Чарівний світ українських народних казок “Знай про UA”

Любов до Батьківщини починається, мабуть, для кожного з нас із того лелеки на даху будинка, якого ми побачили проїжджаючи на автомобілі повз. Із легкого дотику материнської долоні до нашого чола в дитинстві, із тих казок які ми вперше почули  перед сном від своєї матусі. Там своїми казковими словами, глибоко в серці вона посіяла нам любов, повагу до рідного слова, мови.

    Всі ми любимо слухати, читати, переглядати мультфільми на основі народних казок. Ця книжечка допоможе вам повернутися назад, в дитинство. А вкінці перегляду книги на вас вже чекає подарунок .

Казка – це народний або літературний твір про вигадані, часто фантастичні події.

Казки поділяються на такі три види – про тварин, чарівні, соціально-побутові.

    В казках про тварин  головні дійові особи – тварини. Вони можуть розмовляти, поводяться як люди. Це такі казки як  “Рукавичка”, ” Лисичка і Журавель”, ” Заєць та Їжак” та багато інших.

      В чарівних казках  діють фантастичні, магічні істоти (Баба Яга, відьма, гноми, ельфи), зустрічаються чарівні предмети ( чарівна паличка, килим-літак, шапка-невидимка), герої потрапляють в неймовірні ситуації. Персонажі таких казок здатні перетворюватись ( царівна на жабу, дівчина на качечку тощо). Таких казок найбільше.

     Соціально-побутові казки- в них немає чарівних істот та подій. Ці казки звеличують розум та винахідливість простої людини. Наприклад, “Мудра дівчина”.

     Українські народні казки є частиною фольклору, як і прислів’я . У колишні часи казки передавалися з вуст у вуста, так вони і дійшли до нас. Влучні, мудрі вислови, які полюбилися народу, з казок переходили в розмовну мову і ставали прислів’ями. Крім цього, в казках є так звані приповідки – словесні формули,  які налаштовують слухача на цікаве оповідання.   У казках таких умовних приказок багато-

   Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.

   Казки не санчата: не сядеш та не поїдеш.

   Казку слухай, а до приказки прислухайся.

   Говорили і ми казки.

   У казках все є, та в руках нічого немає.

   Красна казка складом, а пісня – ладом.

   Не життя – казка!

   Не всяка водиця для пиття годиться, не всяка казка людям указка.

   Ні в казці сказати, ні пером описати.

   Чи не доладна казка листом, доладна вигадкою.       Розповідай казки!

    Жив був цар Тофута – і казка вся тута.

    Сказав би і ще казку, та вдома забув.

  Казка вся, більше не давав говорити не можна.

   Будь-якої казці буває кінець.

   Кашу їж, а казку слухай: розумом метикуй та на вус мотай.

  Казка не казка, а приказка.

  Хороша казка, то остання.

  Це приказка, а казка буде попереду.

        Вважається, що першими виникли казки про тварин. Можливо, в тебе також є своя улюблена казка. Знаю, що ти пам’ятаєш казки “Колобок”, ” Сірко”, ” Пан Коцький”, ” Рукавичка”, “Лисичка і Журавель” та інші. Ти завжди можеш їх перечитати, або подивитися мультфільм створений на основі цих народних казок.

    Такі  казки мають просту і зрозумілу структуру, де головний герой зустрічає різні перешкоди і  долає їх. В таких казках криється глибока народна мудрість, яка своїм корінням сягає давніх віків. Вони багаті на крилаті вислови, приказки, прислів’я. 

    Ці казки є не тільки джерелом розваг та розвитку фантазії, але й пізнання народної культури, традицій та менталітету.

                      Кривенька качечка

Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:

– Ходім, бабо, в ліс по грибки! От пішли, бере баба грибки, коли дивиться – у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові:

– Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже: – Візьмемо її додому, нехай у нас живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки. 

    Вертаються, аж у них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:

  – Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знав. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому – аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів:

 – Чи не бачили кого? – Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така, – кажуть, – гарна, тільки трошки кривенька. От дід і баба думали-думали: «Хто б це був?» – ніяк не вгадають. А далі баба дідові й каже:

  – Знаєш що, діду? Зробімо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду. Так і зробили.

 –  Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться – аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло. Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка – аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:

   – Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину! А дівчина каже:    – Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, – каже – не хочу!    Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас. Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.    От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:

   – Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить..

Скиньмо по пір’їнці, Нехай летить з нами! 

    А дівчина їм відказує: – Не полечу з вами: Як була, я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!.. От вони й полетіли далі. Коли летить другий табуночок. І ці теж:

   – Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить.

по пір’їнці,

Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

   – Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!.. Коли ж летить третій табуночок каченят, побачили дівчину і зараз: 

  – Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір’їнці,

Нехай летить з нами! Скинули їй по пір’їнці, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком.

   А дід і баба знов самі зостались.

   Дуже багато  український народ має і чарівних казок.  Вони містять фантастичні елементи та описують надприродні явища. Зазвичай вони розповідають про пригоди головних героїв, які зіткнулися зі світом чарівництва та магії.

     У чарівних казках зазвичай зустрічаються такі елементи, як феї, чаклуни, гобліни, дракони, ельфи, гноми, принцеси та принци. Ці казки часто містять сюжетні повороти та несподівані події, що роблять їх дуже цікавими та захоплюючими.

   Діти дуже полюбляють слухати такі казки, а малюнки до них і зовсім завжди дивовижні!

     Чарівних казок найбільше в них ми бачимо відголоски уявлень слов’ян про влаштування світу. В українських народних казках вбачаються сліди архаїчних звичаїв, пам’ять про які майже не збереглася в інших європейських народів.

   Вони справді зачаровують і ти повністю занурюєшся у чарівний світ української казки. У всіх них дива, чаклунство допомагає героям казки. 

                     Язиката Хвеська

    Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки…» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п’ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.

    От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився — нічого не помага!

   От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»

    Думав, думав бідолаха та й надумав: «Треба,— каже,— одучити її од такої поганої звички. Та й гроші щоб не пропали».

   Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого не каже. А другого дня Петро — в базар; купив там трохи не з лантух бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з ятерів та з верші рибу, а зайця положив у вершу.

Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому, пообідали з жінкою, от він і каже їй:

— Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!

А Хвеська каже:

— Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?

— Авжеж, буває,— каже Петро,— здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!

Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба. Петро тоді й каже:

— А що, Хвесько? Не казав я тобі?

— Оце диво! — говорить вона.— І родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила.

— Ну, добре,— каже Петро,— ходім лишень до річки, чи не піймався часом заєць у ятір або у вершу!

— Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? — каже Хвеська.— Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?

— Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, а єсть же! Ходім лиш! — каже він.

Пішли… Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно — аж віти гнуться. Хвеська кричить:

— Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на груші!

— Та бачу,— каже чоловік,— то що?

— Та як же таки: бублики на груші! Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

— Звісно, не ростуть,— каже він.— А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.

— Нум же, чоловіче, струшувати!

Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік ятір — нема нічого, витягає другий — нема; тоді вершу, аж у ній заєць.

— Ох ти ж моя ненько! — аж скрикнула Хвеська.— Заєць у верші! І родилась, і хрестилась, такого не бачила.

— То що, що не бачила? — каже Петро.— Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно.

Ото позабирали та й пішли. Приходить додому, жінка й почала:

— І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!

— Це ще нічого,— каже Петро.— От що диво, я сьогодні й гроші знайшов.

— Йо!?

— Їй-бо знайшов!

— А де ж вони, чоловіче?

— Та ось! — Витяга ті гроші.

— Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!

— Будемо,— каже чоловік,— та не дуже, бо як економ довідається, то зараз одніме.

— От! — казже жінка.— А як же він довідається? Щоб мені те та се — я нікому не скажу!

— Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи нікому й про те, що ми в лісі та в річці знаходили, бо люди як довідаються, що це був такий день, то зараз догадаються, що я гроші знайшов, бо в такі дні звичайно скарби знаходять.

Отак Петро каже жартуючи, а Хвеська:

— Добре,— каже,— нікому в світі не скажу. Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.

— Чоловіче, що таке? — Хвеська питається.— От там! — каже.

— То що-бо там таке? Я піду подивлюся!

— От не дивись та не слухай поганого,— каже Петро.

А Хвеська:

— Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи!

— Та то,— каже чоловік,— наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б’ють, щоб більше не крав!

Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.

— Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу! — скрикнула Хвеська та так і схопилася з місця.

— От не ходи краще та сиди дома! — каже чоловік.— Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з’їсть.

Хвеська послухалась і не пішла. Ото й терпить вона, не каже нічого про ті гроші день чи два, а далі не втерпіла — як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки. Прибігла, «добридень» сказала, сіла. Сидить, от-от хочеться сказати, та боїться. А далі:

— От горе на світі убогому, хоч би й нам. Хотіла справити собі нові чоботи к святу, так нема за що й справити.

А кума Меланка й собі:

— Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!..

А Хвеська не дає їй і доказати та зараз своє:

— Ну, та, може, бог дасть, скоро не будемо вбогі…

— Як-то так? — питається кума Меланка, а саме вже й вухо нашорошила.

— Ох, кумасю, не знаю, як і казать…

— Та кажіть-бо, кажіть,— умовляла кума Меланка.

— Та не знаю, як і казать, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік казати!

— Ох, ненько! Та хіба ж я така? Та я все одно, що стіна! — каже кума Меланка.

— Ну, куманю,— каже Хвеська,— це вже я вам тільки та глядіть же — нікому, нікому!

  Та й давай пошепки про ті гроші.

  Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:

— Ох, кумочко, чи ви чули?..

   А тут свято трапилось, кума Пріська пішла до куми Марини, в неї вже є кума Явдоха — вже й бесіда готова. Погуляли та й про Петрові гроші погомоніли.

  А тут саме на той день Петро та й посварився за щось на Хвеську і добре-таки нагримав. Вона тоді:

— Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!..

І побігла, і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними, і все.

  Ото день чи два поминуло — кличуть Петра в контору, до економа. Той на його зараз мокрим рядном:

— Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?

— Ні,— каже Петро,— не знаходив.

— Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!

— А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!

— А так чи не так! — каже економ.— Покликать сюди жінку! Ото зараз тую Хвеську приводять. Питається економ:

— Знайшов твій чоловік гроші?

— Знайшов,— каже,— паночку, знайшов!

— А що,— питається тоді економ у Петра,— бачиш?

— Та що,— каже той,— вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

— А коли се було? — питається економ.

— Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся, ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.

— Що ще далі скажеш? — питається Петро.

— Еге! Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався.

— Ото слухайте, пане,— каже Петро,— чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.

— Еге, коли й як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили…

— А чого мене водили по селу? — питається економ.

— Коли ж… вибачайте, пане… Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали…

  Як скрикне ж економ:

— Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

  Тут Петро оступився, почав просити, що його жінка несповна розуму.

  Ото пан подумав, подумав — і справді дурна, узяв та й пустив.

  От ідуть вони вдвох, Хвеська і Петро, він собі сміється

з-під вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:

— Так ти,— каже,— мене підвів!

— Хвесько, жінко моя люба,— каже Петро, не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

  Ото й помирились, живуть та потрошку ті гроші тратять. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.

       Багато казок ми вже пригадали, прослухали та подивилися.

      А тепер розглянь малюнки до казок і впізнай назву казки.

      Вірно – це малюнок до казки ” Колобок”

       Так,  цей малюнок до казки ” Івасик -Телесик”

         Ця казка називається ” Летючий корабель”

         Малюночок до чарівної і дивної казки ” Ох”

            А цей малюнок до української народної казки

               ” Лисичка і  Журавель”

   А зараз, ти тільки уяви собі, що ти можеш прочитати казку, яку ніхто крім тебе на світі ще не читав. Ти будеш першим, хто про все зараз дізнається. Тож сідай зручніше і прочитай маленьку казочку. 

                  Казка про хлопчика і дівчинку

          Казка про українського козака Грицька

Жив у далекій країні веселий та сміливий козак на ім’я Грицько. Він був відомий своєю сміливістю та вмінням захищати свою Батьківщину від ворогів. Грицько був високий та міцний, з довгими вусами та густою бородою. Він завжди носив на голові вишивану червону хустку, яка символізувала його силу та мужність.
Одного разу, коли Грицько відпочивав на березі річки, він почув чарівну мелодію, яка линула з-під води. Він зачарувався цим звуком і вирішив дізнатися, що ж це за мелодія. Він занурився у воду та виявив, що річка веде його до таємничого острова.

На острові Грицька зустріли доброзичливі мешканці, які розповіли йому про велику небезпеку, що нависла над їхньою Батьківщиною. Злі чаклуни вторглися на їхні землі та намагаються захопити їхній магічний кришталевий амулет, який забезпечує мир та процвітання.

Грицько вирішив допомогти мешканцям острова та відправився на пошуки чаклунів. Він проходив через густий ліс, де зустрів веселих лісових карликів, які допомогли йому знайти правильний шлях. Вони розповіли Грицькові про чаклунський палац, де тримається амулет.

Прийшовши до палацу, Грицько зустрів злих чаклунів, які намагалися його зупинити. Але завдяки своїй сміливості та вмінню воювати, Грицько зміг перемогти їх. Він забрав амулет та повернувся на острів.

Мешканці острова були в захваті від Грицькової сміливості та віддячили йому за допомогу. Вони влаштували велике свято, де Грицько став головним героєм. Всі разом вони виконали чарівну мелодію, яка повернула мир та процвітання на їхні землі.

Грицько зрозумів, що справжня сила полягає не тільки в силі та мужності, але й у доброті та солідарності. Він розповів мешканцям острова про важливість дружби та взаємодопомоги, які допомагають перемагати будь-які перешкоди.

Так Грицько став справжнім героєм не тільки для своєї Батьківщини, але й для всіх дітей, які чули цю казку. Вони вчилися бути сміливими, добрими та вірити в себе, так само як і Грицько. І незважаючи на будь-які труднощі, вони завжди знаходили силу та віру у своїх серцях.

Тож, діти, пам’ятайте, що справжні герої народжуються не тільки у казках, але й у нашому житті. Вірте у себе та завжди боріться за свої мрії, так само як і Грицько, і ви здатні на неймовірні подвиги!

              Казка про дружних мишенят

    Одного разу, коли мишенята гралися на подвір’ї, почалася справжня негода. Небо затягло хмарами, почалася сильна злива, а вітер буквально здував все на своєму шляху. Мишенята злякалися і швидко повернулися додому, де їх чекали батьки.

“Діти, треба швидко придумати, як врятуватися від цієї негоди!” – сказав тато мишенят. “Мишенята, ви такі розумні і винахідливі, ви знайдете вихід!”

     Мишенята подумали і зрозуміли, що їм потрібно шукати притулок. Вони вирішили попросити допомоги у своїх сусідів. Спочатку вони побігли до Білого Кролика, який жив у норі поряд з ними.

“Білий Кролик, допоможи нам, будь ласка! Негода наближається, і ми не знаємо, куди сховатися!” – закричали мишенята.

     Білий Кролик подумав і запропонував мишенятам сховатися у своїй норі. Вони всі разом швидко забігли до нього і втекли в безпечне місце. Але нора була дуже тісною для всіх мишенят, і вони розуміли, що потрібно шукати інше місце.

    Мишенята подякували Білому Кролику і побігли далі. Вони зустріли Лисицю, яка жила у лісі.

“Лисице, допоможи нам, будь ласка! Негода наближається, і ми не знаємо, куди сховатися!” – закликали мишенята.

Лисиця посміхнулася і запропонувала мишенятам сховатися у своїй норі. Вони всі разом побігли до лісу і втекли в безпечне місце. Але нора була занадто вузькою для всіх мишенят, і вони зрозуміли, що потрібно шукати інше місце.

    Мишенята подякували Лисиці і побігли далі. Вони зустріли Ведмедика, який жив у великому дуплі.

“Ведмедику, допоможи нам, будь ласка! Негода наближається, і ми не знаємо, куди сховатися!” – закликали мишенята.

Ведмедик подумав і запропонував мишенятам сховатися у своєму дуплі. Вони всі разом побігли до Ведмедика і втекли в безпечне місце. Але дупло було занадто темним і холодним для всіх мишенят, і вони зрозуміли, що потрібно шукати інше місце.

    Мишенята подякували Ведмедику і побігли далі. Вони зустріли Сову, яка жила у великому дереві.

“Сово, допоможи нам, будь ласка! Негода наближається, і ми не знаємо, куди сховатися!” – закликали мишенята.

Сова задумалася і запропонувала мишенятам сховатися у своєму гнізді. Вони всі разом побігли до Сови і втекли в безпечне місце. Гніздо було затишним і теплим для всіх мишенят, і вони зрозуміли, що знайшли ідеальне притулок.

Мишенята подякували Сові і провели там всю ніч, доки негода не закінчилася. Коли сонце засяяло знову, мишенята вийшли з гнізда і подякували всім своїм друзям за допомогу.

    “Мишенята, ви дуже розумні і винахідливі. Ви знайшли вихід і врятувалися від негоди. Навіть у найскладніші моменти ви знаходите рішення. Пам’ятайте, завжди допомагайте одне одному і шукайте вихід навіть у найскладніших ситуаціях!” – сказав тато мишенят.

Мишенята посміхнулися і обіцяли бути завжди разом і допомагати одне одному. Вони повернулися додому, щасливі і знаючи, що ніщо не зможе їх зупинити, коли вони разом.

    І так, мишенята продовжували свої пригоди, вчилися новому і завжди знаходили вихід з будь-якої ситуації. А їхній домівка стала ще сильнішою і щасливішою завдяки тому, що вони були разом. І ніщо не могло зруйнувати цю чудову родину мишенят.

     Ти можеш самостійно складати свої авторські казки і читати перед тим як лягати спати. Склади свою казку, про свій прожитий день і нейромережа саме для тебе ще й малюночок зробить, тобі залишиться тільки закутатися в ковдру  потепліше і прочитати собі свою історію. Твоя історія буде складена саме для тебе. Ось наприклад таку:

     Нічні пригоди маленького Їжачка і його нові друзі

   У теплих обіймах нічного неба, маленький Їжачок відправляється в захоплюючу пригоду, зустрічаючи нових друзів, вивчаючи таємниці ночі, і розуміючи, що справжня дружба — це радість ділитися чудовими моментами разом.

      Щоб створювати для себе такі історії тисни сюди 

               Створи собі казку

      Потрібно тільки безкоштовно зареєструватися і подарунком для тебе буде ще й малюночок.

    А ще натиснувши сюди ти завжди можеш створити свою казку безкоштовно і без реєстрації.

                   Створи свою казку

    Заходиш за лінком, обираєш категорію, головного героя своєї казки і навіть можеш написати яка пригода з ним трапиться. І все – штучний інтелект за лічені секунди створить для тебе казку. А ти читай і створюй щодня нові маленькі казочки для себе.

Також за допомогою штучного інтелекту ти можеш створити малюнки до своїх казок.

  Просто тисни сюди – малюнок

   А ще можеш увімкнути заспокійливий звук ( шепіт хвиль, шум дощу чи спів птахів…) і просто насолоджуватися читанням своєї казки. 

                    Приємні для тебе звуки  

    А тепер твої очікувані подарунки, тисни сюди і дивись, що ти отримав.

      Лисичка- сестричка

     Пан Коцький

     Коза -дереза

     Принцеса

      Ох

     Дракон

      Летючий корабель

     Ти завжди можеш самостійно зробити і свій пазл зареєструвавшись ось  тут.

Сайти з українськими народними казками та на українській мові

Українська казка

Декор казок

Казка укр.

 Українські народні казки

Проза

Казколандія

Казка UA