“Тіні забутих предків”

Літературний рід: епос.

Жанр: соціально-побутова повість з елементами філософської.

Напрям: модернізм.

Течія: імпресіонізм із символічно-міфологічним елементом.

Тема: зображення життя гуцулів на межі ХІХ-ХХ ст.; відтворення поетичного світу давніх гуцульських традицій, міфологічного світосприйняття і світовідчуття гуцулів; сильних і нестримних почуттів; органічної єдності з природою.

Ідея: гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Композиція (сюжет): (експозиція) зображення карпатської природи — збирання гуцульських родин на Храмове свято до церкви — бійка між родинами Гутенюків і Палійчуків на ґрунті давньої, незапам’ятної неприязні — (зав’язка) знайомство малих Івана й Марічки — зустрічі малих Івана та Марічки, які пасуть скотину — малий Іван вирізає флояру й підслуховує мелодію Чугайстира — зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки — Іван прощається з Марічкою перед тим, як іти на кілька місяців на пасовище — перебування Івана на полонині — повернення Івана, який довідується, що Марічка втопилася — пошуки Іваном Марічки, зникнення його на 6 років — повернення Івана та його одруження на нелюбій Палагні — господарювання Івана й Палагни, “гуляння” Палагни в корчмі — Палагна проводить таємний обряд перед Великоднем і перша її зустріч із мольфаром — Палагна спостерігає битву Юра з грозовою хмарою — Палагна стає любаскою моль-фара й нехтує Іваном — бійка Івана з мольфаром — Іван іде в гори, де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки — Чугайстир наздоганяє нявку — Іван грає на флоярі, щоб примусити танцювати Чугайстира й тим урятувати нявку — (кульмінація) нявка повертається й заводить Івана до прірви — понівечений Іван помирає — (розв’язка) похорони Івана: сумна частина + веселощі.

Головні герої: Марічка Гутенюк та її родина; Іван Палійчук та його родина; Палатна — дружина Івана Палійчука; Юра, сусід Палійчуків, мольфар; щезник, нявка, чугайстир.

Образи: людей: родина Гутенюків (батько, мати, Марічка); родина Палійчуків (батько, мати, Іван); Юра — мольфар (чарівник); Палагна — багата гуцулка; баба Хима; люди; міфологічних істот: Чугайстир — добрий лісовий дух, що боронить людей від нявок; Нявка — лісова мавка, загублена дівоча душа, з діркою замість спини, що обертається на дівчину й зводить чоловіків; щезник — лісовий дух; арідник — злий дух; природи: Карпатські гори; річка Черемош; Бескиди; хмарки; гроза; полонина, предковічний ліс; тварини; предметів і явищ: флояра (сопілка); трембіта; бартка (гуцульська сокирка); коломийки; похорон; голос сокири.

Символічні образи: майже кожен із названих вище.

Художні засоби виразності: увесь арсенал, адже твір є зразком імпресіоністичного письма.

Проблематика:

гармонії людини і природи;

життя і смерті;

вічності й сили кохання;

протиборства добра і зла;

сенсу життя і щастя людини;

вірності й зради;

вірності кохання і деспотизму антигуманних звичаїв;

ролі праці в житті людей;

стосунків батьків та дітей;

язичництва і християнства.

Цитатна характеристика

Іван Палійчук

Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею:

«Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві).

Коли Іван підріс, він став гарним парубком:

«Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Іван дуже відданий у коханні: покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

Марічка

Марічка Гутенюк – кохана Івана. Марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина. Вона щиро віддана лише коханій людині – Івану.

Марічка мрійлива, дуже любить співати:

«Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист Марічки до складання пісень).

Палагна

Палагна – дружина Івана. На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка.

«На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».

«Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю».

Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

Юра

Юра – сусід Івана, коханець Палагни, мольфар (чарівник).

«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».

Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.

Міфічні істоти

Крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.

Щезник – злий дух:

«На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».

Чугайстир – добрий лісовий дух:

«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі.

Ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки.

«Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).»