технології. (кіт, цап і баран).

в одному гарному місті мрій однієї дівчинки, жив, був киця. чорний, маленький. люди в тому затишному містечку називали його за ім’ям досі. досі був дуже темним кошеням, та мав жовті гарнесенькі очі. у кота не було особливо друзів, лише знайомі голуби та чайки з узбережжя моря. кошеня не мало дому, тому йому доводилося виживати серед смітників та кафе, якщо господарі закладів дозволяли.

на вулиці вже холодна зима. сніг хлоп’ями летів з неба та падав на землю, покриваючи її своїми білими, шовковистими простинями. білий сніг покрив полністтю всю землю, дахи будинків та інші місця де він зміг би впасти. досі появляється на світ. його мати – найгарніша кіцька серед інших у місті, але так само вона не мала будинку. люди взагалі не проявляли ніякої уваги до неї. мати була руденька, але мала також сірі плями, а батько досі був майже повністю чорний. але як і в житті, майже чорний кіт швидко пішов від руди та її сина досі. мати руда не довго залишиллася жити. вже в спекотнє літо, вона померла від старості. кіт дуже довго сидів біля своєї єдиної рідної душі, та не міг повірити, що його матусі більше немає на землі, що вона не зможе більше його умивати з самого ранку та грати як раніше. руда була єдиною, хто зміг котику показати світ. на наступний день, досі пішов куди його лапки повели. шов він довго, вдень та вночі. прийшов він в поле, не знає куди прийшов від горя. киця мяукає, допомоги від когось гукає. пішов він вздовж поля, бачить що десь хата, біжить до неї щоб добрі люди допомогли. прибігає киця, не бачить людей, але чує що хтось є за домвкою тою. може то люди будуть? та біжить чорний на звук, але не бачить людей він зовсім, тільки уап і баран сидять. бачуть звірі мурлику, та починають діалог…

– о те котище, звідкиля ти, мурчику?

– з міста я, мати моя загинула, їсти дуже хочеться!

пошушукалися баран та цап, захотіли щоб малий в них залишился, може і знайде собі працю. дали добрі звірі коту поїсти, та захищали маленького досі.