«Будинок вільної дитини» М. Монтессорі

МАРІЯ МОНТЕССОРІ
1870-1952

31 серпня 1870 року народилася Марія Монтессорі. Про дитинство Марії відомо не так вже й багато. Вона була єдиною дитиною Алессандро і Рейнільде Монтессорі. Її батько – високопоставлений державний чиновник – і мати (вона походила з найстарішого італійського роду Стопані, в якому було чимало вчених) робили все, щоб дівчинка могла реалізувати себе як особистість.
З 12 років Марія мріяла вчитися в гімназії, в яку дівчат не брали. Однак її наполегливість допомогла їй подолати всі перепони: в 1892 році Марію прийняли в технічну школу для юнаків. Саме тоді Марія вирішила, що зробить все від неї залежне, щоб перешкодити придушенню особистості учня.
Марія Монтессорі в 1896 році  закінчила медичний факультет, знову зробивши неможливе і ставши першою жінкою-лікарем в Італії. Після випуску Марія почала працювати асистенткою лікаря в клініці університету. Тоді й відбулася її перша зустріч з розумово відсталими дітьми. Уражена до глибини душі, дівчина вирішила присвятити себе лікуванню і навчанню цих дітей.
1900 рік. Марія стає головою щойно відкритої ортофренічної школи – першого навчального закладу в Європі для дітей з відхиленнями у розвитку. Її маленькі пацієнти погано говорять, тому Монтессорі розробляє спеціальні вправи для тренування дрібної моторики пальців – там є нервові закінчення, які стимулюють центри в корі головного мозку, що відповідають за мову. Але діти не тільки погано говорять, але і погано розуміють пояснення. Тоді Марія розробляє спеціальні посібники та ігри, завдяки яким її учні можуть вивчати навколишній світ за допомогою власного сенсорного досвіду, тобто за допомогою органів почуттів. Так стали з’являтися унікальні дидактичні посібники Марії Монтессорі.
6 січня 1907 року в одному з бідних кварталів Риму відкривається перший Будинок дитини, директором якого стала Марія Монтессорі. Робота педагогів в цьому Будинку будується за принципами, запропонованими Марією Монтессорі. Будинок дитини був влаштований і обладнаний таким чином, щоб дітям різного віку було затишно і зручно в ньому. Для занять Марія замовляє спеціальні дидактичні матеріали, розроблені нею для здорових дітей. В процесі роботи Марія помічає, що доброзичлива атмосфера добре позначається на дітях: вони із задоволенням займаються, жваво цікавляться предметами навколо, у них формується позитивна соціальна поведінка.
1909 рік. Метод Монтессорі активно впроваджується в життя. Відкриваються курси з Монтессорі-педагогіки. До Марії приїжджають педагоги з різних країн: Англії, Франції, Іспанії… В 1929 році Марія разом зі своїм сином організовує Міжнародну асоціацію Монтессорі (AMI), яка діє і понині.
6 травня 1952 року Марія Монтессорі померла, не доживши усього кілька місяців до свого 82-річчя. Вона похована в маленькому містечку Нордвіг на католицькому кладовищі.

Концептуальні засади педагогічної технології «Будинок вільної дитини»

Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом.

Головна мета школи Марії Монтессорі — постачати «харчі» для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.
Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини, в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам.

Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізовувати свої інтереси.
Усе життя дитини — від народження до громадянської зрілості — є розвиток її незалежності і самостійності.

Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання.

Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно виконуючи різноманітні вправи.

Педагогіка М. Монтессорі вважає особистостості педагога і дитини рівноцінними у вихованні, єднає їх з гуманістичними традиціями української етнопедагогіки і сучасними концепціями навчання та виховання.

Важливо, щоб педагог був особистістю, яка постійно розвивається, володіє вміннями самодослідження і бачення дитини в розвитку.

Педагогіка М. Монтессорі вважає особистостості педагога і дитини рівноцінними у вихованні, єднає їх з гуманістичними традиціями української етнопедагогіки і сучасними концепціями навчання та виховання.

Важливо, щоб педагог був особистістю, яка постійно розвивається, володіє вміннями самодослідження і бачення дитини в розвитку.

Педагогіка М. Монтессорі вважає особистостості педагога і дитини рівноцінними у вихованні, єднає їх з гуманістичними традиціями української етнопедагогіки і сучасними концепціями навчання та виховання.

Важливо, щоб педагог був особистістю, яка постійно розвивається, володіє вміннями самодослідження і бачення дитини в розвитку.

Користування Монтессорі-матеріалами має бути підпорядковане таким основним правилам:

1) діти повинні ставитися до матеріалів з повагою;

2) використовувати матеріали охайно і лише зрозумівши як;

3) для виконання певної вправи дитина має взяти всі необхідні матеріали, а закінчивши вправу, повернути їх на місце у первинному вигляді;

4) дитина має право користуватися матеріалом самостійно, без участі інших дітей і педагога.

Працюючи з матеріалом маленька дитина:

— тренує зір, очі, вчиться порівнювати зорові образи;
— розвиває загальну і дрібну моторику, мускульний апарат руки;
— розвиває психічні процеси: відчуття, сприймання, увагу, мислення, пам’ять;
— тренує здатність зосереджено працювати.

Марія Монтессорі відкрила «секрет дитинства», його важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним внутрішнім шляхом. У цій системі відсутній учитель, якому важко підтримувати дисципліну повної нерухомості, який виснажує себе і дітей довгими нотаціями. Учителя замінив дидактичний матеріал, а він керує самодовільною безпосередньою діяльністю дітей. Цей матеріал — найважливіша частина методу Монтессорі, це в узагальненому виді досвід попередніх поколінь, сконцентрована людська культура. Освоюючи їх, діти освоюють досвід, накопичений у соціумі

ЦІЛІ ТЕХНОЛОГІЇ М.МОНТЕССОРІ

• Всебічний розвиток
• Виховання самостійності
• Поєднання в свідомості дитини предметного світу і мислительної діяльності.
  

Ключові моменти педагогічної системи Монтессорі:

1. навколишнє підготовлене середовище і вправи для розвитку моторики, сенсорики (лат. sensus — відчуття) та інтелекту;
2. педагог, який створює, готує розвивальне середовище.

Головне в праці Монтессорі це забезпечення свободи.

Забезпечення свободи дитини можливе за дотримання таких умов:

1) не примушувати дитину виконувати показану вправу;

2) не засуджувати дитину, якщо вона після презентації працює з матеріалом неправильно.

Отже, дидактичні матеріали і посібники М. Монтессорі допомагають дітям через спостереження і самостійну діяльність відчути себе частиною природи, культури і людського суспільства, розвинути інтерес до пізнання світу, реалізувати свої знання на практиці. Вихованці Монтессорі-шкіл легко спілкуються з людьми і вільно долають конфліктні ситуації, уміють робити вибір і приймати рішення в різних життєвих ситуаціях.