Дорогі друзі!

Нас оточує велкий світ з безліччю країн і національностей. І у кожної країни є своя казка. У цій книзі я зібрав декілька народних казок, утому числі і українські.

Приємного читання!

Японські казки

Іссумбосі або хлопчик – мізинчик

Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика.

І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик.

– Ой, яка гарненька дитина! – раділа мати.

– Скоро підросте і нам допомагатиме! – тішився батько.

Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик-Мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп’я було розумне, та от біда – нітрохи не росло.

Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди, впав

навколішки перед батьками і просить:

– Будь ласка, відпустіть мене у столицю.

Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний, і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранці всі троє подалися на берег річки.

– До побачення! – гукнув Іссумбосі і поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи хасі.

Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людьми, каретами і кіньми.

– Оце так столиця! – промовив хлопчик, прошмигуючи між ногами у людей.

Невдовзі його увагу привернув величезний будинок.

– Дозвольте зайти! Дозвольте зайти! – гукнув Іссумбосі щосили, стоячи на ганку.

За якийсь час двері відчинились, і на порозі з’явився ошатно вдягнений вельможа.

– Цікаво, хто це говорить?

Спантеличений вельможа оглянувся навколо.

– Я тут! Я тут!

Іссумбосі вибрався на гета і затупцяв ногами.

– Ого, який дивовижний чоловічок!

Вельможа посадив Іссумбосі на долоню.

– Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою,– мовив хлопчик.

– Гаразд, я беру тебе на службу.

Вельможі відразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик.

Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці

багатого вельможі.

Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму.

Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, в темній вуличці на них раптом напали два оні – чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами.

– Стривайте! Я вам покажу!

Іссумбосі вискочив з-за пояса дівчини і замахнувся мечем-голкою.

– Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? – зареготав один із напасників і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу.

Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем.

– Ой, болить! Ой, болить!..– заволало чудовисько і, виплюнувши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі.

Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська і виколов йому око.

– Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! – затуливши обличчя лапами, заволав другий напасник і накивав п’ятами.

Коли Іссумбосі опам’ятався, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток – скарб чудовиськ.

Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила:

– Іссумбосі, стань великим!

І тоді сталося чудо: Іссумбосі почав рости і за мить перетворився на вродливого юнака.

Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили разом у добрі і в щасті.

Момотаро або хлопчик – персик

Давно колись жили собі дід і баба.

ОТ одного дня дід і каже:

– Чуєш стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!..

– Авжеж, старий, це була б невимовна радість! – відповідає баба. Зітхнули вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба – прати білизну в річці.

Пере вона білизну, пере, коли дивиться – злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.

«Мабуть, дуже смачний!» – подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.

Прийшов дід увечері з хмизом.

– Гарний персик, чудовий!

– То, може, покуштуємо? – запитала баба і взялася різати

персик ножем.

Та раптом сталося чудо – щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» – і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик.

– Ото несподіванка! – вигукнув дід.

– Це, певно, боги нам його послали! – зраділа баба.

Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.

Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису – стає вищим, з’їсть другу – стає ще вищим. По недовгім часі він перетворився у прегарного юнака.

Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

– Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.

– Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів,