квантове безсмертя з фізики група СО(ф)-11

Квантове безсмертя — уявний експеримент, що випливає з уявного експерименту з квантовим самогубством і стверджує, що згідно з багатосвітовою інтерпретацією квантової механіки істоти, що мають здатність до самосвідомості — безсмертні.

Уя́вний, або мисленнє́вий, експериме́нт — це аналіз такої ситуації, яку у принципі відтворити неможливо, тобто це форма мислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них. Можна сказати, що уявний експеримент — це програвання в людському розумі деяких ідеалізованих ситуацій.

Момент спостереження коли замість хвильової функції, тобто густини розмазування електрона, утворюється
фіксована величина, яку визначають наші вимірювальні прилади називається колапс хвильової функції.

Антро́пний при́нцип, принцип антропності або принцип Зельманова—Картера — один з принципів сучасної
космології, який стверджує, що люди спостерігають Всесвіт саме таким, а не іншим, оскільки за інших умов, людей у
такому світі не існувало б.

Копенгагенська інтерпретація — це фізика, в якій геть усе працює на імовірності. Вона пропонує
недетерміністичний Всесвіт, тобто такий, у якому “Бог грає в кості“. З кожного можливого стану Всесвіту в
майбутнє ведуть багато потенційних доріг, але щоразу з них випадковим чином обирається одна.

Інтерпретація багатьох Всесвітів, або мультиверсна теорія, або інтерпретація Еверетта каже нам, що в момент
кожного спостереження утворюються додаткові копії нашого Всесвіту, в кожній з яких спостереження має інший
результат. Тобто знову є багато доріг у майбутнє, але Всесвіт не обирає з них одну, він іде всіма дорогами відразу, а
ось ми спостерігачі бачимо лише одну дорогу, адже на інші дороги дивляться інші копії нас.

Уявімо, що учасник експерименту підриває ядерну бомбу поблизу себе. Практично у всіх паралельних
Всесвітах ядерний вибух знищить учасника. Але попри це, має існувати невелика множина альтернативних
Всесвітів, в яких учасник будь-яким чином виживає (тобто Всесвітів, в яких можливий розвиток
потенційного сценарію порятунку). Ідея квантового безсмертя полягає в тому, що учасник залишається
живим, і тим самим здатний сприймати навколишню реальність, щонайменше в одному із Всесвітів, нехай
навіть кількість таких Всесвітів нехтувально мала, в порівнянні з кількістю всіх можливих Всесвітів. Таким
чином, з часом, учасник виявить, що він може жити вічно. Деякі паралелі з цим наслідком можуть бути
знайдені в концепції антропного принципу.

Отже є багато копій нас і щомиті, щоразу коли колапсує яка-небудь хвильова функція утворюються нові
копії нас. Якщо котресь із цих колапсувань в одному з можливих Всесвіті призвело до нашої смерті, то ми
не можемо спостерігати цю версію Всесвіту і таким чином ми гарантовано спостерігаємо лише ті версії
Всесвіту, в яких ми вижили. Це той самий експеримент Шредінгера, тільки спостерігачем тут є сам кіт у
коробці, він не бачить усіх тих доріг, на яких він помер і тому він сам собі здається безсмертним. В
експерименті квантове самогубство учасник стріляє в себе з рушниці з’єднаної з детектором квантового
явища, як і у випадку коробки з котом і отрутою. Рушниця стріляє з імовірністю 50% але з точки зору
учасника вона ніколи не стріляє. Розповісти про це, однак, учасник нікому не зможе, адже з погляду інших
спостерігачів імовірність його смерті все ще становить 50%. Подейкують, що коли одного з творців теорії
квантового безсмертя, Макса Тегмарка спитали чи погодився б він стати учасником такого квантового
самогубства, він відповів: зі мною нічого не станеться, але моя дружина залишиться вдовою.

Якщо ця теорія правдива, то кожен з нас доживши до певного критичного віку, починає проживати дедалі
неймовірніші події, які призводять до його виживання. Навколо такої особи ніби утворюється власний
Всесвіт не спостережуваний більшістю інших спостерігачів і їхніх копій. Всесвіт, у якому завдяки чистій
випадковості організм цієї особи спромігся прожити 100, 1000 чи 1 000 000 років. Зрозуміло, що така
потужна заява не могла залишитися без критики. По-перше, виживання не означає щасливе життя. Особа
що вижила може мати інвалідності, хвороби, власне бути не набагато більше ніж просто пасивним
спостерігачем своєї версії Всесвіту. По-друге, смерть не є бінарною точковою подією, що або відбулася,
або не відбулася. Істоти помирають повільно і етапами, а отже деколи можуть спостерігати якусь частину
власної смерті. По-третє, оригінальне припущення що при розрахунку ймовірностей не слід брати до уваги
ті історії, в яких сам розраховувач відсутній, викликає певні сумніви. Однак квантове безсмертя
залишається непоганим засобом, щоб теоретично відрізнити Копенгагенську інтерпритацію від
Еверетівської. З іншого боку квантове безсмертя перегукується з висловом Епікура: «Смерть немає до нас
жодного стосунку, адже поки ми є, її немає, а коли приходить вона, то вже немає нас».