Професійне становлення педагога

ЕТАПИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО
ПЕДАГОГА

У цій книзі розглядається проблема самовиховання майбутнього педагога, висвітлюються основні етапи цього процесу.

Ключові слова: професійне становлення, самовиховання,
самопроектування, студент, педагог.

Постановка проблеми. Професійне становлення вчителя початкових класів, як і спеціаліста іншого фаху, безумовно довготривалий складний процес із властивими йому закономірностями та особливостями.

Глобальні зміни в сучасному суспільстві, в тому числі й світі, вимагають вдосконалення підготовки майбутнього педагога з орієнтацією його на готовність до життєдіяльності у постійно мінливих умовах.

Одним із шляхів поліпшення означеного процесу є визначення основ самовиховання, самопроектування фахівця педагогічної освіти.

Інформатизація системи освіти, впровадження інформаційно–комунікативних технологій попри свою актуальність та значущість зумовили наявні суперечності між фактичним рівнем професійної підготовки вчителя і сучасним в умовах зростання потреби в конкурентноспроможних спеціалістах.

Теперішньому вчителеві, як і раніше, потрібно вміти адаптуватися до умов роботи в школі, до колективу, самоорганізуватися, мобілізувати свої зусилля,
вміння, енергію. Саме тому майбутньому педагогу потрібно навчитися самопроектуванню, самовихованню, що вимагає терпіння, часу, сил.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Науковим підгрунтям для вирішення проблеми самопроектування, самовиховання є, безперечно, праці класиків зарубіжної та вітчизняної педагогіки (Я.Коменського, К.Ушинського, А.Макаренка, В. Сухомлинського). У подальшому педагогічні основи професійного самовиховання обгрунтовані у
працях М.Боришевського, О.Горчакової, О.Гури, О.Дубасенюк, С.Єлканова Н.Кічук, Н.Кузьміної та ін.

Дослідники зазначають, що самовиховання – це складний процес самопроектування, самоорганізації, саморозвитку особистісних та професійних якостей фахівця. Засоби і методи самовиховання досить різноманітні.

Мета статті – акцентувати увагу на значущості самовиховання у професійному становленні педагога, з’ясувати теоретичні засади цього поняття.

Виклад основного матеріалу. Стратегія особистісно орієнтованого навчання й виховання в сучасних освітніх закладах повинна забезпечити функціонування виховних і навчальних процесів, у яких відбувається особистісне та професійне становлення фахівця.

Допомогти педагогу самовизначитися – це значить сформувати у нього внутрішню готовність і потребу самостійно, свідомо проектувати свою діяльність, працювати над самовдосконаленням і саморозвитком як особистісних, так і професійних якостей. Самовиховання – це передусім
довготривала, системна постійна робота над собою, розвиток особистості в її цілісності.

Майбутньому учителю важливо знати концептуальні засади структури особистості, обгрунтовані К. Платоновим. Автор відзначає, зокрема, такі складові: загальні, особливі та індивідуальні якості вчителя. Про це майбутній
учитель дізнається при вивченні курсу «Основи педагогічної майстерності». Принагідно зазначимо, що його вивчення варто було б розпочати значно раніше, а не в VII семестрі.

Оскільки зміст професійного становлення самовиховання вичерпно з‘ясований у працях О.Гури, С.Єлканова ми не зупиняємося на цьому. Однак послугуємося концептуальними ідеями вказаних авторів. Справедливо зазначає С.Єлканов,що здатність до самовиховання нікому не дана, нею треба оволодіти як особливим досвідом.

Для розробки динамічної моделі власного професійного «Я» педагог проектує свій професійний розвиток, транслюючи власні прагнення у системі професійної діяльності. Із врахуванням сучасного акмеологічного підходу
вважаємо доцільним майбутньому педагогу вибудувати програму свого професійного самовиховання з врахуванням наступних параметрів:

– динаміки професійного зростання;

– гальмівних умов та чинників;

– специфіки зміни мотивів особистіного розвитку та сприятливих чи гальмівних чинників;

– використання різноманітних методик для особистісно–професійного розвитку.

Студентам варто не тільки акцентувати на доцільності планування роботи над собою, а й допомагати. При цьому доречно познайомити їх з програмою самовиховання, наприклад, К.Ушинського, В.Сухомлинського. Адже відомо,
що Костянтин Дмитрович ще в юності склав такий план самовиховання:

1. Спокій абсолютний, в крайньому разі, зовнішній.

2. Відвертість у словах і вчинках.

3. Обміркованість дій.
4. Рішучість.

5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.
6. Не проводити час безглуздо, робити те, що хочеш, а не те, щодоведеться.
7. Витрачатися тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастю витрачатися.
8. Кожен вечір добросовісно давати звіт у своїх вчинках.
9. Ні разу не хвалитися ні тим, що було, ні тим, що буде.
10.Нікому не показувати цього журналу.

Однією із поширених форм самовиховання може бути входження в роль улюбленого вчителя.

Дослідники (С.Єлканов, І.Зязюн, О.Гура) справедливо визначають у самовихованні доцільність роботи над самовдосконаленням професійної майстерності та комплексу професійних умінь: пізнавальних, конструктивних,
інформаційних, організаторських та соціальних якостей.

Самовиховання – це свого роду піраміда, сходження на вершину якої повинно бути поступовим, розміреним, обміркованим.

На першому етапі засвоєння для професійного самовиховання характерні такі ознаки. Цілі і завдання існують у вигляді бажання бути кращим загалом.
Спочатку діють зовнішні стимули і впливи, студент самостійно ще не усвідомлює мотиви самовиховання, йому потрібні конкретні, наочні приклади роботи над собою з метою контролю, оцінки, корекції своїх дій.

На другому етапі дії стають чіткішими, конкретнішими. Переважно цілі й завдання, які ставить перед собою студент стосуються конкретних якостей його особистості. У процедурах самовиховання багато ще залежностей від зовнішніх впливів. Однак із збагаченням досвіду процедури самовиховання набувають своєрідних оперативних схем дій поведінки.

Виваженість, обміркованість, самоінструкція, самокритичність притаманні для проявів самовиховання на цьому етапі.

Наступна стадія розвитку самовиховання характеризується самостійним і обгрунтованим формулюванням цілей та завдань самовиховання. Зміст самовиховання значно розширюється, поглиблюється. Планування роботи над собою, засобів впливу на себе здійснюється легко, чітко, швидко. Передбачається робота над самовихованням загальних професійно значущих дій. Характерним на цьому етапі є усвідомлення ролі різноманітних впливів на
свою особистість, всі дії здійснюються невимушено, автоматично.

Такий рівень умінь впливати на свою особистість засвідчує, що тепер студент має стійкі мотиви постійного самовдосконалення, є суб’єктом самовиховання.

Форми організації самовиховання майбутнього педагога можуть бути найрізноманітнішими – від індивідуальної роботи до тематичних зборів, конференцій, диспутів, круглих столів. Однак цей аспект може стати предметом
окремого дослідження.

Висновки. Проведений вище аналіз дає підстави сформулювати такі висновки: самовиховання є важливою складовою професійного зростання студента–майбутнього педагога. Професійна майстерність вчителя прямо залежить від оволодіння студентом у ВНЗ технологією самовиховання. Важливими етапами на цьому шляху є планування, оволодіння способами і засобами впливу на свою особистість, вміннями самоконтролю, корекції, перехід від об’єкта до суб’єкта самовиховання.

Список використаних джерел:

dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/3822/1/Jalanska.pdf

ela.kpi.ua/bitstream/123456789/8766/1/21.pdf