“Душа”

Душа, це не орган

        А, так сильно болить,

І совість не голод,

Щоб, так мучить завжди,
І заздрість не рак,

Щоб з’їдати тебе
Гординя також

 Не вирок тобі.

Так, часто буває,

Душа все ж, страждає

Від, власних болячок твоїх.

“Живи”

Як йдеш, не зупиняйся,

Прощаєшся не оглядайся,

Боятися нема чого тобі,

Не думай про завтра,

Насолоджуйся зараз,

Не гай час на сварки,

Й образи усі,

  Бо сьогодні живеш,

А завтра?…

І хто проживе замість тебе

Всі радісні, хвилюючі дні.

“Шрам”

Якого кольору сьогодні твоє серце?

Якими барвами вкривається твоя душа?

Чого чекаєш ти від завтра?

І що оплакуєш що дня?

Чекаєш ти що сльози допоможуть?

Пробач, та це не так, це маячня.

   Чого копаєшся у ранах?

Плач за минулим не поможе аж ніяк.

Болючі рани, заживають довго,

І кажуть, всьому лік лиж час,

Та, навіть скальпель, у руках хірурга,

Залиша по собі шрам.

Шрам, не графіт, стирачка не поможе,

Він супутник по життя,
Тобі, не забути допоможе.

Й науку дасть, тяжку у майбуття,
Щоб не різала доля в болючі місця.

“Для когось”

А може для когось
Я прекрасна,

А може для когось страшна,
Для когось, холодна і зла,
Для когось весела
Для кого сумна,
А, для своїх, я завжди своя.
За друзів готова роздерти,
За рідних убити,
За волю померти,
Такі вже реалії, сьогодні життя.

     “Яскрава й щаслива в                       моментах”

А чому я повинна бути буденна?
Я сьогодні хочу бути яскрава,
Ну і що, що не свято!
Хіба кожен ранок це не щастя?
Щастя не треба шукати далеко,
За ним треба ходити,
Його знайдеш у небі,
Або в щасливім моменті,
Не треба вливатись в буденність,
І що, що кажуть що дивно!
Сьогодні я буду яскрава,
А завтра одягнусь у темне.
І щастя моє у моменті,
У кольорі, небі, в роботі,
У світлі у тьмі у безодні,
В холодному дні,
У маленьких моментах,
У теплих обіймах, у кожному серці,
Чому я повинна бути буденна?
Я буду яскрава,
Й щаслива в моментах!

“Гарна все ж чи ні?”

Інколи кажу що не гарна,
Інколи кажу навпаки,
Іншим кажу що звичайна,
Просто, така яка є,
В душі часто плачу,

І мучать сумління мене,
Сьогодні кажу що не гарна,
А завтра скажу навпаки,
І мучить мене одне питання,
то гарна все ж чи ні?
Невпевненість моя вбиває,
Не знаю як ще досі стою,
Не знаю як ще досі ховаю,
У усмішці, смуток пітьму,
За сміхом, здається не видно,
Принаймні ні хто не питав,
В момент коли впевнено треба стояти,
Я так і роблю.
І не знаю чи протримаюсь довго,
І не знаю здамся чи ні.
Часто втомлююсь, та не згораю,
У суцільній, невпевненості пітьмі.
І

“Морально вбита”

Сьогодні я морально вбита,
Перед тобою зараз вже не я,
Коли сміюсь, кажу що все нормально
Брешу усім, обманюю себе
Заглянь у мої очі

Побачиш там страшенний смуток, втому,
Хоч я скажу що все у нормі,
Приглянься і побачиш як згасають мої очі,
У тьмі буденних хвилювань.
Ні, я хочу жити, бо цікавішого за це немає,
Та, так буває, інколи ж усі згасеєм,
У тьмі невдач, нерозумінь
А потім знову й знову рвемось уперет,

Куди? Не знаю.
І скажу, що не хотіла б знати,
Лиш рватись далі, жити жити,
Освітлювати й комусь шлях,
Засліплювати ворожим очі,
Все жити й жити,

бо маємо лиш одненький шанс.

“Я хочу жити”

Я хочу жити,
Я просто хочу жити,
Бачте як змінились цінності в житті,
Колись хотіли більше заробити,
Об’їздити весь світ,
Побачити нове щось у житті,
Тепер просто, жити,
Жити, жити, жити…
Одненьке слово, а як значить,
Тепер лиш зрозуміла я,

Що жити то не про гроші,
То про, почуття, в душі,

Бо ж можна існувати просто,
А жити треба в кожнім дні,
Вживатись в кожен холодний теплий,

Світлий, темний ранок,
Вдихати кожну мить,
Нехай сьогодні холодно,

А завтра тепло,
Не хай сьогодні пасмурно,
Завтра зійде сонце,
Не зійде, то нехай,
Хай вкриється асфальт

Дощем із неба
А може сьодні вдаре морозець,
Умій душею, ти відчути кожен градус,
Тоді побачиш як теплішає,
Для тебе день,
Бо жити то не існувати,
Бо життя треба, міцно так тримати,
Вживатись в кожен день.

“Я живу віршами”

Я живу віршами,
Я ними надихаюсь,
Я ними спілкуюсь,
Я ними марю,
І ними сплю,
Живу в віршах,
Слова самі складаються у рифми,
Віршами я кричу,
Про те що наболіти встигло,
Про душу, біль, страх і про війну.

Про мене і збірку:

Привіт!
Мене звати Віка, мені 16, і я вирішила видати свою першу малесеньку збірку авторських віршів.

Тут ти обов’язково знайдеш вірш для своєї душі, можливо він надихне тебе, або підбадьорить.
А на останній сторіночці (“Пиши все, про що думає душа”), ти зможеш написати який вірш тобі най більше сподобався, або виписати якісь ключові слова  з усіх віршів.
Дякую за увагу, приємного читання!

Вікторія Чоловська

“Пиши все, про що думає душа”