Мій сонячний дім -це моя Україна і

     Історія українського гасла

 З 4 жовтня 2018 року  гасло «Слава Україні – Героям слава!» є офіційним вітанням в українському війську та поліції. Більше того, воно набуло неабиякої популярності і стало вже всеукраїнським вітанням: його виголошують на зібраннях, друкують на футболках, співають у піснях.

Звідки взялося оце «Слава Україні – Героям слава!»? 

    Вважають, що першим вислів «Слава України» вжив Тарас Шевченко у вірші «До Основ`яненка», написаному у грудні 1839 року. Його опублікували в першому виданні «Кобзаря»:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

    Року 1862 Павло Чубинський написав теперішній гімн «Ще не вмерла Україна», де вже в першому рядку згадав «славу України». Як гасло словосполучення стали використовувати тільки-но на початку ХХ століття. Спочатку – в Харкові. Тамтешня студентська громада вживала його з відповіддю «По всій землі слава!»

   Навесні 1917 року в Києві лише розпочиналась Українська революція. Проте на мітингах по всій країні вже лунав заклик «Хай живе автономія України!», на який майже одностайно відповідали: «Слава! Слава Україні!».

      У наказі від 19 квітня 1920 року вперше зафіксовано офіційне вживання гасла: «Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні!».

Коли ж і де виникла відповідь «Героям слава!»?

   У 1920-х у Чехословаччині опинилося багато українських діячів. Там вони створили багато громадських організацій. Серед них і така собі Легія українських націоналістів, засновниками якої були колишні вояки УНР Юрій Артющенко та Микола Сціборський. Саме в Легії стали використовувати сполуку «Слава Україні! – Героям слава!».

    Парадоксально, але вперше «Слава Україні!» на офіційному рівні пролунало з вуст… президента США Білла Клінтона, який відвідав Київ навесні 1995 року. Ба більше, гість ужив його разом з американським девізом «God Bless America!» – чим натякнув, що цілком нормально любити свою країну й зичити їй добра.

    Остаточно вислів «Слава Україні!» відновив свою популярність після Революції Гідності.

         Цікаві факти про Україну

• Україна є найбільшою за площею країною в Європі. Загальна площа України становить 603,55 кв. км.
• Станція “Арсенальна” Київського метрополітену (Святошинсько-Броварська лінія)  є найглибшою станцією метро у світі. Її глибина становить 105,5 м.
• Гора Говерла — найвища гора в Україні. Її висота 2061 м. Гора Говерла є частиною Карпатських гір. З кінця 19-го століття ця гора є визначною туристичною пам’яткою.
• Найдовший духовий інструмент у світі — українська трембіта. Він занесений до Книги рекордів Гіннеса. Трембіта — це дерев’яна труба, довжина якої коливається від 2,5 до 8 метрів, а діаметр — близько 30 мм. У гірських селах трембіта використовувалася як засіб комунікації, щоб сповіщати про такі події, як початок і закінчення робочого дня, народження дитини, одруження, небезпеку, що насувається тощо.
• Географічний центр Європи розташований у Закарпатській області, неподалік від селища Ділове. Це один з п’яти загальновизнаних центрів континенту.
•  Острозька академія — найстаріший науково-освітній заклад в Україні та перший вищий навчальний заклад у Східній Європі. Слов’яно-греко-латинська академія була заснована в Острозі в 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким.
• Перша у світі конституція була розроблена і введена в дію в 1710 році українським гетьманом Пилипом Орликом. Документ мав на меті запровадити поділ влади. У ньому були окреслені обов’язки та права як громадян, так і уряду.
• Вулиця Хрещатик у Києві — найкоротша і водночас найширша головна міська вулиця у світі. Її довжина становить 1,2 км.

        Народні промисли та ремесла в Україні

Народні ремесла є невід’ємною частиною культури та побуту традиційного українського суспільства.  Географічне розташування України, її природні багатства сприяли розвитку великої кількості ремесел та художніх промислів.

Гончарство.  Гончарство – це обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів, черепиці та іншої кераміки. На території України гончарство відоме з часів неоліту (VII – V тисячоліття до н. е.). На ручному гончарному крузі, що з’явився тут у II століття н. е., виготовлялася більшість керамічного посуду в Київській Русі. У XIV-XV століття почали застосовувати ножний круг. Гончарство через багаті поклади глини було розповсюджене по всій Україні. Тут завжди виробляли різноманітний посуд: горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, тикви, барильця, баньки, декоративний посуд, дитячі іграшки. Найбільші осередки, які працюють і сьогодні, – це Опішне, Косів, Бубнівка.

Декоративний розпис . Головним різновидом декоративного розпису є настінний розпис. Жінки та дівчата розмальовували хати зовні: під стріхою (як фриз), навколо вікон, дверей та на віконницях. А найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів.  Декоративні розписи у минулому побутували в багатьох районах України, особливо на Поділлі, Київщині, Слобожанщині, Буковині, але найбільшого поширення вони набули у с. Петриківці нинішньої Дніпропетровської області, (цей розпис відомий як петриківський).

Ткацтво. Ткацтво було важливим ремеслом кожної української сім’ї – виготовляли полотно, рушники, хустки, налавники, доріжки, килими. Основним матеріалом для ткацтва були льон, коноплі та вовна. Українські ткачі працювали на верстатах двох типів: вертикальних («кросна», «розбої») і горизонтальних. Оздоблювали вироби геометризовані орнаменти: поперечні смуги, ромби, зірки, розетки, стилізовані зображення квітів, птахів. Найвідоміший центр ткацтва рушників з XV століття – м. Кролевець Сумської області. У XIX столітті ткацтвом славилися також Слобожанщина, Київщина (богуславські килими, Полтавщина (решетилівські килими, Поділля та Волинь. Крім народних килимів, з ХVIII століття побутували так звані панські килими та гобелени.

Вишивка. Вишивання завжди було найпоширенішим видом жіночої ручної праці. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У ХІХ-ХХ столітті відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. Вишивка як оберіг прикрашала передусім жіночі й чоловічі сорочки, а також наліжники, обруси, наволочки, рушники. В Україні налічувалося близько 100 видів і технічних прийомів вишивання: гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння. Найпоширенішими є геометричні та рослинні орнаменти з локальними відмінностями. Візитівкою ж України є решетилівська вишивка «білим по білому».

Художнє різьблення. Художнім різьбленням по дереву славилися стародавні слов’яни ще в XI столітті. Найвищого рівня в Україні різьблення досягло у XVIII-XIX столітті. Ним оздоблювали деталі будівель: одвірки, балки, наличники, віконниці. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку. Оздоблювали також предмети побутового і господарського призначення: скрині, столи, ліжка, полички, мисники; придорожні хрести, чумацькі мажі, сани.

Лозоплетіння. Лозоплетіння – мистецтво «живої лози», бо нема кращого матеріалу для плетіння, аніж вербове пруття. З нього виготовляли господарсько-побутові та художні вироби для збереження, транспортування та перенесення продуктів. Використовували також для виготовлення огорож, господарських приміщень, будівництва, виготовлення меблів, дрібних виробів та іграшок. Сліди цього ремесла на нашій території знайдені археологами ще в неоліті. Найдавніші пам’ятки українського плетіння кінця ХVIII століття зберігаються у музеях Києва, Львова та інших міст. Процес лозоплетіння досить тривалий і кропіткий.

Ковальство. Ковальство – це обробка металів способом гарячого кування. На території України у XVIII-XIX столітті на околицях майже кожного села були розташовані кузні. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо), а також підковували коней та оковували вози. Серед гуцулів поширеним було бляхарство – виготовлення прикрас та інших дрібних побутових речей із кольорових металів. У містах зосередилися майстри, які виготовляли голки, годинники, ювелірні вироби (золотарі).

Виготовлення іграшки . Іграшка є особливим витвором українського народного мистецтва.  З розвитком ярмаркової торгівлі в кінці XVIII століття в Україні розпочалося масове виробництво забавок на продаж. До нас дійшли переважно керамічні та дерев’яні зразки XIX століття: ляльки, птахи, візочки, коники, меблі, дзиґи, вітрячки; механічні забавки; головоломки («мороки»); тарахкальця («хихички»). Найбільше дерев’яних іграшок виробляли на Прикарпатті, в Яворові.

Писанкарство. Писанкою називають сире яйце, декороване традиційними символами за допомогою воску й барвників. Писанкарство як вид мистецтва поширений у багатьох народів світу і виник ще задовго до християнства. У міфології яйце є джерелом життя і всесвіту; символом Сонця; весняного відродження. Тому й виготовляли писанки-обереги навесні, перед Великоднем. На теренах України культові яйця знайдені в похованнях скіфів, у Східному Криму (IV століття до н. е). Масове розписування яєць на всій території України існувало здавна і мало свої локальні відмінності, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Коломиї, Кракова, Варшави, Брно. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка – для продажу на ярмарку.

              З днем народження ,  моя Україно !

                         Шиманський  Ярослав 

                           Карабець  Амелія 

                Гриценко Крістіна

Роботи бабусі Проскуровського Андрія 

Семенець Тамари Борисівни , яка багато років

пропрацювала бібліотекарем у нашій школі

                          Комісарук Варвара 

Гулевич  Іліан