інструктажів з протипожежної безпеки;

* організація навчання та інструктування працівників;

* здійснення контролю за дотриманням протипожежного режиму;

* організація добровільних пожежних дружин;

* щоденна перевірка протипожежного стану приміщень після закінчення роботи;

* організація перевірки належного стану пожежної техніки та інвентарю.

     До технічних заходів належать:

• дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні будівель, споруд, складів;
• підтримання у справному стані систем опалення, вентиляції, обладнання;
• улаштування автоматичної пожежної сигналізації, систем автоматичного гасіння пожеж та пожежного водопостачання;
• заборона використання обладнання, пристроїв, приміщень та інструментів, що не відповідають вимогам протипожежної безпеки;
• правильна організація праці на робочих місцях з використанням пожежонебезпечних інструментів, приладів, технологічних установок.

Протипожежний інструктаж та навчання

З метою запобігання виникненню пожеж, їх поширенню та для боротьби з ними робітники, інженерно-технічні працівники проходять інструктажі й навчання за спеціальними програмами.

Види протипожежних інструктажів:

• вступний;                       • первинний;        •повторний;                   • позаплановий.

          Вступний інструктаж проходять усі робітники, які приймаються на роботу. Його проводить спеціальна особа, відповідальна за протипожежну безпеку підприємства, організації. При проведенні цього інструктажу працівників знайомлять з основними вимо­гами Кодексу цивільного захисту України, з установленим на підприємстві протипожежним режимом, з найбільше пожежонебезпечними ділянками, де забороняється палити, використовувати відкритий вогонь, з практичними діями у разі виникнення пожежі, з можливими причинами виникнення пожеж і вибухів та заходами щодо їх запобігання.

          Первинний протипожежний інструктаж новоприйнятий робітник проходить на робочому місці перед початком роботи, а також при переміщенні з одного цеху до іншого, на іншу посаду, спе­ціальність або виробничу операцію.

Під час первинного інструктажу:

• знайомлять з пожежною безпекою цеху, ділянки, з правилами та інструкціями з пожежної безпеки;
• показують запасні виходи, оповіщувачі пожежної сигналізації, вогнегасники, засоби пожежогасіння;
• перевіряють практичні дії особи, яка інструктується на випадок пожежі.

       Повторний інструктаж проводять безпосередньо в цеху двічі на рік у термін, встановлений керівником підприємства, згідно з програмою первинного інструктажу на робочому місці.

      Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться при зміні пожежної безпеки технологічного процесу, використанні нових пожежонебезпечних матеріалів, при самозайманні, загорянні та пожежах.

Навчання правил пожежної безпеки проводиться на виробництві, один раз на рік. Особи, яких приймають на роботу, пов’язаною з підвищеною пожежною небезпекою, проходять спеціальне навчання (пожежно технічний мінімум).

Тема уроку №7. Види вогнегасників. Вимоги до них та їхнього розташування

     Вогнегасник — переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують хімічну або повітряно-механічну піну, діоксид вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром.

Вогнегасники бувають:

– хімічні; – пінні; – повітряно-пінні; – вуглекислотні; – порошкові; – хладонові.

Переносні вогнегасники використовують для ліквідації невеликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку.

     Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками.

     Повітряно-пінний вогнегасник— це вогнегасник, у якому використовується 5—6 %-ний водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що горять без доступу повітря.

     Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії з зарядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліотеках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок.

Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона, випаровується, сильно охолоджується і виходить назовні у вигляді снігу. Довжина струменя — 2—3 м, термін дії — 30—40 с. застосовується в електроустановках, що перебувають під напругою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до розтруба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.

     Порошковий вогнегасник — прилад, заряд якого — порошок, що до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що знаходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння — ЗО с. Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів,лужних металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів.

     Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперсних крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники застосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин.

Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кожного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування.

 Організаційні заходи щодо забезпечення експлуатації вогнегасників

1. Особі, відповідальній за пожежну безпеку, необхідно обов’язково провести огляд вогнегасників перед розміщенням їх на об’єкті. Під час огляду встановлюються:

1) наявність сертифіката відповідності;

2) наявність інструкції з експлуатації та паспорта на кожний вогнегасник;

3) цілісність пломб на запірних пристроях;

4) наявність чи відсутність зовнішніх пошкоджень на корпусах вогнегасників;

5) положення стрілок індикаторів тиску закачних вогнегасників (у межах робочого діапазону);

6) наявність у маркуванні та в експлуатаційній документації відомостей про виробника, дату виготовлення (продажу) і технічного обслуговування.

2. Після проведення огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації.
3. Особі, відповідальній за пожежну безпеку на об’єкті, необхідно вести журнал обліку вогнегасників.
4. Вогнегасники в місцях розміщення (всередині будинків і приміщень, біля входів або виходів з них, у коридорах) не мають створювати перешкод під час евакуації людей.

У приміщеннях з тимчасовим перебуванням людей вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщення або біля входу (виходу).

У приміщеннях з постійним перебуванням людей вогнегасники потрібно розміщувати всередині приміщення, запобігаючи створенню перешкод для евакуації людей.

5. Переносні вогнегасники розміщують шляхом навішування за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у пожежні шафи пожежних кран-комплектів, на пожежні щити, стенди, підставки та спеціальні тумби.Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об’єктах мають встановлюватися вказівні знаки.
6. Розміщувати вогнегасники слід таким чином, щоб забезпечити можливість прочитування маркувальних написів на їх корпусах. При цьому необхідно забезпечити їх захист від дії механічних пошкоджень, сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їх роботу.

7. Вогнегасники, які розміщуються за межами приміщень або в неопалювальних приміщеннях та не призначені для експлуатації за температури нижче 5 °С, на холодний період року необхідно переносити в опалюване приміщення. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має розміщуватись інформація про місцезнаходження вогнегасників. Інформація стосовно перенесення вогнегасників відображається в журналі обліку вогнегасників.
8. Огляд вогнегасників при їх експлуатації здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, не рідше одного разу на місяць.

Під час огляду перевіряються:

1) відповідність типу і заводського номера вогнегасника зареєстрованому обліковому номеру та місцезнаходженню на об’єкті;

2) наявність інструкції з експлуатації та паспорта на вогнегасник;

3) дата проведення технічного обслуговування, яка має відповідати вимогам експлуатаційної документації;

4) наявність та цілісність пломби, пристрою блокування (запобіжної чеки), розтруба або гнучкого рукава (відповідно до типу вогнегасника) та кронштейна (якщо передбачено конструкцією);

5) наявність зовнішніх пошкоджень вогнегасників та слідів корозії на них;

6) положення стрілки індикатора тиску кожного закачного вогнегасника (крім газового та ВВПА), яка має бути в межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора), залежно від температури експлуатації;

7) наявність пошкоджень маркування (етикетки) кожного вогнегасника.

Результати оглядів реєструються особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, в журналі обліку вогнегасників.

9. Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, зобов’язана організувати технічне обслуговування вогнегасників у таких випадках:

-пошкодження або відсутність маркування, пломб або пристроїв блокування на них;

-наявність механічних пошкоджень і слідів корозії на їх корпусах або запірно-пускових пристроях;

-відсутність робочого тиску в корпусі та (або) наявність надмірного тиску (для вогнегасників закачного типу);

-після використання за призначенням;

-після закінчення гарантійного терміну експлуатації, передбаченого експлуатаційною документацією виробника.

Вимоги безпеки під час експлуатації вогнегасників

1. Під час експлуатації вогнегасників необхідно дотримуватися заходів безпеки, визначених нормативно-правовими актами та нормативними документами з питань охорони праці та експлуатації вогнегасників.
2. Забороняється:

1) експлуатувати вогнегасники з наявністю вм’ятин, опуклостей або тріщин на корпусі, запірно-пусковому пристрої, накидній гайці, а також у разі порушення герметичності з’єднань вузлів вогнегасника, несправності індикатора тиску (для закачних вогнегасників) та відсутності або пошкодження пломби;

2) допускати механічні ушкодження корпусу та запірної арматури вогнегасника;

3) розбирати і перезаряджати вогнегасники особам, які не мають права на проведення таких робіт;

4) кидати вогнегасник у полум’я під час використання за призначенням та завдавати механічних пошкоджень для приведення його у дію;

5) під час експлуатації вогнегасника спрямовувати його насадку (гнучкий рукав або розтруб) у бік людей;

6) використовувати вогнегасники для потреб, не пов’язаних з пожежогасінням;

7) використовувати вогнегасники за відсутності розтруба або гнучкого рукава (залежно від типу вогнегасника).

3. Гасіння осередків пожежі, які виникли поза межами приміщень, потрібно здійснювати вогнегасником з навітряного боку.
4. Під час гасіння пожежі одночасно кількома вогнегасниками не дозволяється здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованими назустріч один одному.
5. При гасінні вуглекислотними вогнегасниками не можна торкатися голими руками за раструб.
6. Забороняється застосовувати водяні та водопінні вогнегасники для гасіння обладнання, що перебуває під електричною напругою, а також для гасіння речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла та розбризкуванням речовини, якщо вони не призначені для цього.
7. Під час гасіння пожежі порошковими вогнегасниками необхідно брати до уваги утворення високої запиленості і, як наслідок, зниження видимості в приміщенні.
8. Під час гасіння пожежі газовими вогнегасниками необхідно враховувати можливість зниження концентрації кисню в повітрі приміщення, особливо якщо воно невелике за об’ємом.

У приміщеннях у разі використання пересувних газових вогнегасників, необхідно використовувати ізолювальні засоби індивідуального захисту органів дихання.

Тема уроку №8. Особливості ураження електричним струмом

Небезпека впливу електричного струму на організм людини полягає у відсутності зовнішніх ознак (запах, звук, тепло). Електричний струм, проходячи через живі тканини людини, здійснює термічний, хімічний та біологічний вплив. Це викликає як місцеву поразку тканин, так і загальне ураження організму (місцеві електротравми та електричний удар).

     Шляхи струму – петлі струму в тілі людини

Найнебезпечніші: голова – рука, голова – ноги, рука – рука, рука – ноги.

Найчастіші: права рука – ноги, рука – рука.

     Види ураження людини електричним струмом:

1. Електричний удар
2. Місцеві електричні травми

Місцеві електричні травми

     Електричною травмою називається місцеве пошкодження цілісності тканин організму, викликане дією електричного струму або електричної дуги.

Тяжкість електричних травм залежить від параметрів струму і тривалості його впливу. При силі струму до 10 мА виникає лише неприємне відчуття, у більш важких випадках – мимовільне скорочення м’язів в області контакту з провідником струму; при силі струму в 15 мА скорочення м’язів настільки сильні, що не дозволяють розтиснути пальці, що схопили провідник, при 25 мА і більш виникають судоми всіх м’язів, порушення діяльності нервової та серцево-судинної систем, втрата свідомості, клінічна смерть, що вимагає застосування реанімаційних заходів.

     Електричний опік – це найпоширеніша електротравма.

Електричний опік буває струмовий і дуговий.

• Струмовий (контактний), що виникає при проходженні струму безпосередньо через тіло людини в результаті його контакту з струмоведучою частиною. Струмовий опік виникає в електроустановках напругою не вище 2 кВ. При більш високих напругах утворюється електрична дуга.
• Дуговий, обумовлений впливом на тіло електричної дуги. Дуговий опік спостерігається в електроустановках різних напруг. При цьому в установках до 6 кВ опіки є наслідком випадкових КЗ. В установках більш високих напруг дуга виникає при випадковому наближенні людини до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, на відстань, при якій відбувається пробій повітряного проміжника між ними; при пошкодженні ізолюючих захисних засобів.

Опік тим небезпечніше, чим більше струм і час його проходження. Опір шкіри більше, ніж опір внутрішніх тканин, тому вона і згоряє. (При токах високих частот можуть виникнути опіки внутрішніх тканин).

Місцеві електричні травми діляться на:

• Металізація шкіри;
• Механічні пошкодження;
• Електричні знаки;
• Електрофтальмія.

     Металізація шкіри відбувається в разі проникнення в шкіру дрібних частинок металу, розплавленого під дією електричної дуги (зазвичай при коротких замиканнях). Поверхня шкіри болюча, набуває темного відтінку і металевого відблиску.

     Механічні пошкодження виникають в результаті самовільних судомних скорочень м’язів під дією струму, що проходить через людину. При цьому можуть відбутися розриви шкіри, кровоносних судин і нервових тканин, а також удари і вивихи.

     Електричні знаки являють собою різко окреслені плями сірого чи блідо-жовтого кольору на поверхні тіла людини, що піддалася дії струму. Розмір плям 1-5 мм. Звичайні електричні знаки безболісні, лікуються легко.

     Електроофтальмія – запалення зовнішніх оболонок очей – рогівки коньюктіви (слизової оболонки, що покриває очне яблуко), що виникає в результаті впливу потужного потоку ультрафіолетових променів. Таке опромінення можливо при наявності електричної дуги, яка є джерелом випромінювання ультрафіолетових і інфрачервоних променів.

     Електричний удар – це збудження живих тканин організму струмом, що протікає через нього, та виявляється в мимовільних судомних скороченнях різних м’язів тіла. При цьому порушується робота всіх органів – серця, легень, центральної нервової системи.

Електричний удар можна розділити на 4 ступені:

1) Судорожне, ледь відчутне скорочення м’язів.

2) Судорожне скорочення м’язів, що супроводжується сильними болями, без втрати свідомості.

3) Судорожне скорочення м’язів із втратою свідомості, але збереження дихання і роботи серця.

4) Втрата свідомості і порушення серцевої діяльності або дихання.

Тема уроку №9. Колективні та індивідуальні засоби захисту в електроустановках. Тематичне оцінювання

 Колективні засоби захисту

Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:

• захисне заземлення;
• занулення;
• вирівнювання потенціалів;
• мала напруга;
• захисне відімкнення;
•  ізоляція струмопроводів;
• огороджувальні пристрої;
• попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;
• засоби захисту та запобіжні пристрої.

Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів застосовують захисне заземлення чи занулення.

     Захисне заземлення – навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.

     Занулення – це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Заземлення і занулення забезпечують спрацювання приладів захисту, швидке автоматичне вимикання пошкодженої установки від мережі.

Захисне заземлення і занулення виконують з метою: забезпечення нормальних режимів роботи установки; забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопрвідних частин; захисту електроустаткування від перенапруги; захисту людей від статичної електрики.

     Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрофікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації.

У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В. У приміщеннях, на робочих місцях, де за умови безпеки праці, електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.

     Захисне відімкнення – захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус, зниження опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмоведучої частини, що знаходиться під струмом.

Захисне відімкнення використовується у тих випадках, коли інші захисні заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити ( в умовах вічної мерзлоти), багато коштують або у випадках, коли до безпеки обслуговування пред’являють підвищенні вимоги (в шахтах, кар’єрах), а також у пересувних електроустановках. Найбільше розповсюдження устрої захисного відімкнення знайшли в мережах до 1000 В. Захисне відімкненя обов’язкове для ручних електроінструментів.

Основні вимоги, яким повинні відповідати устрої захисного відімкнення: висока чутливість, малий час відімкнення, здатність здійснювати самоконтроль справності, надійність.

До захисту від дотику до частин, що знаходяться під напругою, використовується також подвійна ізоляція – електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції. Робоча ізоляція – ізоляція струмоведучих частин електроустановки. Додаткова ізоляція найбільш просто здійснюється виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу (електропобутові прилади).

     Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною апаратурою. До них належать ізоляційні накладки, ковпаки, переносні заземлення (заземлювачі) та плакати, переносні щити, клітки.

Часто використовується звукова та світлова сигналізація, надписи, плакати та інші засоби інформації, що попереджують про небезпеку.

     Огороджувальні пристрої використовуються як суцільні, так і сітчасті. Суцільні огороджувальні пристрої у вигляді кожухів та кришок використовують в електроустановках напругою до 1000 В. Сітчасті огороджувальні пристрої використовуються в електроустановках напругою до 1000 В та вище.

     Блокування застосовується в електроустановках напругою вище 220 В, в яких часто ведуться роботи на струмоведучих частинах, що огороджуються. Блокування забезпечує зняття напруги із струмоведучої частини електроустановки під час проникнення до них без зняття напруги. За принципом дії блокування поділяють на механічне, електричне та електромагнітне. Електричне блокування здійснює розрив мережі контактами, що встановлені на дверях огороджувальних пристроїв, кришках і дверцятах кожухів. Механічне блокування використовують в електричних апаратах (рубильниках, автоматах). В апаратурі автоматики, обчислювальних машинах використовують блочні схеми: коли блок видаляється зі свого місця, штепсельний роз’єм розмикається.

     Запобіжні надписи, плакати та пристрої призназначені для привернення уваги працюючих до безпосередньлї небезпеки, наказу й дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також одержання необхідної інформації.

Всі знаки безпеки встанвлюють у місцях, перебування в яких пов’язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні, що є джерелом такої небезпеки.

Індивідуальні засоби захисту

При експлуатації для запобігання виникненню електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні й додаткові.

До основних електрозахисних засобів належать засоби захисту, ізоляція яких довготривалий час витримує робочу напругу і які дозволяють доторкатися до струмопровідних частин, що перебувають під напругою.

Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість працювати з ними.

В електроустановках напругою до 1000 В до основних електрозахисних засобів належать:

– ізоляційні штанги – астосовуються для того, щоб встановлювати і знімати запобіжники, а також монтувати переносне заземлення в електроустановках (ЕУ) і звільняти потерпілого при ураженні струмом;

– електровимірювальні кліщі дозволяють заміряти струм, напруга і опір в ланцюзі;

– покажчики напруги – використовуються для того, щоб визначити, чи є напруга на струмоведучих частинах чи ні;

– інструмент з ізольованими ручками;

-ізолюючі кліщі  – з їх допомогою встановлюють трубчасті запобіжники, а також знімають ізолюючі накладки, щити огородження;

-діелектричні рукавиці.

До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В належать:

-Діелектричні калоші, боти, килимки;

-Ізолюючі підставки – запобігають прямий контакт людини з підлогою. При напрузі менше 1 кВ допускається використання електрозахисних підставок без фарфорових ізоляторів.

Діелектричні калоші та боти захищають працівників від напруги кроку і використовуються під час роботи зі штангою, обценьками.

     Додаткові електрозахисні засоби застосовують тільки разом з основними.

Електрозахисні засоби зберігаються у приміщеннях у спеціально відведених місцях сухими і чистими, в умовах, що виключають можливість їх механічних ушкоджень, дії вологи, агресивного середовища, мастила тощо.           Електрозахисні засоби періодично проходять спеціальні випробування на відповідність їх діелектричних, механічних показників. Окрім того, електрозахисні засоби оглядаються перед кожним їх застосуванням. При цьому увага звертається на їх справність, відсутність тріщин та іншої деформації чи прострочений термін чергового випробування на печаткі вироба.

Незалежно від напруги використання, для кожного предмета встановлені певні терміни:

• Рукавички перевіряються кожні 6 місяців, для килимків і підставок норми перевірки не встановлено.
• Інструмент і покажчики напруги – один раз на рік.
• Калоші перевіряються щороку, боти раз в три роки.
• Ізолюючі кліщі відчувають кожні 2 роки.

Випробування проводяться в спеціалізованих лабораторіях. Як правило, процедура являє собою занурення ізольованого предмета в ємність з водою, і перевірка на пробій при максимально допустимому напрузі. Якщо ізоляція допускає пробою напруги, виріб бракується. Використання таких пристосувань заборонено.

Колективні захисні пристосування в електричних установках не є гарантією безпеки кожного співробітника. Однак без цих заходів, правильно організувати роботи неможливо. Всі способи захисту на об’єктах виконуються в комплексі. Тільки поєднання колективних заходів  із застосуванням індивідуального захисту, роблять роботи дійсно безпечними.

Питання для самоперевірки

1. Які є засоби колективного захисту від ураження електричним струмом?
2. Що є метою заземлення?
3. На які групи поділяються засоби індивідуального захисту?
4. Чи можна додаткові засоби індивідуального захисту використовувати самостійно?

Тема програми 2. Вимоги інструкції підприємства з охорони праці та пожежної безпеки

Урок №10. Правила поведінки на території підприємства

1. При пересуванні по території підприємства користуватися пішохідними доріжками і тротуарами, перехідними містками і тунелями, дотримуючись правої сторони, а де їх немає — по узбіччю автодороги по лівій стороні, назустріч рухомому транспорту, згідно затверджених безпечних маршрутів проходження для даного підрозділу. З затвердженими маршрутами переміщення учень повинен бути ознайомлений під розпис.
2. Перетинати проїжджу частину дороги слід у встановлених місцях, обладнаних переходами або краю проїжджої частини на ділянках, де вона добре є видимою в обидві сторони, забезпечивши особисту безпеку.
3. Посадка в транспортні засоби і висадка з них вирішується при повній їх зупинці і лише з боку тротуару.
4. Ходіння по залізничних коліях забороняється.
5. Під час руху по території підприємства, де встановлені маршрути проходження, зв’язні з перетином залізничних шляхів, необхідно не наближатися ближче 10 метрів до найближчої рейки, якщо по шляхах рухається потяг з рідким чавуном або шлаком, потяг з думкарами, візки з гарячими злитками або потяг з вантажем негабарита. Обходити вагони або локомотив, що стоїть на шляхах, необхідно на відстані не ближче 5 метрів. Забороняється проходити між вагонами, якщо відстань між ними менше 5- 8 метрів. Не дозволяється ставати на колію, на кінець залізобетонної шпали.
6. Під час руху по території підприємства необхідно бути уважним, візуально оглянути покриття пішохідної дороги, прислухатись до сигналів транспортних засобів, не заходити за огорожі, остерігатися попадання в люки, отвори, колодязі, які можуть виявитися відкритими і не захищеними.
7. Не ходити по відмосткам будівель і споруд, де можливе травмування склом, що випало з віконних отворів, або елементами будівель і споруд. Не знаходитися і не заходити в місця негабаритів у стін будівель, споруд, складованих матеріалів, залізничних колій і т. ін.
8. В осінньо-зимовий період в дощову погоду бути уважним, так як на шляху переміщення можуть зустрічатися залиті водою дільниці, де можна травмуватись.
9. Не допускається переміщення через структуриі підрозділи з метою скорочення маршруту.
10. При переміщенні в містах з недостатнім освітленням бути уважним, тому що сходи в умовах (дощ, сніг, туман) можуть бути вологими, покриті опадами. Під час руху по сходах необхідно триматися за поручні.
11. Рекомендується для переміщення по території підприємства використовувати взуття закритого типу на низьких каблуках.
12. Перебуваючи на території підприємства необхідно звертати увагу на знаки безпеки, що розміщені на обєктах підприємства.

Питання для самоперевірки

1. Правила поведінки біля залізничних колій.
2. Як перетинати проїзжу частину дороги?
3. Правила переміщення по сходам.

Тема уроку №11. Вимоги інструкції з пожежної безпеки

1. Вимоги пожежної безпеки до утримання території

До всіх будівель і споруд має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будинками не дозволяється захаращувати, використовувати для складання матеріалів, стоянок транспорту. Сміття та відходи виробництва необхідно складувати у спеціальну тару з кришкою та регулярно вивозити. Проїзди і проходи до будівель, споруд, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватись справними і перебувати у задовільному стані у будь-яку пору року. Забороняється зменшувати нормативну ширину проїздів. На території на видних місцях мають бути встановлені таблички із зазначенням на них порядку виклику пожежної охорони, знаки із зазначенням місць розміщення первинних засобів пожежогасіння. Куріння на території та у приміщеннях дозволяється у спеціально відведених та обладнаних для цього місцях.

2. Вимоги пожежної безпеки до утримання будівель, споруд і приміщення

Для всіх будівель і споруд необхідні бути визначені категорії та зони пожежної небезпеки. На вхідних дверях приміщень вивішується табличка з їх визначенням. Усі будівлі, споруди, приміщення і територія повинні своєчасно очищатися від горючого сміття, відходів виробництва та постійно утримуватися у чистоті. Розміщення у приміщеннях меблів та обладнання слід здійснювати таким чином, щоб забезпечувався вільний евакуаційний прохід до дверей виходу, який дорівнює ширині дверей, але не менше І м. За наявності у приміщенні одною виходу дозволяється розміщувати в ньому не більше 50 осіб. Евакуаційні шляхи (проходи, коридори, сходові марші тощо) і виходи повинні постійно утримуватися вільними, нічим не захаращуватися.

На кожному поверсі вивішується план евакуації на випадок пожежі. Не допускається зберігати, у тому числі тимчасово, інвентар та різні матеріали у тамбурах виходів, у шафах (нішах) для інвентарних комунікацій, зачиняти на замки та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері у разі знаходження в будинку людей. При необхідності встановлення на вікнах приміщень де перебувають люди решіток, останні повинні відкриватись, розсуватись або зніматися. Під час. організації і проведення заходів з масовим перебуванням людей слід дотримуватись таких вимог:

– при кількості людей понад 50 осіб дозволяється використовувати приміщення забезпечене не менше ніж двома евакуаційними виходами, не має на вікнах глухих решіток, а в будівлях з горючими перекриттями розташовані не вище другого поверху;

– забороняється влаштування складових чи інших допоміжних приміщень під сходовими маршами;

– особи, яким доручено проведення таких заходів, перед їх початком зобов’язані ретельно оглянути приміщення і переконатись у повній готовності останніх у протипожежному відношенні, у тому числі забезпечені потрібною кількістю первинних засобів пожежогасіння, справних засобів зв’язку, пожежної автоматики та сигналізації;

– має бути організоване чергування в актовій залі членів ДНД чи відповідальних чергових;

– не дозволяється заповнення приміщень людьми понад установлено норму (0,75 м² на одну людину), звуження проходів між рядами (не менше 1м), установка в проходах додаткових стільців тощо.

Пожежні крани, які є у будинку, повинні бути укомплектовані пожежними рукавами і стволами одного з ним діаметра, а також важелем для полегшення відкривання вентиля, утримуватися справними доступними для використання. Не рідше одного разу на шість місяців вони мають перевірятися на працездатність службою, яка здійснює їх технічне обслуговування (членами ДНД). Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними у „гармошку” або подвійну скатку, приєднаними до крана та ствола. Використання пожежних рукавів для господарчих та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, не допускається. Пожежні шафи для розміщення кранів слід пломбувати. На дверцятах із зовнішнього боку необхідно після літерного індексу „ПК” вказати порядковий номер крана та номер телефону виклику пожежної охорони.

Встановлюючи шафи слід враховувати можливість розміщення у них двох вогнегасників. Будинок та приміщення повинні бути забезпечені необхідною кількістю вогнегасників згідно з вимогами Правил пожежної безпеки в Україні, їх слід встановлювати у легкодоступних та видних місцях (коридорах, біля входів або виходів приміщень) таким чином, щоб вони не заважали під час евакуації і була можливість прочитування маркувальних написів на корпусі (інвентарний номер, пломби на пристроях ручного пуску, бирки, порядок приведення в дію, червоне фарбування). Відстань від можливого осередку пожежі (найбільш віддаленого місця у приміщенні) до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20м, але кількість вогнегасників повинна бути не менше двох на поверх. Місця знаходження вогнегасників слід позначати вказівними знаками згідно чинними стандартами. Зарядження та перезарядження вогнегасників має виконуватися згідно інструкції з їх експлуатації (не рідше одного разу на рік). Перезарядженню підлягають також вогнегасники із зірваними пломбами. Усі працівники повинні вміти користуватися вогнегасниками та внутрішніми пожежними кранами. Горища, електрощитові та інші технічні приміщення не повинні використовуватися не за призначенням (для зберігання меблів, устаткування, інших сторонніх предметів). Двері горищ, електрощитових слід утримувати зачиненими. На дверях цих приміщень повинно бути вказане місце знаходження ключів. Стан вогнезахисної обробки деревинних конструкцій перевіряється не менше одного разу на рік зі складанням акта перевірки; організація, яка проводить вогнезахисну обробку складає акт про виконану роботу. У складських приміщеннях зберігання різних речовин та матеріалів має здійснюватися з урахуванням їх пожежонебезпечних, фізико-хімічних властивостей і сумісності. Спільне зберігання легкозаймистих та горючих рідин з іншими матеріалами, зберігання кислот у місцях, де можливе їх стикання з речовинами органічного походження не дозволяється, матеріали необхідно зберігати на стелажах або укладати у штабелі, залишаючи між ними проходи шириною не менше 1м. відстань між стінами та штабелями повинна бути не менше 0,8м. Зберігання навалом та впритул до приладів і труб опалення не дозволяється. Приміщення, де використовуються комп’ютери, слід оснащувати переносними вуглекислотними вогнегасниками. Персональні комп’ютери після закінчення роботи на них повинні відключатися від електромереж.

3.Заходи пожежної безпеки під час застосування відкритого вогню

Розводити багаття, розігрівати смолоскипами бітуми та смоли у бітумоварках чи бочках, користуватися смолоскипами на території організації забороняється. Електрозварювальні та інші роботи, пов’язані з застосуванням відкритого вогню дозволяється тільки з письмового дозволу начальника або особи, яка виконує його обов’язки. Дозвіл на проведення вогневих робіт повинен оформлюватися напередодні проведення цих робіт. До проведення вогневих робіт допускаються тільки кваліфіковані працівники, які мають при собі посвідчення газоелектрозварника і талон про складання заліку з правил пожежної безпеки Проведення вогневих робіт дозволяється тільки після виконання заходів щодо забезпечення пожежної безпеки при справному газоелектрозварювальному обладнанні. Виконання вогневих робіт повинно негайно припинитися на вимогу особи, відповідальної за безпечне проведення робіт та органів державного пожежного нагляду.

4.Правила утримування технічних засобів протипожежного захисту

Будівлі та приміщення повинні оснащуватися установками пожежної сигналізації та пожежогасіння відповідно до чинних нормативних документів. Установки мають бути справними і мати сертифікат відповідності. Для їх утримання в працездатному стані необхідно забезпечувати такі заходи:

– технічне обслуговування з метою збереження показників безвідмовної роботи на період терміну служби;

– матеріально-технічне забезпечення;

– опрацювання необхідної експлуатаційної документації обслуговуючого персоналу.

Організації, які здійснюють технічне обслуговування, монтаж та наладку установок, повинні мати ліцензію на право виконання цих робіт. Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрати та напору води.

5. Утримування інженерного обладнання

Силове і освітлювальне електроустаткування, електропроводка та інші споживачі електроенергії повинні виконуватися та експлуатуватися відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) і до Правил технічної експлуатації (ПТЕ). Електропроводка, роздільні пристрої, апаратура, електрообладнання, вимірювальні прилади, а також запобіжні пристрої різного типу, рубильники та інші пускові апарати і пристрої повинні монтуватися на негорючих основах (текстоліт, гетинакс, тощо). Розподільні електрощити, електродвигуни повинні періодично оглядатися і очищатися від пилу. Приєднання нових споживачів повинно проводитися з відома особи відповідальної за експлуатацію електрогосподарства. Зіпсовані електроапарати та прилади повинні бути терміново відремонтовані або замінені. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клемі номінального струму вставки, Настільні лампи, вентилятори, телевізори, радіоприймачі, холодильники та інші електроприлади повинні вмикатися в мережу тільки через справні штепсельні розетки і електрошнури. Експлуатація тимчасових електромереж не дозволяється. Заміри опору ізоляції в силових і освітлювальних мережах необхідно проводити не рідше одного разу на два роки. Забороняється встановлення електропобутових приладів (телевізорів, холодильників тощо) в нішах меблів. У приміщеннях електроустановок повинні застосовуватися вуглекислотні вогнегасники. Під час вечірньої перевірки службових приміщень, необхідно відключити електрообладнання, електроапаратуру та інші електроприлади, перебування яких в нічний час під напругою необов’язкове. Обігрівання приміщень повинно здійснюватись системами центрального водяного опалення. Вентиляційні повітропроводи повинні очищатися не рідше 2 рази на рік.

6. Порядок огляду, приведення в пожежобезпечний стан і закриття приміщень, будівель після закінчення роботи

Після закінчення робочого дня працівники повинні навести порядок на робочому місці, зачинити вікна, вимкнути електроживлення приладів та обладнання, яким вони користувалися. Відповідальний за пожежну безпеку у приміщенні після закінчення роботи повинен оглянути його, переконатися у відсутності порушень, що можуть привести до пожежі; перевірити відключення електроприладів, обладнання, освітлення.

7.Порядок проведення навчання і перевірки знань з питань пожежної безпеки персоналу та посадових осіб організації

Працівники під час зарахування на роботу повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (надалі протипожежні інструктажі). Попередньо – особи, яких зараховують на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою до початку самостійного виконання робіт, повинні пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум), а потім постійно, один раз на рік, – перевірку знань.

 8.Обов’язки та дії працівників у разі виникнення пожежі

У разі виявлення ознак пожежі працівник який їх помітив повинен:

негайно повідомити про це Державну пожежну охорону (номер телефонуй 101),  вказати при цьому адресу, кількість поверхів, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також своє прізвище:

повідомити про пожежу керівника ;

вжити заходів щодо евакуації людей та матеріальних цінностей, гасіння пожежі з використанням вогнегасників та інших засобів пожежогасіння.

Керівник та добровільна пожежна дружина, яким повідомлено про виникнення пожежі повинні:

– перевірити чи викликано пожежну охорону;

– вимкнути, у разі необхідності, електричне і газове живлення;

– у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), вивести за межі небезпечної зони усіх працівників які не беруть участі у гасінні пожежі;

– організувати зустріч підрозділів Державної пожежної охорон, надати їм допомогу в локалізації та ліквідації пожежі.

Питання для самоперевірки

1. Яка інформація розміщується на вогнегаснику?
2. Скільки і яких вогнегасників розміщується на поверху?
3. Якими вогнегасниками не можна користуватись?
4. Якими вогнегасниками гасять електроустановки під напругою?
5. Що означає “ПК-1” ?Розшифруйте.

Тема уроку №12. Вимоги інструкції з охорони праці машиніста крана металургійного виробництва перед початком роботи та по закінченню роботи

1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1.До самостійної роботи машиніста кранів допускають осіб, які досягли  18 років, пройшли медичний огляд, інструктажі з питань охорони праці, (вступний та первинний на робочому місці), спеціальне навчання, перевірку знань та стажування на робочому місці, перевірку знань з техніки безпеки, стажування на робочому місці, мають посвідчення на право керування краном та групу по електробезпеці не нижче другої.

1.2.Повторний інструктаж на робочому місці машиніст крану зобов’язаний проходити 1 раз  у 3 місяці. Повторна перевірка знань проводиться комісією підприємства після перепідготовки (навчання) 1 раз у 12 місяців.

1.3.Для підвищення вантажу на гак крану, яким керують з кабіни, повинен призначатися стропальник.

1.4.У випадку, коли зона роботи погано проглядається з кабіни кранівника, для передачі сигналів машиністу крану призначається сигнальник із числа стропальників особою, відповідальною за проведення робіт по переміщенню вантажів кранами.

1.5.Кранівник зобов’язаний додержуватися правил внутрішнього розпорядку підприємства.

1.6.Забороняється приступати до роботи в хворобливому стані та стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

1.7.Машиністи кранів і стропальники повинні скласти екзамен по відповідній програмі кваліфікаційній комісії.

1.8.Атестованому машиністу кранів всіх типів кранів видається відповідне посвідчення про атестацію, підписане представником комісії і представником місцевого органу держнаглядохоронпраці. Під час роботи машиніст крану і стропальник повинні мати при собі відповідне посвідчення.

1.9.Повторна перевірка  знань машиністів крану, стропальників проводиться кваліфікаційною комісією підприємства:

-періодично, 1 раз на рік;

-при переході з одного підприємства на інше;

-на вимогу осіб, відповідальних за роботу кранів на підприємстві, або інспектора держнаглядохоронпраці.

1.10.При переводі машиністів кранів з крану одного типу на другий проводиться їх навчання по скороченій програмі і після перевірки практичних знань вони можуть працювати самостійно.

1.11.Машиністу крану забороняється виводити з дії прилади безпеки (підклинювати  контактори, відключати обмежувач висоти підйому вантажу і вантажопідйомності).

1.12.На кожному крані, який перебуває на роботі, повинна бути табличка з зазначенням реєстраційного номера, вантажопідйомністю І датою наступного випробування, а також вахтовий журнал.

1.13.Машиніст крану повинен знати встановлений порядок обміну сигналів з стропальниками, безпечні методи строповки вантажу.

1.14.Уміти визначати придатність до роботи канатів, стропів, траверс, тари і т.п.

1.15.Згідно з „Нормами безкоштовного видавання спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристосувань” в залежності від ділянки виробництва та роботи, яку він виконує машиністу крану належить: костюм бавовняний,черевики шкіряні, взимку додатково – куртка ватна, брюки ватні, валянки.

1.16.Машиніст крану зобов’язаний своєчасно проходити протипожежні інструктажі, знати місце знаходження засобів протипожежного захисту та вміти ним користуватися.

1.17.Машиніст крану повинен знати методи та вміти надавати першу (долікарську)  допомогу потерпілому при нещасному випадку.

1.18.Особи, що порушили вимоги інструкції несуть персональну відповідальність згідно з правилами чинного законодавства.

2.ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБОТИ

2.1.Перед тим, як стати до роботи, машиніст крану пересвідчується у справності всіх механізмів, металоконструкцій та інших частин.

2.1.1.Оглянути механізми крана, їх кріплення і гальма, а також ходову частину, тягові і буферні пристрої.

2.1.2.Перевірити наявність і справність огорож механізмів.

2.1.3.Перевірити змащення передач, підшипників і канатів, а також стан мастильних пристосувань і сальників.

2.1.4.Оглянути у доступних місцях металоконструкції крана .

2.1.5.Оглянути в доступних місцях стан канатів та їх кріплення на барабані, грейфері, а також укладку канатів у рівчаках блоків і барабанів.

2.1.6.Оглянути гак та його кріплення в обоймі, грейфер а також ланцюги і кільця його підвіски.

2.1.8.Перевірити наявність і справність устаткування та приладів безпеки на крані (обмежувача вантажопідіймальності або вантажного моменту всіх кінцевих вимикачів, показчика вантажопідіймальності у залежності від вильоту стріли, показчика нахилу крану, тощо).

2.1.9.Перевірити справність освітлення крана.

2.2.Машиніст крану разом із стропальником повинен перевірити справність знімних вантажозачіпних пристроїв і наявність на них клейм або бірок із позначенням вантажопідіймальності, дати випробування і номера.

2.3.При прийманні працюючого крану його огляд треба проводити разом з машиністом крану, який здає  зміну. Для огляду крану начальник цеху зобов’язаний надати на початку зміни необхідний час.

2.4.Огляд крану повинен здійснюватися тільки при непрацюючих механізмах.

2.5.При  огляді крану машиніст крану повинен користуватися переносною лампою з напругою не більше 42 В.

2.6.Після огляду перед пуском крану в роботу машиніст крану, пересвідчившись у дотриманні необхідних габаритів наближення, зобов’язаний випробувати механізми на холостому ходу і перевірити при  цьому справність дії;

2.6.1.Механізмів крану та електричної апаратури;

2.6.2.Приладів і пристроїв безпеки;

2.6.3.Гальм;

2.6.4.Справність кранових колій;

2.6.5.Протиугонних захватів і тупіковий упор.

2.7.При виявленні під час огляду і випробуваннях крану несправностей чи недоліків, які перешкоджають безпечній роботі і неможливості їх усунення своїми силами машиніст крана, не приступаючи до роботи, доповідає про це особі, відповідальній за утримання вантажопідіймальних кранів в справному стані.

2.8.Машиніст крану не повинен ставати до роботи на крані у разі наявності таких несправностей:

2.8.1.Тріщин або деформацій в металоконструкціях крану.

2.8.2. Вантажний канати мають кількість обривів  дротин та поверхневе спрацювання, що перевищує встановлені Правилами норми, обірвану сталку чи місцеве пошкодження.

2.8.3.Механізми підіймання вантажу  мають дефекти (несправності), що загрожують безпечності роботи крана.

2.8.4.Деталі гальма механізму підіймання вантажу  мають пошкодження.

2.8.5.Гаки мають зношення в зіві, що перевищує 10% первинної висоти перерізу, несправні запобіжні замки, що запобігають повільному випаданню знімного вантажозахоплювального пристрою, порушене кріплення його в обоймі.

2.8.6.Несправні або відсутні прилади та пристрої безпеки (обмежувач вантажопідіймальності або вантажного моменту, сигнальні прилади, кінцеві вимикачі механізмів, блокування, тощо).

2.8.7.Пошкоджені або відсутні протиугонний захват, тупікові упори , несправні кранові колії.

2.8.8.Відсутня огорожа механізмів і голих струмоведучих частин електроустаткування, забруднене скло кабіни машиніста крана.

2.9.До початку роботи машиніст крану зобов’язаний пересвідчитися в достатній освітленості робочої зони.

2.10.Здійснивши приймання крану, машиніст крану робить відповідний запис про результати приймання у вахтовому журналіі після одержання завдання від особи, відповідальної за безпечне проведення робіт з переміщенням вантажів кранами, стає до роботи згідно з одержаним нарядом.

4. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ РОБОТИ

4.1.По закінченні роботи крана машиніст крану зобов’язаний додержуватись таких вимог:

4.1.1.Не залишати вантаж або грейфер у підвішеному стані.

4.1.2.Поставити кран у посадкового майдпнчика, козловий кран поставити на захвати.

4.1.3.Установити гак у верхнє положення.

4.1.4. Вимкнути  кран, поставити всі рукоятки контролерів у нульове положення. Рубильник перед гнучким кабелем повинен бути вимкнений і запертий на замок.

4.1.5.Не залишати козловий кран на ділянці колії, що має ухил.

4.2.При роботі крану в кілька змін машиніст, який здає зміну повинен сповістити свого змінника про всі неполадки в роботі крана і здати зміну, зробивши у вахтовому (змінному) журналі відповідний запис. Замкнути на замок кабіну крана. Прибрати кран, витерти і змастити механізми.

Питання для самоперевірки

1. Хто допускається до самостійної роботи машиніста крана?
2. Вимоги безпеки перед початком роботи.
3. Вимоги безпеки по закінченню роботи.

Тема уроку №13. Вимоги інструкції з охорони праці машиніста крана металургійного виробництва під час роботи

Перед виконанням кожної операції, перш ніж здійснити рух краном, машиніст крана повинен подати попереджувальний звуковий сигнал та переконатись, що в небезпечній зоні відсутні працівники, а учні знаходяться в кабіні крана.

При підйомі і переміщенні вантажів машиніст крана повинен виконувати команди стропальника, сигнальника ( які мають при собі посвідчення), призначених працівником, відповідальним за безпечне проведення робіт вантажопідйомними кранами, із записом в вахтовому журналі та в книзі видачі нарядів. Застосовувати знакову сигналізацію при стропуванні та транспортуванні вантажів.

Машиніст крана не повинен виконувати неправильно подані команди. Виконувати команду «Стоп», незалежно від того,хто її подав. Переконатись перед підйомом вантажу, що вантажні канати знаходяться в вертикальному положенні.

На кранах з двома механізмами підйому, невикористовувані при роботі вантажозахоплювальні органи піднімати в найвище положення, звільнивши від знімних вантажозахоплювальних пристроїв.

Подавати  звуковий сигнал та припинити рух краном при знаходженні людей на шляху переміщення вантажу, при знаходженні на крановому шляху людей.

Переконатись в надійності дії гальм, а також в правильності стропування вантажу, попередньо піднявши його на 200-300мм. Переміщувати вантаж в горизонтальному напрямку на висоті не менше 0,5м вище зустрічних на шляху предметів та обладнання. Дотримуватись відстані не менше 1м між кранами.

Переконатись у відсутності стропальника між вантажем та обладнанням, колонами, залізничними вагонами. Попереджувати стропальника про необхідність відійти від вантажа на безпечну відстань. Стропальник може знаходитись біля вантажу під час його піднімання та опускання, якщо вантаж піднятий на висоту не більше 1м від рівня робочого майданчика, на якому знаходиться стропальник.

Перед опусканням вантажозахоплювального органа крана на рівень нижче звичайного, переконатися в тому, що при самому нижньому його положенні на барабані залишиться не менше 1,5 витка каната, не враховуючи витків, що знаходяться під затискними пристроями.

На місце встановленого вантажу мають бути попередньо покладені підкладки необхідного розміру, щоб стропи можна було витягнути легко і без пошкоджень.

Переконатись, що зачеплення вантажу проведено відповідно до схем стропування.

При підйомі та транспортуванні вантажу машиністу крана забороняється:

• Піднімати вантаж за пошкодженні петлі, або за один ріг двурогого гака;
• Піднімати вантаж, якщо невикористані для зачіпки кінці багатовіткового стропа не укріплені так, щоб виключити можливість торкання цими кінцями предметів, які зустрічаються на шляху;
• Піднімати дрібноштучні матеріали на піддонах без огорожі, або не упаковані в спеціальну тару;
• Піднімати вантаж в тарі, заповненій вище встановленої норми (100мм від верхнього крану тари);
• Піднімати вантаж, маса якого невідома або перевищує вантажопідіймальність крана;
• Піднімати без спеціальних контейнерів балони зі стисненим газом;
• Піднімати вантаж, засипаний землею, або примерзлого до землі, заваленого іншим вантажем, закріпленого болтами, електрогазовою зваркою.
• Залишати кабіну керування крана з піднятим вантажем або з ключ- біркою в замку- вимикачі;
• Переміщувати вантаж та вантажопідіймальний орган над кабіною автомобіля або залізничним составом;
• Опускати вантаж на транспортні засоби під час перебування людей в кузові або кабіні автомобіля, в полувагоні або на платформі.
• Підтягувати вантаж, а також підтягувати або штовхати вантажопідйомним органом залізничні вагони, платформи без застосування спеціальних блоків, які забезпечують вертикальне положення вантажних канатів;
• Застосовувати непридатні до експлуатації знімні вантажозахоплювальні пристрої та тару, а також при відсутності на них в повному обсязі необхідних позначень ( на стропах –бирка з номером, датою випробування, вантажопідіймальністю та виробника, на тарі – порядковий номер, її призначення, власна маса);
• Підіймати вантаж, стропування якого виконано з порушенням схем стропування;
• Піднімати та переміщувати вантаж з людьми на ньому;

Під час роботи крана машиністу крана забороняється:

• Виходити на кран та сходити з нього під час його руху;
• Виходити на кранові колії, переходити з одного крана на інший, минаючи посадковий майданчик, а також з однієї галереї крана на іншу через візок, якщо на ній відсутня прохідна галерея;
• Виводити з дії гальма, електричний захист, контактори, блокування, кінцеві вимикач;
• Здійснювати рух крана або його візка до лінійок кінцевих вимикачів на максимальній швидкості;
• Штовхати краном сусідній кран;
• Користуватись кінцевими вимикачами як робочими органами для автоматичної зупинки механізмів;
• Скидати з крана сміття, деталі та інші предмети;
• Допускати на кран сторонніх осіб та передавати управління краном.

Машиніст крана повинен кожну зміну обслуговувати кран протягом 45-60 хвилин під час, що надається адміністрацією структурного підрозділу.

Перед технічним обслуговуванням крана машиніст зобов’язаний:

• Встановити кран на посадковому майданчику;
• Припинити подачу напруги на кран, відключивши ввідний пристрій, вилучити ключ- бирку та на ввідному пристрої вивісити плакат «Не включати – працюють люди»;
• Попередити машиністів сусідніх кранів про зупинку крана.

При технічному обслуговуванні крана машиніст крана зобов’язаний:

• Перевірити в першу чергу ті вузли, пристрої та механізми, які в процесі роботи викликали сумніви в їх справності;
• Виконати змащення вузлів та механізмів, відповідно до вимог карти змащення;
• Вимагати проведення ремонтним персоналом профілактичного обслуговування крана згідно з затвердженим графіком;
• Зберігати в закритій металевій ємкості добову норму мастильних та обтиральних матеріалів. Використані обтиральні матеріали прибирати з крана в спеціально призначені для цього ємності. Забруднений матеріал повторно використовувати забороняється.
• Виконувати вимоги заходів щодо безпечного доступу працівників до огляду та обслуговування устаткування.

Перед виходом на кран рнмонтного персоналу машиніст крана зобов’язаний:

• Зустріти ремонтний персонал на посадковому майданчику, а при вимушеній зупинці крана не біля посадкового майданчика зустріти ремонтний персонал на мосту крана;
• Передати ключ – бирку бригадиру, після чого дозволити ремонтному персоналу піднятись на кран.

Пробний пуск механізмів крана машиніст крана зобов’язаний виконувати:

• За командою бригадира, який знаходиться в зоні видимості машиніста, на безпечній відстані від працюючих механізмів ( при цьому на вантажному візку не повинен знаходитись ремонтний персонал), конструкцій крана, естакад;
• За відсутності на крані ремонтного персоналу, що не задіяний у пробному пуску.

Машиніст крана зобов’язаний приступати до роботи:

• Після того, як ремонтний персонал покинув кран;
• Після запису у вахтовому журналі про усунення несправностей працівником, усунувшого дефект із зазначенням його прізвища та посади.

Протягом усього періоду роботи на крані машиніст крана повинен зберігати вахтовий журнал в кабіні управління. Якщо машиніст крана покинув кран, він повинен забрати ключ-бирку з собою, а також закрити дверці кабіни управління на замок.

Необхідно припинити роботу краном:

• При виникненні несправностей;
• При недостатньому освітленні місця роботи, сильному снігопаді або тумані, коли погано помітні або невидні команди стропальника або сигнальника;
• При виникненні аварійної ситуації або такої, що може привести до такої;
• Якщо машиніст крана відчув нездужання;
• При знаходженні працівників в небезпечній зоні.

Питання для самоперевірки

1. Яким чином машиніст крана спілкується зі стропальником під час роботи?
2. Які вантажі забороняється піднімати машиністу крана?
3. Що забороняється робити машиністу крана під час роботи?
4. Чи можна штовхати машиністу крана сусідній кран?
5. Коли необхідно припинити роботу краном?
6. Коли машиніст крана повинен приступити до роботи після ремонту?

Тема уроку №14. Вимоги інструкції з охорони праці для стропальника

Інструкція з охорони праці для стропальника

1 Загальні вимоги безпеки

1.1. Для в’язання і переміщення вантажів за допомогою кранів допускаються стропальники, яким виповнилося 18 років, навченими   по   спеціальній   програми   і   атестовані кваліфікаційною комісією, які мають посвідчення на право ведення цих робіт, пройшли медичний огляд, вступний, первинний на робочому місці інструктаж, стажування та допуск до самостійної роботи. Повторний інструктаж не рідше одного разу у 3 місяці.

1.2. Під час виконання робіт стропальник повинен мати при собі посвідчення і пред’являти   його на вимогу осіб, які здійснюють нагляд.

1.3. Повторна перевірка знань у стропальника проводиться кваліфікаційною комісією підприємства:

– періодична – не рідше одного разу на рік;

– при переході з одного підприємства на інше;

– по вимозі особи відповідальної по нагляду за краном;

при перерві в роботі по спеціальності більше 6 місяців.

1.4. Стропальник повинен знати і дотримуватися правил пожежної і вибухонебезпеки,   не палити і не розводити відкритого вогню у робочій зоні. Палити лише у відведених для цього  місцях. Під час вантаження , розвантаження дотримуватись заходів безпеки.

1.5. Необхідно дотримуватись правил особистої гігієни і виробничої  санітарії, утримувати робоче місце, а також спецодяг і засоби у чистоті і порядку.

1.6. При виконанні вимог інструкції і порушення правил безпеки стропальник несе, в залежності від характеру порушення, дисциплінарну ,   адміністративну    або     кримінальну відповідальність.

1.7. Допущений до роботи стропальник повинен мати поняття про влаштування крану, який він обслуговує.   Знати його вантажопідйомність.   А також вміти визначити вантажопідйомність, вміти підбирати необхідні для роботи строки ( по вантажопідйомності. довжині і кутові залежності від маси і характеру переміщуваного вантажу, а також їх придатності до роботи),  уміти вірно вести застроплення і підвішування вантажу на гак; знати послідовність обміну сигналами з машиністом крану, порядок складання вантажу.

2, Вимоги безпеки перед початком роботи

Перед початком роботи необхідно :

2.1. Отримати від майстра (бригадира) наряд на роботу, одягти спецодяг.

2.2. Підібрати вантажозахватні пристосування, які б відповідали масі та характеру вантажу, що буде підніматися. Стропи необхідно підібрати з урахування числа віток такої довжини, щоб кут між вітками не перевищував 90 градусів.

2.3. Перевірити справність вантажозахватних пристосувань і наявність на них клейм з позначенням на них номера, дати випробування і вантажепідйомності, а також перевірити справність тари і наявність на ній напису про її призначення, номера, власної маси і граничної маси вантажу для транспортування для якої вона призначена.

2.4. Перевірити освітлення робочого міста, при недостатньому його освітлені доповісти про це особі, яка відповідає за безпечне проведення робіт по переміщенню вантажів кранами.

2.5. Якщо зона обслуговування краном повністю не оглядається з кабіни  крановщика  і  затруднена  передача  сигналів стропальника, машиністові    крану необхідно  вимагати сигнальщика Із досвідчених стропальників і до його прибуття до роботи не приступати.

3. Вимоги безпеки під час роботи

Вимоги безпеки під час в’язання і зачіпки

3.1.В’язання і зачіпку вантажів необхідно вести в суровій відповідності до схем строповки вантажів. Строповку вантажів, які рідко підіймаються, на які не розроблено схем строповки, слід здійснювати під керівництвом особи, яка відповідає за безпечне ведення робіт по переміщенню вантажів.

3.2. Перед вязанням або зачіпкою вантажу перевірити його масу по маркІровці на вантажі або по списку вантажів. Якщо визначити масу вантажу таким способом неможливо, то про масу вантажу необхідно узнати в особи яка відповідає за безпеку переміщення вантажів краном.

3.3. Під час в’язання вантажу канати І ланцюги накладаються на його основний масив ( раму, каркас, корпус, станину) без вузлів, перекручень, петель, а під   ребра   вантажу підкладаються спеціальні підкладки, які запобігають пошкодженню строп. При цьому вантаж в’яжеться таким

чином, щоб під час переміщення виключалася можливість падіння окремих його частин ( дощок, колод, прутів, труб) і забезпечувалось стійке положення вантажу під час переміщення. Для цього строповку довгомірних труб слід проводити не менше, ніж у двох місцях.

3.4. Зачіпку залізобетонних, бетонних виробів, а також інших вантажів, які мають петлі, рами, цапфи необхідно вести за всі передбачені для піднімання  петлі, рами, цапфи. Не використані для піднімання вантажу багатокінцевого стропа закріпляють так, щоб під час переміщення вантажу краном виключалась можливість задівання цими кінцями предметів, розташованих на шляху руху.

3.5.    Під час піднімання вантажу кранами в’язання і зачіпку вантажу проводити під безпосереднім керівництвом особи, яка відповідає за безпеку робіт по переміщенню вантажів кранами.

3.6. Під час в’язання і зачіпки вантажу не проводити строповку вантажу, маса якого невідома, або  коли маса вантажу перевищує вантажопідйомність крану.

3.7. Не використовувати для в’язання і зачіпки вантажу штирі і ін., не проводити зачіпку піддонів з цеглою без огородження, за виключенням вантаження або розвантаження ( на землю) автомашин, зачіпку бетонних, залізобетонних виробів, які не мають   маркіровки, а також зачіпку цих деталей за пошкоджені петлі.

3.8. Не поправляти вітки строп у зіві гаку або стропи на

піднімаємому вантажі ударами молотка або інших предметів.

Вимоги безпеки під час піднімання і переміщення вантажів:

З.9.Перед кожним підійманням і переміщуванням вантажу стропальник повинен особисто подати відповідний сигнал машиністові або сигнальникові. При цьому до подавання сигналу необхідно переконатися у присутності людей біля вантажу, в зоні його переміщення і складування, перевірити , чи немає на вантажі незакріплених деталей, інструменту, переконатися, що призначений для однімання вантаж ні чим не закріплений, не затиснутий, не завалений і не примерз до землі, що вантаж надійно прикріплений , при підійманні І переміщенні не може за що-небудь зачепитися.

3.10.Під час піднімання і переміщення вантажу слід попередньо подати сигнал крановщику для піднімання вантажу, маса якого близька до дозволеної вантажопідйомності крана, на висоту200-300 мм. і перевірити при цьому правильність строповки, рівномірність потягування строп, устойчивість крану і дію гальм і тільки після цього подати сигнал про піднімання вантажу на потрібну висоту. При необхідності поправки строповки вантаж опустити.

3.11. Під час знімання вантажу з фундаментних болтів, стежити щоб піднімання велося з малою швидкістю, без перекосів, заїдань і горизонтального переміщення вантажу до повного зняття його з болтів.

3.12. Під час піднімання і переміщення вантажу не знаходиться під піднятим вантажем і не допускати знаходження під ним інших осіб. Не відтягувати вантаж під час його піднімання, переміщення і опускання. Не вести вантаження і розвантаження автомашин, якщо на них знаходяться люди.

3.13. Перед горизонтальним переміщенням вантажу необхідно переконатися, що вантаж підвищений не менше, ніж на 0,5 м вище предметів, які зустрічатимуться на шляху і супроводжувати вантаж при переміщенні.

3.14. Піднімання сипучих і дрібноштучних вантажів вести у спеціально предназначеній для цього тарі, але не вище встановленої норми.

Вимоги безпеки під час опускання і складування вантажу.

3.15. Перед опусканням вантажу оглянути місце, на яке необхідно опустити вантаж і переконатися у неможливості падіння, перекидання або сповзання вантажу. У разі необхідності, на місце установки вантажу покласти міцні підкладки для зручності виймання строп із-під вантажу. Не слід встановлювати вантаж на тимчасові перекриття, труби, кабелі і інші місця, які не призначені для складання вантажу.

3.16. Складання вантажу необхідно вести рівномірно,без порушення встановлених для складування габаритів і без загромадження проходів і проїздів.

4.Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

4.1. Виявивши будь-яку несправність крану, а також при появі небезпеки, яка може привести до аварії або нещасного випадку, слід негайно подати сигнал машиністу крану про припинення піднімання (переміщення) вантажу і повідомити йому про причину зупинки.

4.2 При аварії, нещасному випадкові негайно подати допомогу потерпілому і повідомити про те, що трапилося адміністрації.

4.3. Під час пожежі на крані або у робочій зоні крану негайно повідомити у пожежну частину і приступити до гасіння пожежі наявними в робочій зоні і на крані засобами пожежогасіння.

4.4. Якщо на крані нещасний випадок надати допомогу потерпілому:

– при враженні електрострумом – як можна швидше звільнити потерпілого від дії електроструму вимикачем, рубільником, знаттям запобіжників або іншими способами, дотримуючись при цьому правил електробезпеки. Винести потерпілого у безпечне місце, звільнити від одягу, який заважає диханню, зробити штучне дихання і закритий масаж сердця;

– при пораненні – зупинити кровотечу, змастити шкіру навколо місця йодом і накласти пов’язку;

– при ударі – накласти пов’язку і прикладати лід, сніг або змочувати холодною водою;

– при переломі аба вивиху – забезпечити кінцівці за допомогою накладання шин повну нерухомість і накласти повязку;

– при опіках – звільнити місце опіку від одягу і накласти пов’язку;

при попаданні сторонніх предметів у око – промити око струменем води, яку направляти від краю ока до середини. У всіх випадках визвати швидку допомогу або доставити потерпілого у лікувальний заклад.

5.Вимоги безпеки після закінчення роботи

5.1.  Прибрати,  оглянути  і  скласти  у  відведене  місце вантажозахоплюючі пристосування і тару.

5.2. Зняти спецодяг, почистити його. Повісити у визначене для цього

місце. Вимити руки І обличчя милом. Якщо є можливість прийняти душ.

Питання для самоперевірки

1. Вимоги до стропів.
2. Вимоги до тари.
3. Вимоги безпеки під час роботи

Тема програми 3. Вимоги до організації робочого місця

Тема уроку №15. Шкідливі виробничі фактори та захист від них

Шум

Ступінь негативного впливу шуму залежить від сили і частоти звуку, тривалості його дії, фізичного і психічного стану людини. Шкідливий вплив виробничого шуму виявляється як у вигляді специфічного ушкодження органів слуху, так і у вигляді порушень багатьох інших органів, в першу чергу центральної нервової системи. Інтенсивний виробничий шум призводить до часткової або повної втрати слуху.  Негативний вплив шуму на нервову систему працівника виявляється у головних болях, безсонні, швидкій стомлюваності, підвищеному потовиділенні, підвищеному роздратуванні, порушеннях пам’яті і уваги, а на серцево-судинну систему — у болях в області серця, зменшенні частоти пульсу, гіпотонії або гіпертонії.

Найефективнішим засобом боротьби з шумом є зниження його в джерелі створення. Для цього шумні технологічні процеси або обладнання замінюють на малошумні. Для зменшення шуму на виробництві використовують звуковбирання та звукоізоляцію, екранування і глушителі шуму, індивідуальні засоби захисту від шуму та ін.

Засобами індивідуального захисту органів слуху є:

• вкладки для вух та аналогічні засоби (протишумові вкладки);
• звукозахисні шоломи;
• протишумові навушники.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції.

Вібрація буває загальна і місцева. За характером впливу на організм загальна вібрація передається на все тіло людини, а місцева — на руки працівника.

Місцева вібрація спричиняє погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи. У разі довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникнути тяжке захворювання — вібраційна хвороба.

Дія вібрації залежить від її частоти.

Методи боротьби з вібрацією поділяють на колективні та індивідуальні.

     Колективні методи— це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її поширення.

Засоби, що використовуються під час реалізації згаданих методів віброзахисту, поділяються на:

– огороджувальні (захисні);

– віброізоляційні;

– віброгасильні й вібропоглинальні;

– засоби автоматичного контролю, сигналізації та     дистанційного керування;

– позначення вібруючих поверхонь знаком, або фарбою.

     Індивідуальними заходами боротьби з вібрацією вважають використання віброзахисного взуття, прокладок, рукавиць.

     Іонізуюче випромінювання

Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків. До іонізаційного випромінювання належать а-, в-, у- випромінювання, потоки нейтронів та інших ядерних часток. Іонізаційне випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, спричиняє в ній появу заряджених часток вільних електронів. Періодичне проникнення радіоактивних речовин до організму призволить до їх накопичення, збільшення іонізації атомів та молекул живої тканини.

Внаслідок змін, що відбуваються, порушується нормальне протікання біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізаційне випромінювання спричиняє опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Виникають також і генетичні наслідки, які спричинюють спадкові захворювання.

Ультрафіолетове випромінювання

Джерелами ультрафіолетового випромінювання у виробничих умовах є електродугове зварювання, плазмове обладнання, газорозрядні лампи тощо. Ефективним методом захисту від ультрафіолетового випромінювання є екранування джерел випромінювання. Робочі місця огороджують ширмами, щитами, обладнують кабіни. Як засоби індивідуального захисту використовують спецодяг, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри та щитки зі світлофільтрами.

Електромагнітне випромінювання

Джерелами електромагнітного випромінювання є потужні телевізійні та радіомовні станції, промислові установки високочастотного нагріву, вимірювальні прилади, а також будь-які елементи, що включені до високочастотної мережі.

Дія електромагнітних полів на організм людини виявляється у функціональному розладі центральної нервової системи.

Підвищений рівень пилу та газу

Робота в умовах запиленого повітря призводить до різних захворювань шкіри, запалення очей (кон’юнктивіту), носової та бронхіальної астми, бронхіту, катару шляхів дихання тощо, а також до тяжких професійних захворювань (силікозу) та хронічних отруєнь працівників. Шкідливі пара та гази, що утворюються під час технологічних процесів у виробничих приміщеннях, можуть спричинити порушення нормальної життєдіяльності організму працівника і викликати гострі та хронічні отруєння. Ці отруєння можуть спричинити як тимчасову, так і постійну непрацездатність робітника.

До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать: раціоналізація технологічних процесів, мокрі способи обдирання та шліфування виливків, зволоження переробних матеріалів і підтримання чистоти приміщень та устаткування.

Заходами, які ліквідують пилоутворення та обмежують поширення пилу у приміщенні, є герметизація устаткування, влаштування місцевої вентиляції. Захист працівників від впливу газу здійснюється за допомогою таких заходів:

1. застосування автоматичного контролю за технологічним процесом; дистанційного управління технологічними процесами та раціонального планування цехів (ізоляція шкідливих газів);
2. удосконалення конструкції обладнання (герметизації тощо);
3. влаштування місцевої вентиляції для відсмоктування газів та використання інд.засобів (спецодягу, окулярів, масок, протигазів).

Протигаз — це пристрій, що використовується для захисту органів дихання, очей і обличчя людини від отруйних та радіоактивних речовин і бактерій, що містяться в повітрі у вигляді пари, газів або аерозолів. На нафтогазодобувних, вугільних і гірничорудних підприємствах застосовуються фільтруючі та ізолюючі протигази.

Респіратор це полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолю, пилу. Він, як правило, складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини.

Питання для самоперевірки

1. Як виробничий шум впливає на працівників на виробництві?
2. Які є методи боротьби з шумом?
3. Що таке вібрація та як вона впливає на організм людини?
4. Які є методи боротьби з вібрацією?
5. Які ви знаєте види випромінювання?
6. Які є методи боротьби з випромінюванням?
7. Як впливає підвищений рівень пилу та газу на організм людини?
8. Назвіть методи боротьби з підвищеним рівнем пилу та газу.

Тема уроку №16. Вимоги до кабіни машиніста крана металургійного виробництва

1. Кабіна керування має бути розташована в такому місці, щоб машиніст міг спостерігати за зачіплюванням вантажу, а також за вантажозахоплювальним органом і вантажем протягом повного робочого циклу.
2. Розташування кабіни має унеможливлювати удар об неї вантажу. Розташовувати механізми крана безпосередньо над кабіною не дозволяється.
3. У кранів мостового типу дозволяється підвішувати кабіну до рами вантажного візка чи використовувати причіпні кабіни. У цьому разі вихід із кабіни на галерею моста здійснюється через настил візка або зовнішніми огородженими засобами доступу.
4. Кабіна кранів мостового типу підвішується з боку, протилежного тому, на якому розташовані головні тролеї.
5. Кабіни вантажопідіймальних кранів бувають закриті та відкриті. Кабіни закритого типу обладнуються суцільною огорожею з усіх боків і суцільним верхнім перекриттям. Такими кабінами обладнуються крани, призначені для роботи просто неба та в інших несприятливих умовах (гарячі цехи, хімічне виробництво тощо).

У кабіні вантажопідіймального крана має бути забезпечений вільний доступ до розташованого в ній обладнання.

6. Світлові отвори кабіни влаштовуються з безосколкового скла.

У мостових однобалкових кранів огородження кабіни, призначеної для роботи в сидячому положенні, влаштовується на висоту 0,7 м.

У разі огородження кабіни на висоту до 1 м безосколковим склом необхідне додаткове огородження металевими ґратами.

У кабінах відкритого типу вантажопідіймальних кранів, що працюють усередині приміщення, верхнє перекриття може не влаштовуватися.

7. Кабіна має бути засклена так, щоб забезпечувалась можливість очищення скла як зсередини, так і ззовні, або має передбачатися пристрій для очищення скла.

Нижнє скло, на яке може стати машиніст, має бути захищене ґратами, здатними витримати масу машиніста.

У кабінах вантажопідіймальних кранів, що працюють просто неба, необхідно установлювати сонцезахисні щитки.

8. Двері для входу до кабіни можуть бути розкривними або розсувними та обладнуються із внутрішнього боку засувом. У вантажопідіймальних кранів, що працюють поза приміщенням, двері мають, крім того, замикатися ззовні.

Розкривні двері мають відчинятися всередину кабіни.

9. Підлога в кабіні вантажопідіймального крана повинна мати настил з неметалевих матеріалів, що унеможливлюють ковзання, і бути покритою гумовим діелектричним килимком. Дозволяється гумові килимки розміром не менше ніж 500 мм ×700 мм класти тільки в місцях обслуговування електрообладнання.
10. Кабіни обладнуються стаціонарним сидінням для машиніста, влаштованим і розміщеним так, щоб забезпечувалась можливість керувати вантажопідіймальним краном сидячи і спостерігати за вантажем. Має бути передбачена можливість регулювання положення сидіння по висоті та в горизонтальній площині.
11. У кабіні мають забезпечуватися належні параметри мікроклімату, рівень шуму та вібрації, рівні напруженості електромагнітного поля тощо. При температурі навколишнього середовища нижче + 10 ° С ці кабіни необхідно постачати опалювальними приладами, а при температурі вище + 28 ° С – кондиціонерами.

Контрольні питання

1. Якого типу бувають кабіни керування?
2. Як розташована кабіна керування?
3. Вимоги до влаштування світлових отворів кабіни?
4. Які бувають двері для входу в кабіну по конструкції?
5. Які вимоги до підлоги кабіни крана?
6. Які параметри мікроклімату повинні бути в кабіні машиніста крана?

Тема програми 4. Правила технічної експлуатації вантажопідйомних кранів

Тема уроку №17. Технічний огляд обладнання

Обладнання підлягає первинному, періодичному та позачерговому технічному огляду.

Первинному технічному огляду підлягає обладнання перед першим уведенням в експлуатацію.

Періодичному технічному огляду підлягає обладнання, що перебуває в експлуатації:

повному технічному огляду – не рідше одного разу на три роки;

частковому технічному огляду – не рідше одного разу на 12 місяців;

Позачерговий повний технічний огляд обладнання належить здійснювати у разі:

1) проведення ремонту;

3) перерви в експлуатації більш як на 12 місяців;

4) демонтажу та встановлення на новому місці.

Технічний огляд має проводитися за участю працівника, який здійснює нагляд за утриманням та безпечною експлуатацією цього обладнання, крім випадку, коли він є технічним експертом з промислової безпеки і проводить цей технічний огляд, а також працівника, відповідального за утримання цього обладнання в справному стані, як відповідальних осіб, призначених суб’єктом господарювання з наданням права підпису актів, висновків та інших матеріалів.

Технічний огляд обладнання має на меті встановити, що воно перебуває у справному стані, який забезпечує їх безпечну експлуатацію.

Під час технічного огляду мають бути оглянуті та перевірені в роботі всі механізми та їх гальма, прилади та пристрої безпеки, гідравлічне обладнання та електричне обладнання, сигналізація (світлова, звукова), а також :

стан металоконструкцій обладнання та їх зварних (клепаних) з’єднань (відсутність тріщин, деформацій, зменшення товщини стінок внаслідок корозії, ослаблення клепаних з’єднань та інших дефектів), а також кабіни, засобів доступу, площадок, огорожі тощо;

стан гака, деталей його підвіски (відсутність тріщин у зіві, нарізній частині та інших місцях);

стан канатів і їх кріплення;

стан заземлення електричного вантажопідіймального крана, кранової колії, стан ізоляції електропроводки та величини їх опору;

стан кранової колії;

стан і працездатність протиугінних пристроїв;

стан ходових коліс, елементів гальм, барабанів, блоків.

     Статичне випробування обладнання проводиться з метою перевірки міцності обладнання в цілому та його окремих елементів. Статичне випробування обладнання проводиться навантаженням, що перевищує вантажопідіймальність на 25 %.

Статичне випробування мостового крана проводиться таким чином. Кран установлюється над опорами кранових колій, а його візок – у положення, що відповідає найбільшому прогину. Випробувальний вантаж підіймається на висоту від 200 мм до 300 мм з утриманням у такому положенні протягом 10 хвилин. Після опускання вантажу перевіряється відсутність залишкової деформації моста крана.

     Динамічне випробування обладнання проводиться вантажем, що на 10 % перевищує його вантажопідіймальність, і має на меті перевірку дії механізмів обладнання та його гальм. Під час динамічного випробування проводиться багаторазове (не менше трьох разів) підіймання та опускання вантажу, зупинки і пуск з проміжного положення, а також перевірка дії всіх інших механізмів обладнання.

У вантажопідіймального крана чи машини, обладнаних двома та більше механізмами підіймання, необхідно випробувати кожен механізм.

Випробування магнітних і грейферних кранів проводяться з навішеним вантажопідіймальним магнітом або грейфером.

Результати технічного огляду та строк наступного часткового і повного технічного огляду обладнання записуються до паспорта особою, що його здійснювала.

Записом у паспорті діючого обладнання, що було піддане технічному огляду, має підтверджуватися, що воно перебуває в справному стані та витримало випробування.

Крім того, на табличці, якою споряджене обладнання оновлюються дані щодо дати наступного часткового та повного технічного огляду.

Під час експлуатації знімні вантажозахоплювальні пристрої і тара підлягають періодичному огляду:

траверси, кліщі, захвати тощо, а також тара – щомісяця;

стропи – кожні 10 днів;

знімні вантажозахоплювальні пристрої, що рідко використовуються, – перед кожною видачею в роботу.

Залежно від кількості облікованих знімних вантажозахоплювальних пристроїв ведеться окремий журнал обліку знімних вантажозахоплювальних пристроїв.

Питання для самоперевірки

1. Які є види технічних оглядів крана?

2. Як часто проводиться повний технічний огляд?

3. Як часто проводиться частковий технічний огляд?

4. Яка мета технічного огляду?

5. Яка мета статичного випробування?

6. Як проводиться статичне випробування?

7. Яка мета динамічного випробування?

8. Як проводиться динамічне випробування?

9. Де записуються результати випробувань?

Тема уроку №18. Вимоги до механічного обладнання та вантажозахоплювальних органів

Механічне обладнання вантажопідіймальних кранів має бути виконано таким чином, щоб довільне вмикання або роз’єднання механізму було неможливе.

У з’єднаннях елементів вантажопідіймальних кранів  (болтових, шпонкових, шліцьових тощо) має бути унеможливлене їх довільне розгвинчування або роз’єднування.

Вимоги до вантажозахоплювальних органів

1. Гаки вантажопідіймальністю понад 3 т (за винятком гаків кранів спеціального призначення) установлюються на закритих опорах кочення із застосуванням упорних підшипників.
2. Гаки вантажопідіймальних кранів обладнуються запобіжним замком, що унеможливлює самочинне випадіння знімного вантажозахоплювального пристрою.
3. Кріплення кованого та штампованого гака вантажопідіймальністю 5 т і більше, а також вилки пластинчастого гака в траверсі має унеможливлювати довільне відкручування гайки, для чого вона закріплюється стопорною планкою. Стопоріння гайки за допомогою шплінтів або стопорних болтів не дозволяється незалежно від вантажопідіймальності.
4. На вантажних кованих, штампованих і пластинчастих гаках мають бути нанесені маркування. У тих випадках, коли пластинчастий гак підвішується до траверси за допомогою вилки, вона повинна мати таке саме марковання, що й гак. При огляді гака перевіряють наявність клейма заводу-виготовника з зазначенням вантажопідйомності, встановлюють відсутність тріщин на поверхні зіва і хвостової частини, а також знос зіву гака, який не повинен перевищувати 10% від первісної висоти перерізу.

5. Конструкція грейфера має унеможливлювати довільне розкриття, а конструкція канатного грейфера, крім того, – вихід канатів з рівчаків блоків. Вантажопідіймальність грейфера має бути підтверджена розрахунком з урахуванням коефіцієнта заповнення грейфера та максимальної густини матеріалу, що перевантажується, а також випробуваннями.

6. Грейфер має бути споряджений табличкою із зазначенням найменування або знака для товарів і послуг виробника, порядкового номера за системою нумерації виробника, власної маси грейфера, його умовного позначення. У разі пошкодження таблички виробника остання має бути відновлена суб’єктом господарювання. Грейфери, виготовлені для самостійного постачання, споряджаються, крім таблички, журналом нагляду (паспортом) і настановою з експлуатації.

Питання для самоперевірки

1. Які бувають гаки?
2. Чим вони обладнуються?
3. Яка  є конструкція кріплення гака, щоб унеможливливити довільне відкручування гайки?
4. Як маркується гак?
5. Вимоги до конструкції грейфера.
6. Що вказано на табличці грейфера?

Тема уроку №19. Вимоги до приладів та пристроїв безпеки

1. Вантажопідіймальні крани мають бути обладнані обмежниками робочих рухів (кінцевими вимикачами) для автоматичної зупинки:1) механізму підіймання в крайніх верхньому і нижньому положеннях вантажозахоплювального органа;2) механізмів пересування вантажопідіймальних кранів, їх вантажних візків, а також однорейкових візків, що працюють на одній колії.

2. Після спрацьовування обмежника робочого руху має забезпечуватися можливість руху механізму в зворотному напрямку.
3. Обмежник висоти підіймання має забезпечувати після зупинки вантажозахоплювального органа, що підіймався без вантажу, зазор між вантажозахоплювальним органом та упором в електричних талів не менше 50 мм, а в усіх інших механізмів підіймання – не менше 200 мм.
4. У грейферних кранів з роздільним електричним приводом механізмів підіймання та замикання грейфера обмежник (обмежники) має (мають) вимикати одночасно двигуни обох механізмів у разі досягнення грейфером крайнього верхнього положення.
5. Обмежник механізму пересування крана встановлюється таким чином, щоб накладення гальма відбувалося на відстані до упору, що дорівнює не менше половини шляху гальмування механізму, а в механізмах пересування баштових, портальних і козлових кранів і перевантажувачів – не менше повного шляху гальмування. Шлях гальмування механізму пересування зазначається в паспорті вантажопідіймального крана.

6. Крани мостового типу обладнуються обмежниками вантажопідіймальності, якщо можливе їх перевантаження за технологією виробництва. До таких вантажопідіймальних кранів належать:магнітні – для перевантаження листового металу, прокату та інших монолітних вантажів; грейферні – для перевантаження скрапу, шлаку металургійного виробництва.

7. Після спрацьовування обмежника вантажопідіймальності має бути можливим опускання вантажу чи ввімкнення інших механізмів для зменшення вантажного моменту.
8. Вантажопідіймальні крани мають бути обладнані звуковим сигнальним пристроєм, який має бути виразно чутно у робочій зоні та за тональністю відрізнятися від автомобільного.
9. Козлові крани мають бути розраховані на максимально можливе зусилля перекосу, що виникає під час пересування крана, та за необхідності мають бути обладнані обмежником перекосу автоматичної дії.
10. Двері для входу до кабіни керування з посадкової площадки мають бути обладнані електричним блокуванням, що не дає змоги почати пересування, якщо двері відчинені. Якщо кабіна має тамбур, таким блокуванням споряджаються його двері.

11. У кранів, оснащених вантажопідіймальними електромагнітами, що живляться від електромережі, електрична схема має бути виконана так, щоб у разі зняття напруги з крана контактами приладів та пристроїв безпеки напруга з вантажопідіймального електромагніту не знімалася, або такі крани споряджуються резервною батареєю, що має постачати енергію у випадку несправності мережі живлення і забезпечувати потрібний струм протягом щонайменше 10 хв.
12. У разі спрацьовування приладів і пристроїв безпеки (кінцевих вимикачів, аварійного вимикача, блокування люка, дверей кабіни тощо) їх контакти мають розривати електричне коло.
13. Вантажопідіймальні крани, що пересуваються крановими коліями просто неба, обладнуються протиугінними пристроями з ручним або машинним приводом, які мають забезпечувати утримувальне зусилля від дії вітрового навантаження на кран у неробочому стані, зазначене в настанові з експлуатації крана.
14. Вантажопідіймальні крани, що пересуваються крановою колією, та їхні візки, для пом’якшення можливого удару в упори або одне об одне мають бути обладнані пружними буферними пристроями.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть прилади безпеки крана.
2. Де розташовані кінцеві вимикачі?
3. Вимоги до обмежника висоти підіймання.
4. Які прилади безпеки розташовані в кабіні?
5. Що відбувається при спрацюванні приладів безпеки?

Тема уроку №20. Бракування стропів та канатів

Під час експлуатації знімні вантажозахоплювальні пристрої і тара підлягають періодичному огляду:

траверси, кліщі, захвати тощо, а також тара – щомісяця;

стропи – кожні 10 днів;

знімні вантажозахоплювальні пристрої, що рідко використовуються, – перед кожною видачею в роботу.

Виявлені під час огляду пошкоджені знімні вантажозахоплювальні пристрої, тара вилучаються з експлуатації для проведення ремонту.

Результати огляду заносяться до журналу огляду знімних вантажозахоплювальних пристроїв і тари.

     Бракування канатів обладнання, що перебуває в експлуатації, має відбуватися відповідно до вимог настанови з експлуатації обладнання.

Для оцінки безпеки використання канатів застосовують такі критерії:

характер і кількість обривів дротів, у тому числі наявність обривів дротів біля кінцевих закріплень, наявність місць зосередження обривів дротів, інтенсивність зростання кількості обривів дротів;

розрив сталки;

поверхневе та внутрішнє спрацювання;

поверхнева та внутрішня корозія;

місцеве зменшення діаметра каната, у тому числі й через стан осердя;

зменшення площі поперечного перерізу дротів каната (утрати внутрішнього перерізу);

деформація у вигляді хвилястості, кошикоподібності, видавлювання осердя, дротів і сталок, роздавлення, перекручувань, заломів, перегинів, місцеве збільшення діаметра каната тощо;

пошкодження в результаті термічної дії або електричного дугового розряду.

У разі виявлення в канаті однієї або кількох обірваних сталок канат для подальшої роботи не допускається.

У разі зменшення діаметра каната в результаті погіршення стану осердя – внутрішнього поверхневого спрацювання, зминання, розриву тощо (на 3 % номінального діаметра в канатів, що не розкручуються, та на 10 % у інших канатів) канат підлягає бракуванню навіть за відсутності видимих обривів дротів.

У разі зменшення діаметра каната в результаті поверхневого спрацювання або корозії на 7 % і більше порівняно з номінальним діаметром канат підлягає бракуванню навіть за відсутності видимих обривів дротів.

У разі зменшення первинного діаметра зовнішніх дротів через спрацювання або корозії на 40 % і більше канат бракується.

Визначення спрацювання або корозії дротів по діаметру повинно провадитись за допомогою мікрометра або іншого інструмента, що забезпечує аналогічну точність.

Якщо вантаж підвішений на двох канатах, то кожен з них бракується окремо. У цьому разі можлива заміна одного, більш спрацьованого каната.

Канати не повинні використовуватися в подальшій роботі у разі виявлення таких видів деформації: кошикоподібної деформації, видавлювання металевого осердя, видавлювання дротів сталок, місцевого збільшення діаметра каната, місцевого зменшення діаметра каната; роздавлених ділянок; перекручувань, заломів, перегинів, пошкоджень у результаті термічних впливів або електричного дугового розряду.

До експлуатації не допускаються канатні стропи у разі:

відсутності, пошкодження марковальної бирки або неможливо прочитати дані про ідентифікацію стропа (виробник, вантажопідіймальність, дата випробування тощо);

деформації елементів навішування і стропування;

деформації коушів або їх спрацювання зі зменшенням початкових розмірів понад 15 %;

наявності тріщин на опресовувальних втулках або зміні їх розмірів більше ніж на 10 % початкових;

наявності зсуву канатів у місці заплітання або втулках;

наявності кількості видимих обривів зовнішніх дротів каната вітки стропа, що перевищує норми бракування знімних вантажозахоплювальних пристроїв;

наявності надрізів, борозен, тріщин, розривів, надмірної корозії, прогнутих або перекручених ланок тощо;

наявності ознак розширення гака, тобто видимого збільшення зіва гака чи інші форми деформування елемента стропування. Збільшення зіва не повинно перевищувати 10 % номінальної величини або повинно бути таким, щоб запобіжний замок, якщо він є, не розмикався.

До експлуатації не допускаються ланцюгові стропи у разі:

відсутності, пошкодження марковальної бирки або неможливо прочитати дані про ідентифікацію стропа (виробник, вантажопідіймальність, дата випробування тощо);

деформації елементів навішування і стропування;

розтягнення ланцюга. Ланцюговий строп підлягає бракуванню у разі збільшення ланки ланцюга більше ніж на 3 % первинного розміру;

спрацювання ланцюга.

Ланцюговий строп підлягає бракуванню у разі зменшення діаметра перерізу ланки ланцюга внаслідок спрацювання більше ніж на 10 % ;

наявності надрізів, борозен, тріщин, розривів, надмірної корозії, прогнутих або перекручених ланок тощо;

наявності ознак розширення гака, тобто видимого збільшення зіва гака чи інші форми деформування елемента стропування. Збільшення зіва не повинно перевищувати 10 % номінальної величини або повинно бути таким, щоб запобіжний замок, якщо він є, не розмикався.

Питання для самоперевірки

1. Як часто підлягають огляду стропи?
2. Куди записують результати огляду строп?
3. В яких випадках бракується канат?
4. В яких випадках бракуються канатні стропи?
5. В яких випадках бракуються ланцюгові стропи?

БК-9. Вміння виконувати обов’язкові дії при ліквідації аварій та їхніх наслідків та при наданні першої долікарської допомоги потерпілим у разі нещасних випадків

Тема програми 1. Основні види потенційних небезпек та їхні наслідки в професійній діяльності

Тема уроку №20. Основні види небезпеки, небезпечних ситуацій та небезпечних випадків, що можуть виникнути під час нормальної експлуатації та у разі порушення умов нормальної експлуатації обладнання

      Основні види небезпеки, небезпечних ситуацій та небезпечних випадків, що можуть виникнути під час нормальної експлуатації та у разі порушення умов нормальної експлуатації обладнання і які становлять небезпеку для обслуговувального і ремонтного персоналу:

1. Механічні види небезпеки, пов’язані з підіймальними операціями обладнанням і спричинені:

1) падінням вантажу, зіткненням, перекиданням обладнання внаслідок:

недостатньої стійкості обладнання;

неконтрольованого завантаження, перевантаження, перевищення перекидного вантажного моменту;

неконтрольованої амплітуди руху механізмів і складових частин обладнання;

несподіваного або непередбаченого руху вантажу;

невідповідних вантажозахоплювальних органів, пристроїв і тари;

зіткнення кількох вантажопідіймальних кранів чи машин;

2) доступом працівників до вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари і колисок;

3) сходження обладнання з рейок;

4) недостатньою механічною міцністю складових частин і деталей;

5) невідповідною конструкцією шківів та барабанів;

6) неправильним вибором ланцюгів, канатів, вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари і колисок та їх неправильним установленням (навішуванням) на обладнання;

7) неконтрольованим опусканням вантажу механізмом з фрикційним гальмом;

8) невідповідними умовами для установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, випробування, експлуатації, технічного обслуговування, ремонту, реконструкції та модернізації;

9) дією вантажу на працівників (нанесення удару вантажем або противагою).

2. Механічні види небезпеки, пов’язані зі складовими частинами обладнання, з вантажами, що переміщуються, і зумовлені, наприклад, формою (гострі крайки, ріжучі елементи, гострокінцеві частини тощо), місцем установлення, масою та стійкістю (потенційна енергія частин, що можуть бути урухомлені під дією сили ваги), масою та швидкістю (кінетична енергія частин під час контрольованого чи неконтрольованого рухів), пришвидшенням, недостатньою механічною міцністю, що може призвести до небезпечних поломок чи руйнувань, накопиченням енергії усередині обладнання (у пружних елементах, у рідинах, газах, що перебувають під тиском, в умовах вакууму), порушенням безпечних відстаней:

1) здавлювання;

2) поріз;

3) розітнення чи відсікання;

4) намотування, утягування чи захоплення частин одягу, кінцівок тощо;

5) удар;

6) укол або проколювання;

7) розбризкування рідини під високим тиском;

8) утрата стійкості елементів;

9) ковзання, спотикання або падіння (на обладнанні чи з обладнання) працівників.

3. Електричні види небезпеки можуть призвести до травм або смерті від електрошоку чи опіків, а також до того, що внаслідок несподіваного електричного удару працівник упаде (чи упустить інструмент, речі, матеріали тощо) з причини:

1) контакту працівників з частинами, що зазвичай перебувають під напругою (прямий контакт);

2) контакту працівників з частинами, що перебувають під напругою через несправність (непрямий контакт);

3) наближення працівників до частин, що перебувають під високою напругою;

4) непридатності ізоляції для передбачених умов використання;

5) електростатичних процесів, наприклад контакту працівників з електрично зарядженими частинами;

6) термічного випромінювання або таких процесів, як розбризкування розплавлених речовин, хімічних процесів під час коротких замикань, перевантажень тощо;

7) удару блискавки.

4. Термічні види небезпеки, що призводять до опіків, обмороження та інших травм, спричинених:

1) контактом працівників з предметами або матеріалами з дуже високою або низькою температурою;

2) полум’ям або вибухом;

3) випроміненням джерел тепла;

4) роботою в гарячому або холодному виробничому середовищі.

5. Небезпека, спричинена шумом, може призвести до:

1) тривалого порушення гостроти слуху;

2) дзвону у вухах;

3) утоми, стресу тощо;

4) інших наслідків, зокрема до порушень рівноваги, послаблення уваги тощо;

5) перешкоди мовним комунікаціям, акустичним сигналам тощо.

6. Небезпека, спричинена вібрацією, може призвести до значних порушень здоров’я (розлад судинної та нервової систем, порушення кровообігу, хвороби суглобів тощо).

7. Небезпека, спричинена матеріалами, речовинами (та їх компонентами), що їх використовує або виділяє кран, що працює, а також вантажами, які він переміщує, унаслідок:

1) їх вдихання, заковтування обслуговувальним і ремонтним персоналом шкідливих для здоров’я рідин, газів, аерозолів, парів і пилу, а також їхнього контакту зі шкірою, очима і слизовою оболонкою, проникнення через шкіряний покрив;

2) вогне- і вибухонебезпечності.

8. Небезпека, спричинена нехтуванням ергономічних вимог і принципів під час розроблення обладнання:

1) незручна робоча поза або надмірне чи повторюване фізичне навантаження на організм працівника;

2) знехтування засобами індивідуального захисту;

3) недостатнє місцеве освітлення;

4) розумове перевантаження, стрес тощо, що виникають під час робочого процесу, процесу контролю за роботою обладнання або технічного обслуговування в межах їх використання за призначенням;

5) помилки, неправильне поводження працівника;

6) незручна конструкція, розміщення або марковання елементів керування;

7) незручна конструкція або розміщення приладів контролю.

9. Небезпека, спричинена несподіваним пуском, перевищенням швидкості тощо, унаслідок:

1) виходу з ладу або порушення в роботі системи керування;

2) припинення подавання енергії і відновлення енергопостачання після перерви;

3) зовнішнього впливу на електрообладнання;

4) інших зовнішніх впливів (сила ваги, вітер тощо);

5) помилки в програмному забезпеченні;

6) помилки машиніста обладнання (через недостатню відповідність обладнання здібностям і навичкам машиніста).

10. Небезпека, спричинена помилками (дефектами) під час складання або монтажу обладнання.

11. Небезпека, спричинена поломками під час роботи, унаслідок:

утомного руйнування;

неприпустимої величини деформації;

критичного спрацювання;

корозії.

12. Небезпека, спричинена предметами, що падають (інструмент, деталі обладнання, речі обслуговувального і ремонтного персоналу тощо).

13. Небезпека, спричинена поступальним рухом крана, машини, вантажних візків:

1) рух під час запуску двигуна;

2) рух за відсутності машиніста на своєму місці;

3) рух за відсутності надійного закріплення всіх складових частин, деталей;

4) занадто висока швидкість крана, машини, вантажного візка, керованих з підлоги;

5) занадто високі коливання (крана, вантажу) під час руху;

6) недостатня спроможність обладнання до уповільнення, вимикання, зупинки та тримання.

14. Небезпека, пов’язана з робочим місцем машиніста обладнання (у тому числі місце водія):

1) падіння під час спроби зайняти або залишити робоче місце;

2) викидання газів або брак кисню на робочому місці;

3) пожежа (займистість кабіни, нестача засобів пожежогасіння);

4) механічні види небезпеки на робочому місці (контактування з колесами, наїзд, падіння предметів, проникнення предметів, поломка деталей, які обертаються з високою швидкістю, контактування працівників зі складовими частинами, деталями обладнання);

5) недостатній огляд з робочого місця;

6) невідповідне освітлення;

7) незручне місце для сидіння;

8) шум на робочому місці;

9) вібрація на робочому місці;

10) недостатні можливості евакуації або аварійного виходу.

15. Небезпека, пов’язана із системою керування:

1) неправильне розміщення органів керування;

2) неправильна конструкція органів керування та неправильний режим їх роботи.

16. Небезпека, пов’язана з:

1) джерелами та передаванням енергії;

2) двигуном та акумулятором;

3) передаванням енергії між складовими частинами обладнання;

4) з’єднаннями та буксируванням.

17. Небезпека, пов’язана з третіми особами:

1) несанкціонований запуск або експлуатація;

2) відсутність або невідповідність візуальних чи звукових попереджувальних сигналів.

18. Небезпека, пов’язана з несприятливими природними чинниками:

1) вітрове навантаження;

2) снігове навантаження;

3) ожеледиця, зледеніння;

4) сейсмічне навантаження;

5) грозові електричні розряди.

19. Недостатньо розроблені настанова з експлуатації та інструкція з охорони праці для машиніста.

20. Ризики від впливу основних видів небезпеки, що можуть статися за нормальних умов експлуатації й у разі порушення нормальних умов експлуатації обладнання, які становлять загрозу працівникам, повинні бути унеможливлені або зведені до мінімуму за рахунок виконання запобіжних заходів, спрямованих на унеможливлення прогнозованих ризиків і забезпечення безпеки під час експлуатації обладнання.

Питання для самоперевірки

1. Коли можуть виникнути електричні види небезпек?
2. Які можуть бути потенційні механічні види небезпеки, пов’язані з підіймальними операціями обладнання?
3. Які можуть бути механічні види небезпеки, пов’язані з переміщенням обладнання?

Тема програми 2. План ліквідації аварійних ситуацій та їх наслідки

Тема уроку №22. Види аварій. План ліквідації аварійних ситуацій

     Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються, великими жертвами.
Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.

Види аварій:

– аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

– аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

– пожежі та вибухи;

– аварії на транспорті та ін.

На підприємстві відповідно до вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці мають бути розроблені і затверджені роботодавцем:

• план попередження надзвичайних ситуацій, у якому визначаються можливі аварії, інші надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи, сили і засоби щодо їх ліквідації;
• план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), в якому зазначаються всі можливі аварії, визначаються дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов’язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб.

Аварії за наслідками поділяють на дві категорії:

І – аварії, внаслідок яких:

• загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;
• стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших забруднюючих речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;
• збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;
• зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я значної кількості працівників підприємства чи населення;

ІІ – аварії, внаслідок яких:

• загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;
• зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівникам цеху, ділянки з кількістю працівників 100 осіб і більше.

Конкретний план ліквідації аварій 1 та 2 категорій має бути складений на всіх підприємствах. Складовими плану ліквідації аварії мають бути такі розділи (як обов’язкові):

а) можливі аварійні ситуації;

б) дії посадових осіб і працівників підприємства;

в) обов’язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварії.

Додатком до цього плану мають бути:

• генплан підприємства з позначками можливих аварій та аварійних ситуацій;
• підземні та наземні комунікації;
• схема шляхів сполучення на території та поза нею, а також майданчики паркування транспорту та за необхідності, для посадки вертольотів;
• всі зміни, що відбулися на той час, коли сталася аварія. Планом має бути передбачено характер зв’язку між підрозділами під час аварійних ситуацій.

Пакет документації має також містити плани підприємств, споруд та іншого, що знаходяться поблизу підприємства, де може статися нова аварія за ініціативою попередньої.

За узгодженням з підприємствами та установами, а також з органами держадміністрації необхідно розробити та затвердити схеми ліквідації аварії та її наслідків, де передбачити в складних випадках залучення людських резервів та техніки, транспорту тощо, інших підприємств та установ.

Розробити конкретну систему інформаційного повідомлення (за схемами нормативних документів про аварію) всіх рівнів держадміністрації, служб та утворень, що будуть брати участь у розслідуванні і ліквідації аварії та її наслідків, а також прийняти заходи про повідомлення населення через засоби масової інформації.

У процесі ліквідації необхідно встановити тісний контакт з метеорологічною службою з метою отримання інформації про погодні умови та її зміни на час ліквідації аварії та ЇЇ наслідків.

Передбачити налагодження охорони відповідними органами транспортних шляхів сполучення та території, де скоїлась аварія.

Повідомлення про аварію можна отримати:

• від очевидця, що працює на підприємстві;
• від очевидця, що не працює на підприємстві, але знаходився безпосередньо в зоні аварії;
• від  очевидця, що знаходився біля житлового будинку чи іншої споруди;
• від показників спеціальних приладів (на значній відстані) чи сигналізації.

За часом ліквідації аварії можна поділити на дві частини:

• ліквідація аварії до прибуття професійних формувань;
•  ліквідація аварії силами професійних формувань.

Керівництво підприємства має підготувати інформацію про кількість та місце розташування робітників у зоні аварії на постійних та тимчасових робочих місцях, склад ремонтних бригад, що виконують відповідні роботи та місце їх знаходження, свідчення про осіб керівного складу, які за своїми обов’язками могли бути присутні в зоні аварії на той час.

Виходячи з визначення можливого місця аварії на підприємстві має бути розроблений план, що передбачає формування, які забезпечать відповідні напрямки роботи:

•  встановлення причини аварії (огляд місця аварії і фіксування стану перебігу подій на місці її скоєння);
•  розвідка стану в зоні аварії;
•  усунення причин поширення аварії;
•  організація першої допомоги потерпілим та їх евакуація;
•  приведення в дію засобів захисту та пожежогасіння;
•  встановлення стійкої системи зв’язку з діючими формуваннями;
• організація охорони об’єкта;

•  виявлення очевидців аварії та організація їх опитування;
•  встановлення необхідної проектно-технологічної документації для визначення причин аварії та її ліквідації;
• встановлення напрямків розгортання аварії, розробка та впровадження заходів з усунення можливостей розгортання аварії.

Кожне формування на підприємстві за призначенням повинно мати відповідні засоби захисту, спецодяг, спецвзуття та інші спеціальні пристосування при виконанні робіт.

Працівники підприємства, що будуть брати участь у ліквідації аварії, повинні пройти інструктаж та навчання з питань виконання робіт з рятування людей з-під уламків обладнання, будівельних конструкцій та іншого.

Питання для самоперевірки

1. Що таке аварія?
2. Які бувають аварії?
3. На які категорії поділяються аварії?
4. Що ви знаєте про план ліквідації аварії?

Практичне завдання

Підготуйте  інформацію про масштабні аварії сьогодення

Тема уроку №23. План евакуації з приміщення

На об’єктах з постійним або тимчасовим перебуванням на них 100 і більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення із одночасним перебуванням 50 і більше осіб (далі – об’єкти з масовим перебуванням людей), у будинках та спорудах (крім житлових будинків), котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб, а для одноповерхових – більше 50 осіб, мають бути розроблені і вивішені на видимих місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.

На об’єктах з масовим перебуванням людей, які є навчальними (у тому числі дошкільними) закладами, закладами охорони здоров’я зі стаціонаром, будинками для людей похилого віку та інвалідів, санаторіями і закладами відпочинку, розважальними, культурно-освітніми та видовищними закладами, критими спортивними будинками і спорудами, готелями, мотелями, кемпінгами, торговими підприємствами та іншими аналогічними за призначенням об’єктами з масовим перебуванням людей, на доповнення до схематичного плану евакуації повинна бути розроблена та затверджена керівником інструкція, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації людей, за якою не рідше одного разу на півроку мають проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників.

     План евакуації — документ, у якому вказані евакуаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об’єкт на випадок аварії.

Евакуація людей з приміщень відбувається за наявністю таких основних факторів:
• температура повітряного середовища сягає 60-70 градусів;
• різко знижується концентрація кисню у приміщенні;
• виникає задимленість приміщення.

У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи. Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки;

в) до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.

Виходи назовні дозволяється передбачати через тамбур. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повинно бути не менше двох. Ширина шляхів евакуації повинна бути не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Двері на шляху евакуації повинні відчинятись у напрямку виходу із будинку. Основні та запасні виходи з приміщень позначають квадратом зеленого кольору  з написом “Вихід”. Також може бути зображення людини чорного кольору, що біжить.

План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об’єктів). План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.

Згідно з п. 13 Рекомендацій по складанню планів евакуації людей на випадок пожежі, план евакуації розміщують на видному місці під склом (плівкою). Він має бути розміром не менше формату А3. Може бути виконаний на фотолюміністентних матеріалах.

На евакуаційному плані позначають місця приладів пожежогасіння. План евакуації має прив’язку до точки «Ви знаходитесь тут».

Керівник установи зобов’язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх обов’язками згідно з планом евакуації під розписку.

Проводиться евакуація під керівництвом людей, які навчені діям у разі виникнення пожежі. При цьому рух їх здійснюється практично одночасно і має чітку спрямованість — усі прямують до виходів з приміщення.
Психологія індивідуальної поведінки людини при рятуванні від пожежі викликана в основному страхом за своє життя. Прагнення людини як найшвидше вийти з небезпечної зони зрозуміле — рятування життя. У таких випадках можливе навіювання небезпеки. Воно можливе через перебільшення,  небезпеки, сприймання її без відповідного аналізу та схильність до наслідування дій інших. Це може викликати паніку. Паніка може проявлятися або у вигляді ступору (завмирання, нерухомості, нездатності до дій), або у вигляді фуги (хаотичні кидання, нецілеспрямований біг), прийняття рішень будь-яку ціну врятувати своє життя. Така поведінка може передаватися іншим людям, і тоді виникає загальна паніка. Усі, хто працює та навчається у навчальному закладі, живе у багатоповерховому сучасному будинку, повинні знати шляхи евакуації та особливості евакуаційних виходів.

Повідомлення про евакуацію може надійти не тільки у випадку при пожежі, стихійного лиха але і у разі виявлення вибухового пристрою та ліквідації наслідків скоєного терористичного акту, а також при отриманні сигналу «Повітряна тривога». Отримавши повідомлення від представників влади або правоохоронних органів про початок евакуації, дотримуйтесь спокою і чітко виконуйте їхні команди. Якщо ви знаходитесь в квартирі, виконайте такі дії. Візьміть особисті документи, гроші та цінності, вимкніть електрику, воду і газ, надайте допомогу в евакуації літніх і тяжко хворих людей. Закрийте вхідні двері на замок – це захистить квартиру від проникнення мародерів. Не допускайте паніки, істерик і поспіху. Повертайтеся в покинуте приміщення тільки після дозволу відповідальних осіб. Пам’ятайте, що від узгодженості і чіткості ваших дій залежатиме життя і здоров’я  багатьох людей.

Контрольні питання

1. Що таке план евакуації?
2. Чому так важливо бути ознайомленим з планом евакуації?
3. Що повинно бути вказано на плані евакуації?

Тема програми 2.Правила та засоби надання першої долікарської допомоги потерпілим у разі нещасних випадків

Тема уроку №24. Послідовність, принципи й засоби надання першої долікарської допомоги

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків .

     Домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи.

Основною умовою успіху під час надання першої допомоги потерпілим є швидкість дій та вміння особи, що надає допомогу. Допомога, яку надає неспеціаліст до прибуття медичного працівника, не може замінювати собою допомогу з боку медичного персоналу. Ця допомога обмежується тимчасовою зупинкою кровотечі, перев’язкою рани або опіку, іммобілізацією перелому нерухомою пов’язкою, заходами з оживлення, перенесенням та перевезенням потерпілого.

Вирішувати питання про доцільність або марність дій з надання допомоги надалі та робити висновок про смерть потерпілого має право лише медичний працівник.

Загальна послідовність дій під час надання домедичної допомоги

Нормативні документи передбачають загальну послідовність дій під час надання домедичної допомоги:

1. Усунути дію на організм потерпілого небезпечних і шкідливих чинників (звільнити його від дії електричного струму; винести із зараженої зони; погасити одяг, що горить; дістати з води тощо).
2. Оцінити стан потерпілого.
3. Визначити характер травми, яка створює найбільшу небезпеку життю потерпілого, і діяти задля його порятунку.
4. Виконати необхідні заходи для порятунку потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів; зробити штучне дихання; зовнішній масаж серця; зупинити кровотечу; іммобілізувати місце перелому; накласти пов’язку тощо).
5. Підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного персоналу.
6. Викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або транспортувати потерпілого до найближчого лікарняного закладу.

Якщо неможливо викликати медичних працівників на місце події, необхідно транспортувати потерпілого до найближчого лікарняного закладу. Перевозити потерпілого можна лише, якщо його дихання та пульс стабілізувалися. У разі, коли стан потерпілого не дає змоги його транспортувати, необхідно підтримувати його основні життєві функції до прибуття медичного працівника.

Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Вчасно надана і правильно проведена медична допомога не тільки врятовує життя потерпілого, а й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджує розвиток тяжких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності

Відповідно до статті 12 Закону про екстрену медичну допомогу особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є:

• рятувальники аварійно-рятувальних служб;
• працівники державної пожежної охорони;
• працівники органів та підрозділів міліції;
• фармацевтичні працівники;
• провідники пасажирських вагонів;
• бортпровідники;
• інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками мають володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами:

– правильність і доцільність;

– швидкість;

– продуманість, рішучість, спокій.

Питання для самоперевірки

1. Що таке домедична допомога потерпілому?
2. Яка послідовність надання домедичної допомоги?
3. Які заходи домедичної допомоги?
4. Які принципи домедичної допомоги?

Тема уроку №25. Медична аптечка, її склад, призначення, правила користування

Вимоги до аптечки домедичної допомоги

Комплекс заходів, що передбачає надання допомоги на місці події, містить не лише навчання правил поводження, а й відповідне забезпечення, до якого належить аптечка домедичної допомоги .

Перелік лікарських засобів, якими має бути укомплектована аптечка, залежить від характеру шкідливих та небезпечних виробничих чинників, які можуть впливати на людину на робочому місці. На стаціонарних робочих місцях аптечку зберігають у спеціальній шафі. Під час роботи в мобільних умовах аптечку зберігають у санітарній сумці або іншому місці, зручному для перенесення, при цьому працівників заздалегідь інформують про місце зберігання аптечки та забезпечують безперешкодний доступ.

Після отримання аптечки перевіряють її комплектність і ознайомлюються з правилами користування (інструкцією). Не рекомендується розкривати аптечку без необхідності, перекладати і розкривати пенали з таблетками. Не допускається порушувати герметичність упаковки перев’язувальних пакетів.

Медичний персонал, що обслуговує підприємство, веде періодичний контроль за правильним наданням домедичної допомоги, своєчасним та обов’язковим направленням потерпілого до медпункту, за станом та своєчасним поповненням аптечки необхідними засобами.

Лікарські засоби після їх використання або закінчення терміну використання поповнюють або замінюють. Невикористані аптечки здають на склад або утилізують в установленому на підприємстві порядку.

СКЛАД МЕДИЧНОЇ АПТЕЧКИ

Розглянемо деякі правила користування індивідуальним перев’язочним пакетом:

1. Розгортаючи пакет, не доторкайтеся до тієї сторони, яка буде накладена на рану.
2. Якщо рана одна, то слід накласти дві подушечки, якщо ран дві — по одній подушечці на рану, потім перебинтувати.
3. Щоб пов’язка не зсунулася, потрібно зовнішній кінець бинта закріпити шпилькою.
4. Після відкриття пакет необхідно одразу використати, тому що він швидко втрачає стерильність.

Питання для самоперевірки  

1. Призначення медичної аптечки
2. Що входить до складу медичної аптечки?
3. Де вона повинна зберігатись?
4. Хто контролює  терміни зберігання ліків в медичній аптечці?

Тема уроку №26. Надання першої долікарської допомоги при зупиненні кровотечі

ПОРЯДОК 
надання домедичної допомоги постраждалим при рані кінцівки, в тому числі ускладненій кровотечею

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при рані кінцівки, в тому числі ускладнені кровотечею, не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку термін «кровотеча» вживається у такому значенні – це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності.
3. Ознаки артеріальної кровотечі: швидка та значна кровотеча (кров «б’є фонтаном», пульсує, яскраво-червоного кольору) призводить до значної крововтрати протягом короткого часу.
4. Ознаки венозної кровотечі з рани: кров безперервно витікає з рани, темно-червоного кольору; залежно від діаметру пошкодженої вени кровотеча може бути від незначної до інтенсивної.
5. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при рані кінцівки, в тому числі ускладненій кровотечею, не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

5) якщо у постраждалого наявна рана без кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) надати кінцівці підвищеного положення;

в) накласти на рану чисту, стерильну серветку;

г) накласти на рану бинтову пов’язку;

ґ) при необхідності надати постраждалому протишокове положення;

д) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

6) якщо у постраждалого наявна рана з ознаками артеріальної кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) накласти на рану чисту, стерильну серветку та здійснити тиск безпосередньо на рану;

в) надати кінцівці підвищеного положення;

г) якщо кровотеча не зупинена, накласти на рану пов’язку, що тисне, та при можливості одночасно здійснити притиснення артерії на відстані;

ґ) якщо кровотеча не зупинена, накласти джгут;

д) надати постраждалому протишокове положення;

е) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

є) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

7) якщо у постраждалого рана з ознаками венозної кровотечі:

а) одягнути рукавички;

б) накласти на рану чисту, стерильну серветку та здійснити тиск безпосередньо на рану;

в) надати кінцівці підвищеного положення;

г) якщо кровотеча не зупинена, накласти на рану пов’язку;

ґ) надати постраждалому протишокове положення;

д) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

е) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

8) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Питання для самоперевірки

1. Які є види кровотеч?
2. Яка характеристика венозної кровотечі?
3. Яка характеристика артеріальної кровотечі?
4. Як зупинити венозну кровотечу?
5. Як зупинити артеріальну кровотечі?
6. Як зупинити кровотечу з носа?

Тема уроку №27. Надання першої долікарської допомоги при вивихах, переломах

     Вивих — це стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості, інколи з розривом суглобної сумки і виходом однієї з кісток з сумки.

Вивихи можливі внаслідок різких, надмірних рухів у суглобі, у випадках падіння з висоти на витягнуту кінцівку, в результаті сильного удару в область суглоба. Часто вивихи супроводжуються переломами.

Ознаки: біль в області ушкодженого суглоба,втрата звичайної рухливості в суглобі, вимушене положення кінцівки, зміна форми кінцівки з області суг-лоба.

Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину їй пов’язку, що надійно фіксує кінцівку. Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого обезболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.

     Перелом— це порушення цілісності кістки. Розрізняють закриті переломи, коли не відбувається пошкодження шкіри, та відкриті, коли зламана кістка виходить назовні.

Ознаки: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або при обмацуванні області перелому, неможливість рухів в ушкодженій області, зміна форми частини тіла (кінцівки) в області перелому, крововиливи, ненормальна рухомість кістки в області перелому.

Загальний стан потерпілого залежить від характеру перелому і може бути досить тяжким (особливо в разі переломів кісток черепа, таза, стегна тощо), часто підвищується температура тіла.

Слід пам’ятати, що деякі з перелічених ознак іноді можуть бути відсутні. Тому, коли є підозра на перелом, пошкодження слід розцінювати як перелом і надавати потерпілому відповідну допомогу.

Допомога полягає в забезпеченні повного спокою пошкодженої частини тіла (кінцівки) та усунення рухомості уламків кісток у місці перелому. Для цього потрібно іммобілізувати пошкоджену частину тіла, тобто зробити її нерухо-мою. Це досягається накладанням утримуючої пов’язки або ще краще — транспортної шини. Основне правило іммобілізації більшості переломів — накладена шина повинна одночасно охоплювати не менше ніж два суглоби — вище та нижче від місця перелому. У разі відкритого перелому місце навколо рани змазують йодом, на рану накладають стерильну пов’язку і потім накладають шину.

Тільки після накладання транспортної шини потерпілого з переломом кісток можна перевозити в медичний заклад.

Переломи деяких кісток вимагають особливого підходу до надання першої допомоги.

     Переломи ключиці виникають від удару, а також від падіння вперед чи на витягнуту руку.

Ознаки: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені.

Допомога. В пахвову ямку кладуть великий жмут щільно скрученої вати, руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці до шиї.

     Переломи ребер виникають в результаті ударів чи в разі здавлювання грудної клітки. Одночасно можливе пошкодження внутрішніх органів.

Ознаки:різко виражений біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли одночасно пошкоджена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізема). В таких випадках під час прощупування під шкірою відчувається потріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові.

Допомога. Накласти тугу пов’язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості підчас дихання. Для зменшення болю можна дати потерпілому обезболювальну таблетку.

     Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випадках, коли пошкоджується спинний мозок. Такі переломи можливі в результаті падіння з висоти чи притискання важким предметом.

Ознаки: різкий біль в області виступаючих позаду відростків, неможливість рухів в області хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця перелому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).

Допомога. Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому випадку можна пошкодити спинний мозок. Найважливіше — забезпечити нерухомість хребта. Для цього потерпілого кладуть на ноші з жорсткою поверхнею в положенні на животі; під плечі та голову підкладають валик. Для того щоб покласти потерпілого на ноші, спершу потрібно обережно повернути його вниз животом, а потім двое-трое людей одночасно піднімають його і кладуть на ноші, не допускаючи при цьому згинання хребта. Можна перед тим, як піднімати потерпілого, підкласти під нього дошку.

При переломі шийної частини хребта голову у потерпілого, який лежить долі, фіксують ватною пов’язкою у вигляді нашийника або великої підкови довкола голови, а потім кладуть його на ноші.

     Переломи кісток тазу виникають від сильного стискання тазу, наприклад, між стіною та транспортним засобом, що рухається, а також під час падіння з висоти. Переломи нерідко супроводжуються пошкодженням тазових органів (сечового міхура, прямої кишки та інших).

Ознаки: Потерпілий не може стояти, сходити, а лежачи — не може підняти витягнуту ногу; в місці перелому з’являється припухлість, сильні болі, кро-вовиливи в пахову область та порожнину. Як правило, потерпілий лежить в позі «жабки», на спині з розведеними напівзігнутими ногами. Такі переломи здатні викликати дуже тяжкий загальний стан (шок).

Допомога. Покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення «жабки», для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.

     Перелом кісток черепа, як правило, супроводжується пошкодженням м’яких тканин голови та головного мозку.

Допомога. Потерпілого з будь-якою травмою черепа, яка супроводжується загальним розладом, необхідно обережно доставити в медичний заклад. Не-притомність потерпілого не є перешкодою для транспортування.

Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов. Не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття).

Під шину при відкритому переломі підкладають що-небудь м’яке, попередньо зупинивши кровотечу.

ПОРЯДОК 
надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на перелом кісток кінцівок

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на перелом кісток кінцівок не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

перелом – часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення;

відкритий перелом – часткове або повне порушення цілісності кістки з одночасним пошкодженням шкірних покровів у проекції перелому;

закритий перелом – часткове або повне порушення цілісності кістки без пошкодження шкірних покровів у проекції перелому;

іммобілізація (знерухомлення) – фіксація перелому кістки шляхом використання стандартних шин чи імпровізованих засобів.

3. Ознаки відкритого перелому кісток кінцівки: наявність рани в місці перелому; кровотеча з рани; біль в області рани; порушення функції ушкодженої кінцівки; неприродне положення кінцівки; патологічна рухливість у кінцівці; крепітація (своєрідний хрускіт) у місці перелому; наявність уламків кістки в рані.
4. Ознаки закритого перелому кісток кінцівки: неприродне положення кінцівки; біль в області рани/деформації кінцівки; патологічна рухливість в кінцівці; крепітація (хрускіт) в місці перелому; гематома в області перелому (збільшення кінцівки в об’ємі); порушення функцій ушкодженої кінцівки.
5. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при підозрі на перелом кісток кінцівок не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

5) якщо у постраждалого ознаки відкритого перелому:

а) розрізати одяг над раною;

б) накласти стерильну, чисту пов’язку на рану;

в) допомогти постраждалому прийняти зручне положення (таке, яке завдає найменше болю);

г) іммобілізувати (знерухомити) пошкоджену кінцівку за допомогою стандартного обладнання (шин) чи підручних засобів;

ґ) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

д) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

6) якщо у постраждалого ознаки закритого перелому:

а) допомогти постраждалому прийняти зручне положення (таке, яке завдає найменше болю);

б) іммобілізувати (знерухомити) пошкоджену кінцівку за допомогою стандартного обладнання (шин) чи підручних засобів;

в) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

г) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

7) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Питання для самоперевірки

1. Які бувають види переломів?
2. Як надати першу допомогу при закритому переломі кінцівки?
3. Як надати першу допомогу при відкритому переломі кінцівки?
4. Як надати першу допомогу при переломі хребта?
5. Перша допомога при вивихах.

Тема уроку №28. Надання першої долікарської допомоги при знепритомленні, шоку, тепловому та сонячному ударі

Головною причиною знепритомлення є раптова недостатність крово-наповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40—50 ударів на хвилину.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15—20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20—30 крапель настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взагалі не дихає, можливе западання язика. У такому разі вживають заходи для оживлення.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих вірусів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання,обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасне знеп-ритомнення, прискорене дихання і пульс, зниження артеріального тиску. За важкого шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, можлива зупинка дихання і кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати перелами тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спину з дещо опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх органів, потерпілому дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тепло, зменшення болю, пиття рідини.

     Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому воло-гому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5—38,9° С. Середній ступінь — температура 39—40° С, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ прискорення пульсу до 120—130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар; якщо довго діяли сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40° С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

ПОРЯДОК 
надання домедичної допомоги постраждалим без свідомості

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим без свідомості не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку термін «втрата свідомості» вживається у такому значенні – це невідкладний стан, що виникає внаслідок короткотривалої недостатності кровообігу головного мозку.
3. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим без свідомості не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) раптова втрата свідомості у присутності свідків:

а) визначити наявність дихання;

б) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

в) за відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;

г) за наявності дихання перемістити постраждалого у стабільне положення;

3) постраждалий без свідомості, свідків немає:

а) визначити наявність дихання. Якщо постраждалий лежить на животі, перевернути його на спину, фіксуючи шийний відділ хребта;

б) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

в) за відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;

г) за наявності дихання провести огляд з метою виявлення наявних травм, за їх відсутності перемістити постраждалого у стабільне положення. За необхідності надати домедичну допомогу відповідно до наявних травм;

4) залучати до надання домедичної допомоги свідків;

5) при можливості з’ясувати причину виникнення невідкладного стану;

6) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

7) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

ПОРЯДОК 
надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на шок

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при підозрі на шок не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку термін «шок» вживається у такому значенні – це стан між життям та смертю; загальний тяжкий розлад життєво важливих функцій організму, спричинений порушенням нервової регуляції життєво важливих процесів; характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин.
3. Ознаки шоку у постраждалого: бліда, холодна і волога шкіра; слабкість; неспокій; сухість в роті, відчуття спраги; часте дихання (більш ніж 20 вдихів за хвилину); порушення свідомості; непритомність.
4. Причинами виникнення шоку можуть бути: зовнішня кровотеча; внутрішня кровотеча; травми різного ґенезу; опіки; серцевий напад тощо.
5. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при підозрі на шок не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

3) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

5) усунути причину виникнення шокового стану: зупинити кровотечу, іммобілізувати перелом тощо;

6) надати постраждалому протишокове положення:

а) перевести постраждалого в горизонтальне положення;

б) покласти під ноги постраждалого ящик, валик з одягу тощо таким чином, щоб ступні ніг знаходились на рівні його підборіддя;

в) підкласти під голову постраждалого одяг/подушку;

г) вкрити постраждалого термопокривалом/покривалом;

7) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

8) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

ПОРЯДОК 
надання домедичної допомоги постраждалим при перегріванні

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при перегріванні не медичними працівниками.
2. У цьому Порядку термін «перегрівання» вживається у такому значенні – це патологічний стан організму, що виникає внаслідок порушення терморегуляції та/або дії зовнішнього тепла.
3. При дії високих температур зовнішнього середовища у постраждалих можуть виникнути: теплові судоми, теплове перевтомлення, тепловий удар.
4. При перегріванні слід розрізняти такі ознаки:

1) теплові судоми – болісні скорочення м’язів (найчастіше в області гомілок або м’язів передньої черевної стінки);

2) теплове перевтомлення – нормальна або підвищена температура тіла, прохолодна, волога, бліда або почервоніла шкіра, головний біль, нудота, запаморочення або слабкість;

3) тепловий удар: висока температура тіла, іноді досягає 41°С, червона, гаряча суха шкіра, роздратованість, втрата свідомості, прискорене поверхневе дихання.

5. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при перегріванні не медичними працівниками:

1) при теплових судомах:

а) перемістити постраждалого в прохолодне місце;

б)дати постраждалому випити прохолодної води;

в) при можливості обережно промасажувати м’язи на місці судом;

2) при тепловому перевтомленні і тепловому ударі:

а) перемістити постраждалого в прохолодне місце;

б) дати постраждалому випити прохолодної води;

в) розстебнути одяг постраждалого;

г) розмістити вологі, прохолодні компреси в області великих судин (бокова поверхня шиї, підпахвинні ділянки) та на лобі;

ґ) з метою загального охолодження можна використати вентилятори, обтирання постраждалого прохолодними компресами. Не слід охолоджувати постраждалого повністю, зануривши його у воду;

3) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Питання для самоперевірки

1. Як надати допомогу потерпілому при знепритомленні?
2. Як надати допомогу при шоці?
3. Як надати допомогу при тепловому або сонячному ударі?

Тема уроку №29. Надання першої долікарської допомоги при враженні людини електричним струмом. Безпечні методи звільнення людини від дії електричного струму

Якщо трапився нещасний випадок від дії електричного струму:

• потерпілого звільняють від дії струму;
• надають йому першу допомогу.

Під час ураження електричним струмом потрібно використовувати такі методи:

• вимикати напругу рубильником або вимикачем;
• забезпечити безпеку захисним вимиканням аварійної ділянки або мережі повністю.

Якщо вимикання не може бути виконане досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмопровідних частин, до яких він доторкається. При цьому особа, яка надає допомогу, повинна пам’ятати, що не можна доторкатися до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Особі, яка надає допомогу, також треба бути обережним, щоб не доторкнутися до струмопровідної частини і не опинитися під напругою. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу до 1000В користуються ізольованою штангою, сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелектричним предметом.

 У разі необхідності проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубають сокирою з дерев’яним сухим держаком.

Відтягнути потерпілого від струмопровідних частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до оточуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпілого.

Особа, яка надає допомогу, повинна ізолювати себе від струмопровідних частин, дотримуючись при цьому правил безпеки. Можна, наприклад, одягти діелектричні рукавиці або обмотати руки шарфом, накинути на потерпілого прогумовану тканину, стати на гумовий килим чи суху дошку або будь-який інший предмет, що не проводить електричний струм.

Під час звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що перебувають під напругою понад 1000В, треба одягти діелектричні рукавиці, взути гумові боти і діяти штангою або ізоляційними обценьками, розрахованими на відповідну напругу.

Якщо струмопровідна частина має напругу понад 1000 В (провід тощо) і знаходиться на землі, особі, яка надає допомогу, необхідно пам’ятати про небезпеку напруги кроку.

Пересуватися на такій ділянці необхідно з особливою обережністю, використовуючи засоби захисту для ізоляції від землі (діелектричні боти, колоші тощо). Без засобів захисту пересуватися на ділянці розтікання струму, що замкнений на землю, необхідно вкрай обережно, переставляючи ступні ніг одна за одною, намагатися не відривати їх від землі.

При звільнені потерпілого від дії електричного струму бажано (по можливості) діяти однією рукою.

Після звільнення від струмопровідних частин потерпілого потрібно винести з небезпечної зони і надати долікарську допомогу.

Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому знаходиться потерпілий після звільнення від електричного струму. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно оцінити його стан. У всіх випадках ураження електричним струмом необхідно обов’язково викликати лікаря незалежно від стану потерпілого.

Якщо потерпілий при свідомості та стійке дихання і є пульсом, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затруднює дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю.

Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості подальшого погіршення стану. Лише лікар може робити висновок про стан здоров’я потерпілого. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але у нього не намацується пульсу необхідно відразу зробити йому штучне дихання.

За відсутності дихання та пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку розширюються зіниці, зростає синюшність шкіри та слизових оболонок. У таких випадках допомога повинна бути спрямована на відновлення життєвих функцій шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Потерпілого слід переносити в інше місце лише в тих випадках, коли йому та особі, що надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці не можливе. Для того, щоб не втрачати час, не слід роздягати потерпілого. Не обов’язково, щоб при проведенні штучного дихання потерпілий знаходився в горизонтальному положенні. Якщо потерпілий знаходиться на висоті, необхідно перед спуском на землю зробити штучне дихання безпосередньо в люльці, на щоглі і на опорі.

Опустивши потерпілого на землю, необхідно відразу розпочати проведення штучного дихання та масажу серця і робити це до появи самостійного дихання і відновлення діяльності серця або передачі потерпідого медичному персоналу.

Питання для самоперевірки

1. Як звільнити потерпілого від дії електричного струму?
2. Як себе повинна захистити людина, що звільняє потерпілого від дії електричного струму?
3. Як потрібно переміщуватись в зоні розтікання струму ?
4. Який можливий стан потерпілого при ураженні електричним струмом?
5. Як надати домедичну допомогу потерпілому при ураженні електричним струмом залежно від стану потерпілого?

Тема уроку №30. Серцево-легенева реанімація. Тематичне оцінювання

Реанімаційні заходи – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення життєво важливих функцій організму: дихання та серцево- судинної діяльності.

Показання для проведення серцево- легеневої реанімації:

• Відсутність свідомості;
• Відсутність дихання;
• Відсутність пульсу на сонній артерії.

Серцево-легенева реанімація складається з компресій (натиснень) на грудну клітку і штучного дихання.

• Безпека. Обережно наближайтеся до потерпілого, переконайтеся у відсутності небезпеки для себе, потерпілого або очевидців, пам’ятайте про небезпеку електрики, газу, дорожнього руху, каменів, що падають, тощо.
• Оцінка свідомості. Перевірте реакцію потерпілого. Голосно запитайте: «Що з вами?» та акуратно струсніть його за плечі. Якщо потерпілий реагує, залиште його у тому положенні, в якому він був знайдений, забезпечивши безпеку. Спробуйте з’ясувати причину того, що сталося, і викликати допомогу. Моніторте стан постраждалого!
• Якщо потерпілий не реагує, перевірте дихання. Щоб перевірити дихання, потрібно звільнити прохідність дихальних шляхів. У людини без свідомості язик може западати назад і блокувати дихальні шляхи. Прохідність дихальних шляхів може бути забезпечена шляхом розгинання гoлови й підйому підборіддя, що підтягує язик вперед від задньої стінки глотки.
• Як виконати цю маніпуляцію? Поверніть потерпілого на спину. Покладіть одну руку на лоб і обережно розігніть голову, а пальці іншої руки покладіть під підборіддя і підійміть його для відкриття дихальних шляхів. Ці дії з дихальними шляхами дозволяють забезпечити їх прохідність.
• Дихання: дивіться, слухайте і відчувайте нормальне дихання. Для оцінки наявності нормального дихання у потерпілого підтримуйте дихальні шляхи відкритими й спостерігайте за рухами грудної клітки; слухайте дихання постраждалого! Відчувайте подих на своїй щоці. Робіть це приблизно 10 секунд, щоб визначити наявність нормального дихання.
• У перші хвилини після розвитку зупинки серця у постраждалого може бути поверхневе, нечасте, шумне дихання. Не плутайте його з нормальним диханням. Якщо у вас є сумніви щодо характеру дихання, то приготуйтеся розпочати СЛР. Очевидці завжди повинні починати СЛР, якщо потерпілий без свідомості й не має нормального дихання.
• Виклик «103». Якщо потерпілий без свідомості й не дихає нормально, викличте екстрену медичну службу. Якщо є помічник, попросіть його викликати «103». Якщо ви один, викличте «103» самостійно; залишайтеся з потерпілим до приїзду «швидкої», якщо це можливо. Використовуйте режим гучного зв’язку для спілкування з диспетчером швидкої допомоги. Викликаючи допомогу, потрібно повідомити, що потерпілий без свідомості, не дихає, і розпочато СЛР. Потім необхідно відповісти на питання диспетчера, назвати місце події тощо. Відправте помічника за АЗД (автоматичним зовнішнім дефібрилятором), якщо він доступний.

Почніть робити компресії на грудну клітку

Якісна серцево-легенева реанімація є ключовим фактором виживання постраждалого під час зупинки дихання. Непрямий масаж серця – це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти розпізнавальну точку – мечовидний відросток грудини, він знаходиться  знизу грудної клітини над животом.

1. Встаньте на коліна збоку постраждалого.
2. Покладіть основу долоні одної руки на центр грудної клітки постраждалого.

3. Покладіть основу другої руки поверх першої й з’єднайте пальці в замок. Переконайтеся, що не тиснете на ребра.

4. Тримайте руки прямо.

5. Розмістіться вертикально над грудною кліткою постраждалого і тисніть на грудину як мінімум на глибину 5 см, але не більш ніж 6 см. Після кожної компресії звільняйте грудину від тиску, але не відривайте руки від грудної клітки.

6. Зробіть 30 компресій.

7. Робіть компресії з частотою 100–120/хв.

Після 30 компресій розпочніть штучне дихання.

Мета штучного дихання – забезпечити газообмін в організм, збагачення крові потерпілого киснем і виділення із крові вуглецю. Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр дихання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихання потерпілого. Відкрийте дихальні шляхи (закидання голови й підйом підборіддя)

1. Вказівним і великим пальцем руки затисніть ніс постраждалого.
2. Дозвольте роту бути відкритим, але підборіддя підтримуйте.
3. Зробіть нормальний вдих і обхопіть вашими губами губи постраждалого, так, щоб це було герметично.
4. Зробіть штучний вдих, дивлячись, чи піднімається грудна клітка постраждалого. Вдих тривалістю 1 секунда.
5. Підтримуйте розгинання голови й підйом підборіддя. Спостерігайте, як грудна клітка опускається.
6. Зробіть ще один нормальний вдих і штучний видих.
7. Не переривайте компресії грудної клітки більш як на 10 сек. для проведення штучних вдихів.
8. Далі терміново поверніть свої руки на грудину в правильне положення і робіть знову 30 компресій.
9. Продовжуйте компресії та штучне дихання у співвідношенні 30:2.

Якщо, наприклад, постраждалий – чужа для вас людина, а ви не маєте маски-клапана для безпечних вдихів, ви можете не робити штучне дихання. Проводьте лише компресії на грудину з частотою 100–120.

Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправляється, – це ознака непрохідності шліхів дихання. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечується за наявності трьох умов:

• максимальному відведенні голови назад;
• відкриванні рота;
• висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих із початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Якщо допомогу надають двоє, то один робить масаж серця, а другий        одночасно штучне дихання. При цьому їхні дії повинні бути узгодженими.

Якщо допомогу надають троє – оптимальний варіант, то третій – підтримує ноги в напівпіднятому стані.