Червона Шапочка

Бідна дівчинка, не знаючи, що дуже небезпечно зупинятися в лісі і слухати вовка, відповідає йому:

– Я йду навідатись до своєї бабусі й несу їй пиріжок та горщичок масла, які матуся передала їй.

– А чи далеко вона живе ? – питає вовк.

– Так, далеко, – відповідає йому Червона Шапочка, – он за тим вітряком, бачите, в першому будиночку в селі.

– Гаразд, – каже вовк, – я теж піду до неї навідаюсь. Я ось цією стежкою піду, а ти йди он тією, побачимо, хто з нас швидше прийде.

І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою. А дівчинка пішла довшою стежкою та ще гралася, збирала горіхи, бігала за метеликами і робила букети з квіточок.

Вовк миттю добіг до бабусиного будиночка і постукав у двері: тук-тук.

– Хто там?

– Це ваша внучка, Червона Шапочка, – відповів вовк, змінивши голос. – Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.

Добра бабуся лежала в ліжку, бо справді трохи нездужала. Вона гукнула йому:

– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.

Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.

Тут він накинувся на бабусю і зжер її одразу, бо він уже понад три дні нічого не їв. Потім зачинив двері, ліг на бабусине ліжко і почав чекати Червону Шапочку.

Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук.

– Хто там?

Червона Шапочка спочатку перелякалась, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, у бабусі нежить, і відповіла:

– Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.

Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом:

– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.

Червона Шапочка смикнула за мотузочку, і двері відчинилися. Побачивши, що дівчинка ввійшла до кімнати, вовк сховався під ковдру та й каже:

– Поклади пиріжок на скриню і горщичок там постав, а сама йди полеж зі мною.

Червона Шапочка лягла в ліжко і дуже здивувалась, коли побачила, який вигляд в її бабусі.

– Бабусю, які ж у вас руки великі! – каже вона.

– Це щоб міцніше тебе обнімати, онученько!

– Бабусю, які ж у вас ноги великі!

– Це щоб краще бігати, дитинко!

– Бабусю, які ж у вас вуха великі!

– Це щоб краще чути, дівчинко!

– Бабусю, які ж у вас очі великі!

– Це щоб краще бачити, онученько!

– Бабусю, які ж у вас зуби великі!

– А це щоб тебе з’їсти!

З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку і з’їв її.

Але на щастя, в той самий час мимо будиночка проходили лісоруби із великими сокирами. Вони почули шум, вбігли до будиночка та вбили вовка. А потім розрізали йому черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.