Давній Китай

        На північному сході від Індії розташований Китай.
Китай – величезна територія з різними природними зонами.
На  заході країни лежать Тибетські гори, на півночі — степи та пустелі (пустеля Гобі). Зі сходу та півдня Китай омивається морями Тихого океану.
У центрі країни розташована Велика Китайська
рівнина, через яку течуть дві головні водні артерії
Китаю – Хуанхе (Жовта ріка) та Янцзи(Блакитна ріка)
Долини цих річок вкриті тропічними лісами.
Китайці називають свою країну “Піднебесна”, адже жителі давнього Китаю вважали Небо верховним божеством.

Давні хлібороби Китаю, так само, як і хлібороби Єгипту й Месопотамії, селилися на берегах річок.
У ІІІ тис. до н.е. на території Китаю існували землеробські поселення.
В долині Хуанхе вирощували просо, а на берегах Янцзи – рис.
У ІІ тис. до н.е. з’явились перші міста і перші держави.
Перша китайська держава називалась Шан-Інь (за назвою двох племен – Шанта Інь). На чолі держави стояв верховний правитель — ван. Він керував військовими походами, будівництвом каналів, був головним жерцем.
Царство Шан-Інь проіснувало недовго. Під корені племена часто повставали, кочівники робили набіги.
Держава Шан-Інь занепала, і близько 1000 року до н.е.
припинила своє існування.

У VIII ст. до н.е. в Китаї постало купа мілких самостійних царств, які постійно воювали між собою.
З часом сім найвпливовіших царств підкорили всі інші і поділили територію Китаю між собою.
Період V-III ст. до н.е.  має назву “Період семи
царств”. Наймогутнішим з-поміж інших виявилось царство Цінь.
Правитель Ін Чжен змігпідкорити собі інші царства і об’єднав Китай під своєю владою. У 221 році до н.е. він прийняв титул Імператора з ім’ям Цінь Шіхуанді і заснував першу Китайську імперію.

Імператор називав себе «Сином Неба», а керована ним імперія одержала назву Піднебесної. Вся земля і влада належали правителю. За допомогою величезної армії чиновників імператор контролював життя підданих.
Щоб захистити країну від спустошливих набігів кочівників (гунів), імператор розпочав будівництво Великої Китайської стіни.
Щоб запобігти заколотам, до столиці було переселено всі знатні роди Китаю, щоб їх легше було контролювати.
Цінь Шіхуанді заборонив пісні й перекази, а книги наказав спалити (крім релігійних та медичних).

В імперії була заборонена критика імператора,
поширеними були постійні страти. Жорстокість імператора стала причиною постійних замахів на нього. Шіхуанді побудував 37 царських палаців, щоб ніхто не знав, де саме він перебуває.
Цінь дуже боявся змов проти себе, але помер несподівано у віці 48 років. Невдовзі в країні спалахнуло повстання і імперія Цінь припинила своє існування.
У202 р. до н. е. до влади прийшов Лю Бань, який заснував нову династію – Хань і став імператором Китайської імперії.

У VІ ст. до н.е. в Китаї жив мудрець Лао Цзи. Він створив вчення про дао — шлях природи й людини. Це вчення називають даосизмом.
Лао Цзивчив, що людина повинна жити відповідно до законів природи,не чинити зла. Він засуджував гноблення одних людей іншими, виступав проти багатства й розкоші.
Мудрець вважав, що правителі повинні дбати про своїх підданих.
Учень Дао – Конфуцій став найвідомішим мудрецем в  історії Китаю,і заснував вчення, що  називається Кофуціанство.

Конфуцій жив у 551-479 рр. до н.е. Він був жерцем, збирав перекази, відкрив власну школу і багато подорожував країною. Своє вчення Конфуцій виклав у формі бесід з учнями.
Згідно з вченням, верховним богом є Небо, а імператор – син Неба, тому влада над людьми дана йому Богом.
У всвіті існує непорушний порядок, в якому кожна людина має знати своє місце. Дуже важливо поважати старших. Треба жити за правилами, які сформулювали
предки.
Живучи за правилами, можна досягти внутрішньої гармонії та самовдосконалення.

Сформульовані Конфуцієм правила стосувались кожного, незалежно від походження чи майнового статусу.
Базуючись на Конфуціанстві, китайське суспільство було чітко розділено на п’ять рангів — груп. На чолі стояв ван —правитель, що називав себе «єдиним серед людей». Нижче стояли інші ранги, які чітко підпорядковувалися вищим.
Ранг визначав не тільки місце людинив суспільстві, а й умови її життя: житло, одяг, їжу, а також виховання.

До  визначних пам’яток належить китайська писемність— ієрогліфи. Китайці наприкінці I тис. до н. е. першими винайшли спосіб виготовлення паперу з кори дерев і бамбука. Згодом володіння письмом переросло в мистецтво каліграфії — малювання ієрогліфів.
Китайські астрономив 104 р. до н. е. обчислили, що тривалість року становить 365 діб, склали точний календар.
До давньокитайської культури належать такі звичні для нас вирощування чаю та виготовлення шовку.