Надання першої допомоги потерпілим при нещасних випадках

Види електричних травм. Правила надання першої допомоги при ураженні електричним струмом. 

Електричні опіки — це результат теплової (термічної) дії струму. Поверхневі опіки — це ураження шкіри. Внутрішні — ураження внутрішніх органів і тканин тіла. Електричні опіки виникають вна­слідок нагрівання тканин тіла людини струмом понад 1 А під час різних коротких замикань, які супроводжуються іскрінням, силь­ним нагрівом провідників, загоранням електричної дуги. Електричні опіки можуть мати різні ступені важкості (від першого до четвертого).

Електричні знаки — це плями сірого або блідо-жовтого кольору в місці контакту зі струмовідними елементами. Електричні знаки безболісні й через деякий час зникають.

Електрометалізація шкіри — це просочування поверхні шкіри частин­ками металу при його випаровуванні чи розбризкуванні під впливом електричного струму. Уражена ділянка шорстка на дотик і має харак­терне для металу забарвлення.

Електроофтальмія — це запалення очей внаслідок дії ультрафіолетового випромінювання електричної дуги або іскри.

Механічні пошкодження виникають під час різкого мимовільного скорочення м’язів під впливом струму, що проходить через людину. Внаслідок цього рветься шкіра, кровоносні судини, нервові ткани­ни, можливі вивихи суглобів і навіть переломи кісток.

Небезпека ураження струмом може чекати людину як вдома, так і на вулиці. Виявити пошкоджений або оголений провід, що знаходиться під напругою дуже важко – ні за звуком, ні за запахом, ні візуально провід під напругою не відрізняється від того, який не заживлений у мережі. Тому вкрай необхідно пам’ятати правила електробезпеки, щоб уникнути травматизму. Але що робити, якщо людина уже потрапила під дію струму?

Як зрозуміти, що людина перед вами піддається дії струму?

Людина, яка піддається дії струму, не може покликати на допомогу та самостійно звільнитись від предмету, через який її ударило струмом. Дотик до струмопровідних частин у більшості випадків призводить до судом м’язів, які обмежують здатність рухатись чи говорити. Як правило, про те, що людина у небезпеці свідчить її несподіване падіння на вулиці або неприродне відкидання від джерела струму невидимою силою, раптова втрата свідомості, судоми, яскраво виражене мимовільне скорочення м’язів, опіки на тілі з різко окресленими межами.

Які перші дії для допомоги потерпілому від ураження струмом?

При ураженні електричним струмом в першу чергу потрібно звільнити потерпілого від струмопровідних частин обладнання. Необхідно швидко відключити від мережі ту частину електрообладнання, до якої доторкається людина. Будь-яке зволікання при наданні допомоги призводить до загибелі людини, яка знаходиться під дією струму. При звільненні потерпілих від струмопровідних частин або проводу вимикають струм, використовуючи сухий одяг, палицю, дошку, шапку, сухі рукавиці, рукав одягу, діелектричні рукавиці. Провідники перерізають інструментом з ізольованими ручками, перерубують сокирою з дерев’яним сухим топорищем.

Як захистити себе, відтягуючи потерпілого від джерела струму?

Потерпілого можна відтягнути від струмопровідних частин за сухий одяг. При цьому, людина, яка відтягує потерпілого повинна уникати дотику до навколишніх металевих предметів та до відкритих частин тіла потерпілого. Відтягуючи потерпілого за ноги, не можна торкатися його взуття, оскільки воно може бути сирим і стає провідником електричного струму. Той, хто надає допомогу, повинен одягнути діелектричні рукавиці або обмотати руки  шарфом, натягнути на них рукав піджака або пальта. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку тощо.

Як надати першу медичну допомогу ураженій струмом людині?

Після звільнення потерпілого від дії струму потрібно відразу ж надати йому першу медичну допомогу.

Негайно сповістіть службу екстреної медичної допомоги.

Почніть серцево-легеневу реанімацію у будь-якої людини, що не подає ознак життя.

Якісний непрямий масаж серця (якомога швидше починайте виконувати непрямий масаж серця, виконуйте натискання у нижній половині грудини («в центрі грудної клітки»), натискайте на глибину не менше 5, але не більше 6 см, натискайте на грудну клітку зі швидкістю 100–120 натисків/хв з якомога меншою кількістю переривань, дайте грудній клітці повністю випрямитися після кожного стиснення; не спирайтеся на груди (грудну клітку); виконуйте натискання на грудну клітку на твердій поверхні.

Штучне дихання(чергуйте 30 натискань та 2 вдихи;якщо ви не можете забезпечити штучну вентиляцію легенів, виконуйте безперервне натискання на грудну клітку).

Автоматичний зовнішній дефібрилятор(як тільки АЗД надійде (буде доступний), або якщо такий вже є на місці, де наявний постраждалий з зупинкою серця, увімкніть його; прикріпіть електродні прокладки (наліпки) до оголеної грудної клітки постраждалого відповідно до положення, вказаного на АЗД або на прокладках (наліпках); дотримуйтесь голосових (та/або візуальних) підказок АЗД).

У яких випадках потрібно викликати лікаря?

Лікаря необхідно викликати незалежно від того чи притомний потерпілий. Номер телефону швидкої допомоги – 103. Якщо потерпілий після звільнення від дії електричного струму і надання медичної допомоги прийшов до тями, його не слід самого відпускати додому. Над таким потерпілим встановлюють спостереження у лікарні, так як наслідки від впливу електричного струму можуть проявитися через кілька годин і призвести до більш важких наслідків.

Комплекс цих заходів, виконаних вчасно та якісно, дозволить врятувати життя людині, яку вразило струмом. Але краще все таки не допускати ураження струмом. Для цього важливо пам’ятати, що краще триматись осторонь електрообладнання та ліній електропередач у дощову погоду, не намагатись самостійно ремонтувати домашню електромережу, не користуватися зламаними електроприладами. Бережіть себе!

Перша допомога при ударах, вивихах, переломах, розтягненні зв’язок.

Переломом називається порушення цілості кістки. В області перелому потерпілий відчуває різкий біль, що посилюється при спробі змінити положення. Розрізняють переломи ізольовані (однієї кістки), множинні (двох і більш), поєднані (однієї і декілька кісток з одночасним пошкодженням внутрішніх органів).

Переломи бувають закриті і відкриті.

При переломах потерпілому необхідно забезпечити іммобілізацію (нерухомість) пошкодженої ділянки тіла. Це зменшує біль і запобігає подальшому зсуву кісткових уламків та повторному пораненню ними кровоносних судин і м’яких тканин.

При іммобілізації використовуються стандартні шини або будь-які підручні засоби (вузькі дошки, палиці і т.д.) За відсутністю інших засобів знерухоміти верхню кінцівку можна фіксацією її до тулуба, а нижню – до здорової ноги.

Фіксують не менше двох суглобів з обох боків від перелому. На плечовій і стегновій кістках –не менше трьох. Суглоби і кісткові виступи у всіх випадках обкладають ватяно-марлевими прокладками і закріплюють бинтом.

Потім накладають шини.

Закриті переломи– це переломи, при яких рана в зоні перелому – відсутня. Характерними ознаками такого перелому є порушення прямолінійності кінцівки та поява “сходинки” в місці перелому. Відмічається ненормальна рухомість, біль, хруст уламків, припухлість. При закритому переломі не слід знімати з потерпілого одяг, шину накладають поверх неї. До місця перелому необхідно прикласти холод для зменшення болю. Для знеболювання дають 1-2 таблетки анальгіну.

При переломі ключиці, лопатки нерухомість кінцівки

забезпечують накладанням пов’язки “косинка” або пов’язки “Дезо”.

Після накладення шини кінцівку з ізольованим переломом фіксують косинкою, смужкою тканини.

Схема надання першої допомоги при закритому переломі:

– знерухоміти місце перелому;

– накласти шину;

– дати постраждалому знеболювальне (1-2 таблетки анальгіну);

– на місце перелому прикласти холод для зменшення болю;

– викликати швидку допомогу або доставити постраждалого до лікувального закладу.

Неприпустимо:

– дозволяти постраждалому рухати ушкодженою кінцівкою;

– знімати одяг із зламаної кінцівки;

– прикладати тепло до місця перелому;

– транспортувати потерпілого не наклавши шині.

Відкритий перелом супроводжується порушенням шкірного покрову і появою рани. Вони бувають небезпечними для життя людини через можливість розвитку шоку, крововтрати, інфікування. Ознаками відкритого перелому є: деформація та набряк кінцівок, наявність кісних уламків, наявність рани з кровотечею.

Схема надання допомоги при відкритому переломі:

– перевірте наявність пульсу та дихання;

– у разі необхідності очистіть дихальні шляхи постраждалого;

– забезпечте нерухомість зламаної кінцівки;

– розріжте одяг на місці рани таким чином, щоб можна було накласти пов’язку;

– зупинить кровотечу (обробіть краї рани і накладіть стерильну пов’язку);

– накладіть шину.

Неприпустимо:

– не зупинити кровотечу;

– накладати шину на оголену кінцівку або безпосередньо на рану;

– дозволяти постраждалому рухати пошкодженою кінцівкою;

– торкатися рані, вправляти або видаляти уламки кісток та чужорідні тіла.

Ознакою важких переломів є поза постраждалого “жаба”, коли постраждалий не може змінити положення ніг. Стопи його розгорнуті назовні, коліна трохи підняті, розведені назовні. У такому випадку вірогідні ушкодження кульшового суглобу, стегнових кісток, ушкодження хребта.

Травми постійний супутник людини. Забиття, розтягнення, вивихи. Навіть дотримуючись максимальної обережності, ми не можемо повністю уникнути їх. Виходячи на вулицю, перебуваючи у громадському транспорті, займаючись домашніми справами, ми можемо травмуватися. Особливо в зимовий час. Коли на вулиці слизько, а наші рухи обмежені об’ємним одягом. Тому так важливо вміти надавати першу допомогу.

Травма — порушення анатомічної цілісності зовнішніх і внутрішніх органів та тканин людського тіла. Залежно від причини її отримання виділяють: механічні, термічні, хімічні, електротравми. У статті ми зупинимося на механічних травмах, а саме забиттях, розтягненнях, вивихах.

Що таке забій?

При забитті страждають м’які тканини або внутрішні органи. Ми відчуваємо біль, забите місце може набрякнути, може виникнути підшкірний розрив судин і утворитися гематома. При забитті м’язів рук або ніг, може спостерігатися скутість й обмеженість їх руху. Набагато небезпечніші забої внутрішніх органів. Вони можуть істотно порушити їх роботу та навіть призвести до смерті.

Перша допомога при забитті:

• — забезпечте спокій травмованій ділянці тіла
• прикладіть холод до ураженого місця — так ви зменшите біль і запалення
• щоб зупинити підшкірні крововиливи, накладіть тугу пов’язку і підніміть травмовану ділянку відносного вашого тіла
• якщо є подряпини — продезінфікуйте їх
• при сильному забитті внутрішніх органів зверніться до травмпункту

Як допомогти при розтягненнях?

Коли говорять про розтягнення, то частіше мають на увазі частковий розрив сухожиль або зв’язок суглоба. Але може відбуватися й розтягнення м’язів. Його причини: надмірні фізичні навантаження, а також удари і падіння, під час яких виникає різкий рух в суглобі. Коли навантаження на зв’язки, сухожилля або м’язи підвищується, вони спочатку максимально розтягуються, а після ─ частково рвуться.

Хороша новина в тому, що наші м’язи і зв’язки можуть самостійно відновлюватися, а щоб прискорити цей процес:

• прикладіть лід — так ви зменшите біль і набряк
• підніміть ділянку з розтягненням вище рівня серця — так можна уникнути набряку
• накладіть тугу пов’язку на ушкоджений суглоб. Фіксуючи кінцівку, пам’ятайте, що в ній повинна зберегтися нормальна циркуляція крові

Якщо через кілька днів больові відчуття не проходять, а набряк став більше — зверніться до лікаря-травматолога.

Перша допомога при вивиху.

При вивиху відбувається зміщення суглобових кінців кісток. Його причиною може стати різкий рух, що перевищує нормальну рухливість суглоба. Наприклад, при позіханні може статися вивих нижньої щелепи.

Головні симптоми вивиху — сильний біль, деформація суглоба, повне або часткове порушення його рухливості. Також може спостерігатися неприродне положення кінцівки, зміна її довжини. При відкритому вивиху утворюється рана.

Головне, що потрібно зробити при вивиху — знерухомити травмований суглоб за допомогою шини (якщо мова йде про суглоби ніг) або косинки (при вивиху суглобів рук). Також можна прикласти холод, щоб зменшити біль.

Пам’ятайте, що вправляти вивихи може тільки лікар. Не варто намагатися зробити це самостійно.

Припинення кровотечі з рани, носа, вуха, легень, стравоходу тощо. 

Навіть відносно неглибокі поранення можуть супроводжуватися кровотечею: капілярною, артеріальною, венозною.

За капілярної кровотечі кров виділяється краплями.

Якщо пошкоджена артерія — колір крові яскраво-червоний, кров б’є фонтанчиком. Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна, допомогу потерпілому треба надавати негайно. Венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Точки для зупинки кровотечі

Щоб швидко зупинити кровотечу, потрібно знати розташування найбільш ефективних точок натискання артерій .

Розглянемо, як зупиняється кровотеча у разі поранення:

• лоба чи скроні — притискується скронева артерія спереду козелка вуха;
• потилиці — притискується потилична артерія;
• голови або шиї — притискуються сонні артерії до шийних хребців ;
• плеча (поблизу плечового суглоба) та підпахової впадини — притискується підключична артерія до кістки у підключичній ямці;
• передпліччя — притискується підпахова  або плечова артерія  посередині плеча з внутрішньої сторони;
• кисті та пальців руки — притискується променева та ліктьова артерії у нижній третині передпліччя біля кисті;
• стегна — притискується стегнова артерія у паху;
• гомілки — притискується стегнова артерія в середині стегна  або підколінна артерія;
• стопи та пальців ноги — притискується тильна артерія стопи або задня велика гомілкова .

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою здавлювальної пов’язки. Якщо кровотеча з великої артерії, то для її зупинки до ділянки рани притискають артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають здавлювальну пов’язку, джгут, закрутку.

У разі кровотечі зі стегнової артерії джгут накладають вище місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нервові закінчення. Під джгут вкладають записку із зазначенням часу його накладання . Тривалість використання джгута обмежується двома годинами.  Використовувати джгут понад дві години небезпечно — кінцівка може омертвіти.

При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану по можливості стискають пальцем, після чого заповнюють марлевими тампонами.

Якщо рана знаходиться в паху або під пахвою, джгут не можна використовувати. У такому разі в рану також вкладають тампон, а потім (якщо немає вивихів і переломів) кінцівку потерпілого згинають і прив’язують до тулуба.

Для зупинки носової кровотечі потерпілого необхідно посадити і покласти на ніс охолоджувальний компрес. Якщо не допомагає, вводять до носової порож-нини тампони зі стерильного бинта, оброблені 3 %-м розчином перекису вод-ню. Тампони можна залишати в носі 24 год.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров’ю — кровотеча в легенях. При цьому дихання зазвичай буває утруднене. Потерпілого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. При цьому йому забороняється говорити і рухатись. Постраждалого необхідно терміново госпіталізувати.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням згустками темно-червоної крові. Потерпілого потрібно привести у напівлежаче положення, під спину покласти валик, але ноги згинають у колінах.

Перша допомога при пораненнях.

     При будь-якому порушенні цілісності шкіри і глибоко розташованих тканин необхідно обробити шкіру навколо рани розчином йоду, спиртом тощо. Не рекомендується промивати рану водою або дезінфікуючим розчином. Після обробки рани необхідно накласти асептичну пов’язку. Пов’язка захищає рану від забруднення, інфікування, зменшує біль, а вигляд перев’язаної рани заспокоює хворого.

Обробка рани потребує додержання таких правил:
перед обробкою рани необхідно помити руки (якщо поряд немає води, їх слід протерти спиртом або бензином);

• невеликі поранення, садна після обробки шкіри навколо них настойкою йоду або перекисом водню заклеюють лейкопластиром чи медичним клеєм БФ-6;
• не можна видаляти із ран сторонні тіла або бруд, тому, що можна пошкодити судини і викликати кровотечу;
• шкіру навколо рани протирають від країв до периферії шматочком марлі, бинта або вати, яка змочена спиртом, спиртовим розчином йоду чи бензином. (не можна заливати рану йодом!)
• із бинта або індивідуального пакета зробити салфетку такого розміру, щоб вона закривала усю рану, накласти її на ранову поверхню, забинтувати або приклеїти смужками лейкопластиру;
• якщо в рані видно внутрішні органи, мозок або сухожилля, потрібно акуратно накласти стерильну пов’язку, щоб у рану не потрапила інфекція, або краще накрити рану стерильним матеріалом.

При проникаючих пораненнях перша допомога спрямована на запобігання інфікування рани. Проникаючі поранення грудної клітки можуть супроводжуватись кровохарканням, проникненням повітря до підшкірної клітковини, яке виглядає як набряк, але викликає хруст при прощупуванні, накопиченням повітря у плевральній порожнині (пневмоторакс), накопиченням крові у плевральній порожнині (гемоторакс).

Пневмоторакс – це скупчення атмосферного повітря в плевральній порожнині, яке потрапляє через відкриту рану грудної клітки (відкритий пневмоторакс), або при ушкодженні легені чи бронха (закритий пневмоторакс). При його виникненні можливе балотування органів середостіння, що супроводжується розладом кровообігу і дихання.Перша допомога при проникаючих пораненнях грудної клітки має бути спрямована на ліквідацію пневмотораксу, попередження шоку, захист рани від інфікування. Необхідно надати потерпілому напівсидяче положення; накласти герметичну пов’язку, щоб зробити перепону для попадання повітря до плевральної порожнини. Для цього після обробки рани, її закривають смужками лейкопластиру, який накладається у вигляді черепиці. Можна використовувати обгортку від індивідуального перев’язочного пакету, клейонку, целофановий пакет, серветки, що оброблені вазеліном, які потім фіксуються бинтовою пов’язкою до грудної клітки.

Перша допомога при проникаючих пораненнях органів черевної порожнини. Частіше за все це вогнепальні і колото-різані рани. Для всіх поранень черевної порожнини характерним є різкий біль у животі, напруження м`язів черевної стінки (живіт, як “дошка”) і симптоми внутрішньої кровотечі, шоку й колапсу. Значна кровотеча спостерігається при ушкодженнях паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки та ін.). Розвиваються характерні симптоми кровотечі: наростає слабкість, настає загальна блідість, нудота, блювання, похолодіння кінцівок. Пульс частий і слабкий, артеріальний тиск падає. Поранення органів шлунково-кишкового тракту супроводжується виходженням у вільну черевну порожнину кишкового вмісту та інфікуванням її, внаслідок чого швидко розвивається запалення очеревини (перитоніт).

У всіх випадках проникаючих поранень черевної порожнини необхідно обробити рану і накласти асептичну пов’язку. Петлі кишечнику і сальник, які випали в рану, у черевну порожнину не вправляти. Якщо не має абсолютних симптомів проникаючого поранення у живіт, знеболюючих засобів не призначати. Прийом води і їжі категорично забороняється. Пораненого у живіт необхідно негайно госпіталізувати, транспортувати його у положенні лежачи на носилках. При проникаючих пораненнях черевної порожнини показана екстрена операція в перші години, поки не розвинулась інфекція і хворий не втратив багато крові.

Правила накладання пов’язок

   Пов’язка — це перев’язувальний матеріал, яким зак­ривають рану. Процес накладання пов’язки на рану на­зивають перев’язкою.

Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручу­ють його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступ­ним обертом (туром) перекриваючи попередній наполо­вину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не по­рушити кровообігу, проте й не слабко, щоб не сповзала з рани.

Пакет перев’язувальний індивідуальний складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32х17,5 см, бинта розміром 10 см х 7 м.

Пакет перев’язувальний індивідуальний:

а – розкриття зовнішнього чохла по надрізу;

б – виймання внутрішньої упаковки;

в – перев’язувальний матеріал у розгорнутому вигляді: 1 – кінець бинта, 2 – подушечка нерухома, 3 – кольорові нитки; 4 – подушечка рухома, 5 – бинт, 6 – скочування бинта

   Одна подушечка пришита на кінці бинта, а друга вільно пересувається по ньому. Подушечки і бинт стерильні, упаковані в перга­ментний папір. Зовнішній чохол пакета виготовляється з прогумованої тканини. Така подвійна упаковка пере­в’язувального матеріалу забезпечує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладається шпилька. На чохлі написано правила користування пакетом.

   Накла­даючи пов’язку, пакет беруть у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу відкривають зовнішній чохол і виймають внутрішню упаковку. Вийнявши шпильку, знімають па­пір і розгортають перев’язувальний матеріал, не торка­ючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї поверхні, що прикладатиметься до рани. Той, хто надає допомогу, може братися руками лише за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують, кінець бинта закріплюють шпилькою.

При наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і ви­хідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для нак­ладання герметичних пов’язок.

   Бинт — це смужка марлі в скатаному вигляді. Ска­тана частина бинта називається головкою, вільний кі­нець — початком. Стерильні бинти герметично упакова­ні у пергаментний папір.

   Серветки стерильні — це складені в декілька шарів чотирикутні шматки марлі, герметично упаковані в пер­гаментний папір (по 20 штук в упаковці). Розмір вели­ких серветок — 70 х 68 см, маленьких — 68 х 35 см.

Пов’язки на голову, груди, плечові, ліктьові, колін­ні, гомілковостопні суглоби, на кисті й стопи, на проме­жину накладають косинкою. Якщо косинки не стериль­ні, то на поранену поверхню спочатку накладають сте­рильні бинти чи серветки і фіксують їх косинкою.

   Якщо табельних перев’язувальних матеріалів недостатньо чи немає зовсім, використовують підручні засоби. Особливо зручні економні пов’язки за Маштафаровим. Для них користуються шматками тканини (з простирадла, сорочки тощо) різної величини, надрізав­ши їх кінці для шворок. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку (якщо необхідно, то і вату), а потім шматком тканини зі шворками закріп­люють пов’язку.

Надання першої медичної допомоги при непритомності (втраті свідомості), шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні.

Головною причиною знепритомнення є раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене потовиді-лення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15—20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих вірусів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасне знепритомнення,  прискорене дихання і пульс, зниження артеріального тиску.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати перелами тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спину з дещо опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх органів, потерпілому дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому воло-гому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5—38,9° С. Середній ступінь — температура 39—40° С, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ прискорення пульсу до 120—130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар; якщо довго діяли сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40° С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

На виробництві часто виникають термічні та хіміч­ні опіки. Термічні опіки з’являються від дотику до розжарених предметів, полум’я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опі­ку: 1 — почервоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; 3 — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканин. При великих опіках виникає шок.

За гли­биною ураження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені:

1 — чітко визначене почервоніння шкіри, легкий набряк;

2 — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, форми;

3 — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль;

4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язко­вого апарату суглобів.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або наки­нути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати до­ступу повітря до вогню. Полум’я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергій­но змиваючи їх струменем води 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 % розчином бор­ної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з’єднанні з водою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на міс­це опіку накладається чиста суха пов’язка і потерпілого негайно направляють до медичного закладу.

Переохолодження настає внаслідок порушення процесів тер­морегуляції при дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих систем організму. Відмороження ви­никає тільки за тривалої дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному вітрі за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0°С).

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, приско­рюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потімнастає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується тем­пература тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34-32°С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почер­воніння і набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омертвіння шкіри і утворення струпів; 4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрі­вають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба роз­почати штучне дихання.Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, потрібно розпороти їх ножом чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворю­вання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення темпе­ратури тіла до 38—40°С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блюван­ня подразненням кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1-2 години і отрута надходить вже зі шлунку до кишечника, то викликати блювання даремно. В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 сто­лові ложки солі на 1 склянку води).

Причиною отруєння окисом вуглецю є вдихання чадного тазу, продуктів горіння, дія диму.

Ознаки. Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість, нудота, слабкий пульс, судоми, порушення зору, дихан­ня, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. Якщо потерпілий не втратив свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання необхідно провести штучне дихання.