Культурно-освітнє життя

Головні теми:

1. Заходи урядів УНР і Української Держави для українізації освіти та створення національної школи

2. Як відбувалася комуністична ідеологізація культури

3. Особливості освітньої політики більшовиків

4. Українська академія наук

5. Що визначало розвиток образотворчого мистецтва

Перша світова війна, революції та національно-визвольні змагання, збройні військові втручання з боку різних держав украй несприятливо позначилися на матеріальних виявах тогочасного українського життя.

Проте культурний процес в умовах революційної ситуації не уповільнився, а, навпаки, пришвидшився. Потяг народних мас до культурних надбань людства істотно зростав.

Культурна діяльність Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР, попри деяку декларативність, була послідовною й мала історичну тяглість.

Але найбільш сприятливі умови для розвитку культури склалися в Українській Державі П. Скоропадського.

Окрім українізації освіти, відкриття українських шкіл, вищих навчальних закладів, було засновано Український національний архів, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, створено Українську академію наук.

Тоді ж таки постали Національна опера, драматичний театр, державна капела, кобзарська школа.

1. Заходи урядів УНР і Української Держави для українізації освіти та створення національної школи

Українські громадські діячі впродовж тривалого часу домагалися права навчати дітей рідною мовою, особливо активно – на хвилі революційних подій у Російській імперії 1905–1907 рр. Тож від початку Української революції запровадження української мови в освіті набуло широкої громадської підтримки. Впроваджувати українську мову у школах було складно насамперед через гострий брак українськомовних підручників, українськомовних учителів загалом і викладачів української мови зокрема. У листопаді 1917 р. Центральна Рада виділила «Товариству шкільної освіти» та Єврейському демократичному товариству на видання підручників відповідно 200 і 50 тис. карбованців. Уряд УНР опікувався створенням нових освітніх закладів з українською мовою навчання.

Українізація освіти була одним із провідних напрямів внутрішньої політики уряду Української Держави П. Скоропадського.

Закон «Про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах» від 1 серпня 1918 р. закріплював обов’язкове викладання української мови не тільки в усіх типах шкіл, а й в учительських семінаріях, інститутах, духовних семінаріях.

Восени 1918 р. в Україні налічувалося близько півтори сотні українських гімназій, у тому числі сільських.

Кілька рішень стосувалося впровадження української мови у програму вищої школи. Зокрема, у Київському, Харківському й Одеському університетах було створено українознавчі кафедри – української мови, літератури, історії, права.

Виняткове значення мало відкриття українських університетів: Київського, що постав на основі створеного урядом Центральної Ради народного університету, та Кам’янець-Подільського.

1 січня 1919 р. Директорія УНР затвердила ухвалений Радою народних міністрів закон про державну мову в УНР

Українська мова ставала обов’язковою для вжитку в армії, флоті, всіх урядових, загальногромадських і публічно-правових установах.

Практичні результати запровадження української мови як державної та їх широка суспільна підтримка змусили більшовиків, які спочатку відкидали ідею державності української мови, підтримати її. Адже це був найефективніший спосіб утвердити свою владу на українських теренах. Тож заходи з українізації, започатковані Центральною Радою, Гетьманатом та Директорією УНР, набули директивного підтвердження більшовицькою владою

Постанова РНК від 21 вересня 1920 р. «Про введення української мови у школах і радянських установах» фактично дублювала закони «Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері» (березень 1918 р.) та «Про державну мову в Українській Народній Республіці» (січень 1919 р.)

2. Як відбувалася комуністична ідеологізація культури

Більшовики намагалися використати надзвичайний потяг мас до культури у власних інтересах.

Пов’язуючи ідеологію й культуру, партія В. Леніна обирала найпродуктивніший шлях до зміцнення своєї диктатури. Ідеологізація культури почалася зі створення в лютому 1919 р. Наркомату агітації і пропаганди в українському радянському уряді. З кінця того самого року функції управління агітацією та пропагандою перейшли до комітетів КП(б)У. Політичні агітація та пропаганда відтоді стають функціональними обов’язками парткомів усіх рівнів.

В Україні почалася швидка розбудова мережі культурно-освітніх закладів, метою яких були популяризація, поширення й нав’язування комуністичних ідей. Створювалися палаци культури, народні університети, селянські будинки, клуби, хати-читальні.

Зауважте

До кінця 1920 р. в Україні діяло близько 15 тис. культурно-освітніх установ різного типу.

Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді, у якій революційні ідеї пов’язували з національною традицією. Зокрема, повсюдно в Україні зводилися пам’ятники К. Марксу і Т. Шевченку

Зліва зображений пам’ятник у сквері на бульварі
ім. Т. Шевченка в Ромнах на Сумщині – перший в історії повнофігурний пам’ятник Кобзарю, відкритий у 1918 р.

Нині цей пам’ятник є візитівкою міста.

Його автор – відомий український скульптор Іван Кавалерідзе.

У попередні періоди важливим елементом духовної культури народу була релігія.

Комуністична партія поставила собі за мету підпорядкувати або й зовсім винищити церкву. Вона прагнула виховати нове покоління цілковито атеїстичним. Тож із суспільного життя було вилучено духовну музику, чимало шедеврів світової літератури, релігійну філософію, неперевершені досягнення живопису на релігійну тематику тощо.

3. Якими були особливості освітньої політики більшовиків

РКП(б) – КП(б)У величезного значення надавала ліквідації неписьменності (лікнепу). Одним з основних завдань, яке поставили перед собою більшовики, було навчити кожного читати газети, листівки й відозви. Наркомат освіти отримав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, звільнених від воєнної мобілізації.

1920 р. університети ліквідували, поділивши їх на кілька самостійних навчальних закладів. Серед них переважали інститути народної освіти, які готували педагогічні кадри для єдиної трудової школи. Вихідці з робітників мали пільги під час вступу до вищої школи, а отже, відбувалося масове оробітничення (як тоді казали – пролетаризація) вишів.

Утім, оскільки освітній рівень переважної більшості робітників був надзвичайно низький, при вишах створювалися робітничі факультети (робітфаки). Вони працювали за програмою єдиної трудової школи з тих предметів, які відповідали профілю вишу. Робітфаківців забезпечували гуртожитками й виплачували їм державні стипендії.

4. Українська академія наук

Ліквідація університетів обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук. Ще навесні 1917 р. Центральна Рада розпочала роботу з її створення. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 12 академіків. Президентом Академії наук став Володимир Вернадський, ученим секретарем – Агатангел Кримський.

УАН була поділена на три відділи. Перший відділ очолювали Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський. Об’єктом його досліджень було духовне життя й культура українського народу. У другому відділі УАН зосереджувалися установи фiзико-математичного та природничого профілю. Третій відділ УАН мав соціально-економічний напрям досліджень.

Володимир Вернадський (1863–1945)

Один із засновників УАН та її перший президент (1918–1921), почесний член багатьох іноземних академій і наукових товариств. Ідеї В. Вернадського про роль живої речовини в житті земної кори стали фундаментом створеної ним науки – біогеохімії. Засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу

Особливо продуктивно у 1919–1920 рр. працював перший відділ УАН. У його історичному підвідділі вивчали проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, географії, етнографії й філософії, у філологічному – всесвітнє і українське письменство, арабо-іранську філологію, тюркологію і загальне мовознавство.

Наприкінці 1920 р. УАН налічувала понад 200 штатних співробітників. Без оплати в її установах працювало понад 500 фахівців.

5. Що визначало розвиток образотворчого мистецтва

Українська державна академія мистецтв дала помітний поштовх для розвитку образотворчого мистецтва. Вона була створена Центральною Радою в грудні 1917 р.

Українська державна академія мистецтв – перша українська вища мистецька школа. Ректорами Академії упродовж 1917–1920 рр. були Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук

Георгій Нарбут (1886–1920)

Більшу частину життя Г. Нарбут провів у Санкт-Петербурзі. Він захоплювався українськими старовинними гравюрами й геральдикою. Його знахідки мали велике наукове значення й неабияк вплинули на всю його творчість. У березні 1917 р. художник, тоді уже всесвітньо відомий графік, переїхав до Києва. Нарбут був одним із фундаторів нової графічної школи в Україні. На замовлення урядів УНР і Української Держави виконав художнє оформлення різноманітних державних паперів.

Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами.

Михайло Бойчук (1882–1937)

Не менший вплив на українське образотворче мистецтво справила творчість М. Бойчука.

Народився в Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Художник творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета 17 і 18 ст., візантійського іконопису й раннього західноєвропейського Відродження.