Культура 1920-1930рр.

Зміст

Вступ.

Особливості культурно-освітнього процесу доби.

Розвиток освіти.

Розвиток вищої школи та науки.

Особливості літературного процесу. “Розстріляне відродження”. 

Розвиток музичного, театрального мистецтва та кіно.

ВСТУП

Одним із основних для радянської влади було гасло культурної революції. Газети щодня друкували короткі зведення про культурне будівництво, що розглядали як фронт—не менш важливий, ніж продовольчий, вугільний, металургійний тощо. Проте назвати революційними культурні здобутки комуністичної доби було б помилковим. Перед усім через сталінські репресії.
Не менш важливим є і те, що комуністична влада ще з ленінських часів ставилися до культури вкрай прагматично. Вона цікавила її передусім як важіль зміцнення політичної влади. Тому культурне життя набуло вкрай політизованих форм, а саму культуру розглядали як підґрунтя ідеології.

Особливості культурно-освітнього процесу доби

Культурні пріоритети в державі визначали відповідно до ідеології виховання мас у дусі комуністичних ідей. Партія контролювала зміст національно-культурного процесу й вимагала, щоб культурне життя було національним за формою і соціалістичним змістом, тобто не суперечило комуністичній доктрині. Політизація культурного процесу не приховувалась. Метою її було формування в суспільстві свідомості певних стереотипів, які зробили б поведінку широких мас населення прогнозованою. 

До весни 1927р. українізація залишалася апаратною кампанією. З приходом у березні того року в Наркомат освіти УСРР М. Скрипника її було перенесено у сферу освіти, науки і культури. Представники національної інтелігенції отримали можливість застосовувати свої сили в радянській Україні.

Колона піонерів на демострації в день 10-річчя оголошення Першої світової війни.

https://static.nv.ua/shared/system/MediaPhoto/images/000/071/328/big/0599550a2e9b336c4e874d6f46156aca.png?q=85&stamp=20210128115749&f=webp

Піонери-члени масової дитячої комуністичної

організації, що обєднувала радянських

школярів віком від 9 до 14 років.

Розвиток освіти

Позитивні результати мали заходи ліквідації неписьменності серед дорослих. У  1921р. Раднарком УСРР зобов’язав усе неписьменне населення віком від 8 до 50 років навчатись грамоти. Тих, хто працював, змушували відвідувати заняття в школах грамоти в позаробочий час.

З 1924р. почалася підготовка до запровадження чотирирічного обов’язкового початкового навчання дітей. У містах це завдання виконали за кілька років.

У липні 1930р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову “Про загальне обов’язкове навчання”. Щоб реалізувати принцип обов’язковості навчання, потрібні були нові шкільні приміщення, учительські кадри, підручники й посібники. 

У травні 1934р. у країні запровадили єдину структуру загальноосвітньої школи трьох типів: початкова, неповна середня і середня. 

У 1931р ЦК ВКП(б) ухвалив постанову, я якій йшлося про те, що початков та середня школа “повинна виховати покоління, здатне остаточно встановити комунізм”. Учитель мав дотримуватися навчальних програм і текстів підручників. Особливо конролювалося викладання історії.

Здійснюючи курс на коренізацію, нарком освіти М. Скрипник дбав про національну школу, навчання у якій здійснювалося мовою місцевого населення. Національні меншини мали свої школи-російські, єврейські, польські, німецькі, болгарські, молдавські татарські тощо. Коли політику коренізації було припинено, у школах національних меншин почали викладати російською або українською мовами.

https://1.bp.blogspot.com/-jyjIgnLmJfA/
XsI3UsU_MAI/AAAAAAAAAag/04q77Y1gEc08V2JtH7tOHP75
nxOuJVAOwCNcBGAsYHQ/s1600/I%2B2.png

У неросійських школах з 1938-1939 навчального року запровадити обов’язкове вивчення російської мови. Оскільки планувалося 4-5 уроків з мови на тиждень, саме російська мова ставала основною навчальною
дисципліною.

Розвиток вищої школи та науки.

Після ліквідації університетів наукові дослідження зосередилися переважно в установах Української академії наук. У червні 1921р. вона була названа Всеукраїнською (ВУАН) і підпорядкована Наркомату освіти. Академія працювала у 1920-х рр. у складі трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного й соціально-економічного. 

З 1930р. у ВУАН основним осередком наукової роботи стали інститути. У науково-дослідних інститутах та інших осередках ВУАН було досягнуто вагомих результатів. М. Крилов та його учень М. Боголюбов створили нову наукову галузь-нелінійну механіку. Світового визнання набули фундаментальні праці математиків М. Кравчука, М. Крейна, Г. Пфейффера.

Праці Л. Ландау, Є. Ліфшиця т інших науковців інституту свідчили про народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

https://1.bp.blogspot.com/-z_3L3fJPFDI/XsI3uth5-WI/AAAAAAAAAao/XraDYRVq0V8tnhWueQg6ctMJVHp1__GLgCNcBGAsYHQ/s1600/I%2B3.png

Праці Є. Патона та його учнів підвели наукове підґрунтя під теорію зварювання і вивчення міцності зварних конструкцій. У 1934р. було створено інститути електрозварювання та гірничої механіки.

Академічні кафедри і комісії, очолювані Д. Багалієм, М. Василенком, М. Грушевським, М. Слабченком, плідно працювали над проблемами історії України. Літературознавство розвивали М. Возняк, С. Єфремов, вагомим внеском у мовознавчу науку були праці А. Кримського. Однак українознавчі дослідження влада постійно критикувала як націолістичні, а згодом репресувала найавторитетніших учених.

У 1936р. під час затвердження нового статусу ВУАН було перейменовано на Академію наук УРСР.

Головним завданням вищої школи була підготовка спеціалістів для народного господарства. Треба було замінити тих, хто емігрував за кордон або був позбавлений роботи за фахом через політичну недовіу.

У 1933р. відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові. Наприкінці 1935р. було скасовано обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів.

Особливості літературного процесу. “Розстріляне відродження” 

Для української літератури 1920-ті рр. були періодом національного відродження. Виникли численні центри літературної творчості, створювалися різноманітні об’єднання, гуртки і студії, в яких митці експериментували з формою, намагаючись прищепити світові мистецькі досягнення на національному ґрунті.

Зокрема, у Києві сформувалася група неокласиків, до якої ввійшли представники різних літературних стилів: О. Бурґгардт (Юрій Клен), М. Драй-Хмара, М. Рильський та ін. Їхнім ідейним натхненником був колишній університетський професор, літературний критик і перекладач Микола Зеров. Неокласики не визнавали низькопробної революційно-масової літератури, створеної для потреб моменту.

Великим літературним центром була тодішня столиця УСРР – Харків. Тут сформувалися спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт».

https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level.files/image204.jpg

У середині 1920-х рр. М. Хвильовий і М. Яловий заснували «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала понад два десятки талановитих письменників і поетів: М. Бажана, О. Довженка, М. Куліша, Петра Панча, Ю. Смолича, В. Сосюру, П. Тичину, Ю. Яновського та ін. 1928 р. ВАПЛІТЕ самоліквідувалася.

У 1925 р. розгорнулася дискусія про шляхи розвитку української літератури. Розпочата як суто літературна, вона незабаром була політизована. Політичні звинувачення в націоналізмі адресувалися передусім М. Хвильовому. Приводом став його заклик «Геть від Москви!». Хвильовий не вкладав у нього політичного підтексту, він застерігав українських митців від некритичного копіювання культурних надбань інших народів, закликав їх виявляти у своїй творчості національні риси, теми і мотиви. Доки міг, М. Хвильового захищав О. Шумський. На початку 1927 р. під тиском влади його виключили з ВАПЛІТЕ.

На межі десятиліть ситуація змінилася. Було ліквідовано всі літературні об’єднання. Для запровадження тотального контролю над творчістю митців утворилися професійні спілки: письменників, художників, композиторів тощо. За допомогою цих спілок влада прагнула уніфікувати зміст культурного процесу за ідеологічними стандартами так званого соціалістичного реалізму.

Утвердилася жорстка система контролю над духовною творчістю, яка характеризувалася втручанням партійних чиновників у літературно-художнє життя. Під патронатом ЦК КП(б)У відбулася організаційна підготовка І з’їзду письменників України. З’їзд розпочався в червні 1934 р. у Харкові, а після перенесення столиці продовжив роботу в Києві. На ньому було створено Спілку письменників України.

За приблизними підрахунками, в УРСР у 1930-ті рр. ліквідували близько 80 % творчої інтелігенції. Із 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. виходили друком твори тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). Тож літературно-мистецьке покоління 1920-х – початку 1930-х рр., яке було знищене більшовицькою владою, назвали «Розстріляним відродженням».

Розвиток музичного, театрального мистецтва та кіно

Змістовним було музичне життя, у якому провідну роль відігравали Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Капела «Думка», створена ще 1919 р., перетворилася на один із найкращих хорових колективів Радянського Союзу. Вона щороку з великим успіхом гастролювала в республіках СРСР.

Продовжували своє творче життя ветерани української театральної сцени М. Садовський і П. Саксаганський, молодші за віком А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра. Завоювали славу оперні співаки Б. Гмиря, М. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко.

Плідно працювали художники старшого покоління: М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко; молодші віком – В. Касіян, А. Петрицький. Однак жорна репресій не оминули митців. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештували М. Бойчука та кількох його учнів. Незабаром усіх їх розстріляли.

Одним із найвидатніших українських художників був Федір Кричевський. Його оригінальний стиль органічно поєднував мистецькі надбання Європи і національного живопису. В умовах радянської дійсності митець послідовно обстоював національні традиції. Найвідомішим твором Ф. Кричевського є триптих «Життя».

https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level.files/image206.jpg

Центральна частина «Сім’я» оспівує родину як найбільшу цінність людського життя. Ліва частина має назву «Любов». Темою картини є те, що дає всьому початок, породжує життя. Права частина – «Повернення». На ній зображено стареньких батьків, які зустрічають сина, котрий повернувся додому без ноги, але з бойовою відзнакою на грудях. Ця частина символізує сумний, драматичний бік життя. Так через символічні образи художник утілює ідею, що ґрунтується на глибокій народній мудрості: щастя родини виростає з любові, а знищує його війна.

Миколу Самокиша вважають одним із основоположників історичного і батального українського живопису. Знаковим у його творчій біографії було звернення саме до історії України, зокрема історії козацтва.

Вагомі здобутки мало українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, обладнаної найсучаснішим устаткуванням. У 1928 р. вийшов на екрани перший фільм Олександра Довженка «Звенигора». Після цього митець одразу здобув славу кінорежисера світового класу. Шедеврами світового кінематографа стали стрічки О. Довженка «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) (1958 р. на міжнародному кінофестивалі в Брюсселі цей фільм увійшов до списку 12 найкращих фільмів усіх часів і народів). У 1933 р. митець переїхав до Москви, поставив кінокартини «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).

Олександр Довженко           Олександр Довженко під                                                     час знімання  фільму                                                           «Аероград».

https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine -history-10-class-2018-vlasov-profil-level/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level.files/image209.jpg

Найяскравішим здобутком українського театрального мистецтва 1920-х рр. стало мистецьке об’єднання «Березіль», до якого увійшло близько 250 театральних діячів та акторів. Було, зокрема, утворено 5 майстерень, режисерську лабораторію, що готувала кадри для всіх театрів України. Засновником та художнім керівником «Березоля» був режисер, актор, драматург Лесь Курбас. Від 1931 р. почалося цькування митця. 1933 р. його заарештували, згодом заслали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім-етапували на Соловки. 1937 р. Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія).

Лесь Курбас

https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level/ukraine-history-10-class-2018-vlasov-profil-level.files/image211.jpg

Джерело інформації

Підручник з історії України. 10 клас. В.С. Власов, С.В. Кульчицький.(2 частина)

https://www.google.com.ua/url?sa=t&source=web&cd=&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwi05Zfmyob-AhWQhf0HHZuQD7IQFnoECAwQAQ&url=https%3A%2F%2Fpidruchnyk.com.ua%2F1228-istoriya-ukrainy-10-klas-vlasov-kulchyckyy.html&usg=AOvVaw3P7TX0FJTC3likNo23__ck