Т.Г ШЕВЧЕНКО – ГЕОГРАФ – КАРТОГРАФ

9 березня народився видатний український письменник, і геній
українського народу – Тарас Григорович Шевченко (1814-1861), якого ми всі
знаємо як філософа, поета, художника, однак ми про нього майже нічого не
знаємо як географа і картографа. Саме так! Тарас Григорович Шевченко окрім
всіх інших досягнень, здійснив вклад і в розвиток географічної науки зокрема.
Однак заради справедливості варто зазначити, що його досвід в географії був
вистражданий роками заслань і експедицій, а тому його вклад в географію це
перш за все результат його тяжкої людської долі.

Шевченка віддали в солдати на невизначений строк під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати. У його житті наступила смуга тривалої і тяжкої неволі в пустельній окраїні царської Росії.

Чутка про похід на Аральське море навесні 1848 р., очевидно, виникла у зв’язку з приїздом до Оренбурга в грудні 1847 р. штабс-капітана О. Макшеєва, який щойно закінчив Академію Генштабу і за власним бажанням відряджений в Оренбурзький корпус для вивчення природних умов Середньої Азії. Як видно з листів Шевченка до А. Лизогуба від 1 лютого 1848 р. і В. Рєпніної від 25 — 29 лютого того ж року, тоді нічого конкретного ще не було відомо, і поета непокоїла думка, що мова йде про виснажливий похід у спеку по безлюдному й безводному степу для будівництва нової фортеці на Аральському морі. Це могло спричинитися до посилення хвороби. До того ж Шевченко знав, що в степу лютувала холера й цинга, і це нічого доброго не обіцяло. Домішувалося побоювання, що туди, на Аральське море, ніхто не буде писати листів, ні від кого не буде звісток про батьківщину, про милих серцю знайомих, друзів.

Спочатку був намір просити, щоб залишили в Орську: «…якщо пошлють
весною в степ на Раїм, бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може бог дасть,
що тут остануся» (VI, 48). Чи справді Шевченко звертався до кого-небудь з таким
проханням, сказати важко. Напевне знаємо тільки, що коли він дізнався  про
характер походу і свої обов’язки, то зітхнув полегшено: «Я тепер веселий йду на
оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу,
веселий» (VI, 55). Було від чого зрадіти: на клопотання начальника експедиції по
зніманню й опису Аральського моря, російського мореплавця і географа капітан-
лейтенанта флоту О. Бутакова Шевченка включено до складу експедиції як
художника. Практично це означало на якийсь час мати дозвіл малювати,
звільнитися від військової муштри й суворого нагляду.

Експедиція споряджалась близько двох місяців. О. Бутаков прибув до
Оренбурга 5 березня 1848 р., і тоді ж почалося будівництво плоскодонної,
довжиною в 50 футів (близько 16 м) шхуни «Константин», формування екіпажу.
З особливою вимогливістю О. Бутаков добирав фахівців важкої і відповідальної
експедиції, зокрема топографів, метеорологів, художника, геологів, ботаніків,
медичних  працівників. У тому, що він домагався включення Шевченка в
експедицію виявилося не тільки його гуманне, вищою мірою людяне ставлення
до поета-засланця, а й бажання мати кваліфікованого художника. Вирішити це
питання було не так просто, бо Тарас Григорович в солдати був відправлений з
таким вироком: «Художника Шевченка за зухвалі твори і вірші відправити в

Оренбурзький окремий корпус, під суворий нагляд, щоб від нього ні під яким
виглядом не могло надходити обурливих творів». Миколі I цього здалось
замало, і він власноручно приписав: «Под суворий контроль з забороною писати
і малювати». До речі, в експедицію було включено ще одного, поляка, студента-
геолога з Варшави Томаша Вернера.

Пройдений від Орська до Раїма шлях докладно описав О. Макшеєв у згаданій праці «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю». Він же подав цікаві відомості про Шевченка, з яким близько зійшовся з перших днів переходу і надав йому пристановище у своїй джуламейці. «Весь поход, — писав О. Макшеєв, — Шевченко сделал пешком, отдельно от роты, в штатском плохоньком пальто, так как в степи ни от кого, и от него в особенности, не требовалось соблюдения формы. Он был весел и, по-видимому, очень доволен раздольем степи и переменою своего положения. Походная обстановка его нисколько не тяготила, но когда после продолжительного похода мы приходили в укрепление, где имели возможность заменить сухари и воду свежим хлебом и хорошим квасом, Тарас Григорьевич шутливо обращался к моему человеку с словами: — Дай, братец, квасу со льдом; ты знаешь, что я не так воспитан, чтобы пить голую воду.

Он много рассказывал о своих мелких невзгодах, но о крупных политических никогда не говорил ни слова» .

Коли до цього додамо, що 1848 р. в експедиції брав участь і штабс-капітан Генерального штабу О. Макшеєв — людина освічена, гуманна, близька до гуртка петрашевців (пізніше професор, автор багатьох наукових праць), то ще більше зрозуміємо, в якому сприятливому оточенні опинився Шевченко, коли його на початку травня 1848 р. зарахували як художника до складу Аральської експедиції.

Отже, саме за клопотанням Бутакова до складу експедиції (як художника) було включено Тараса Шевченка. Після знайомства, яке відбулось скоріше за все у травні 1848 в Орській фортеці перед виходом експедиції між Бутаковим і Шевченком виникла міцна дружба, яка трималася майже до останніх днів, і під час експлуатації експедиції Бутаков та Шевченко разом були на шхуні «Костянтин» і жили в одній каюті. Дружні взаємини між ними підтримувалися протягом усього аральського періоду, а потім в Оренбурзі, де на прохання Бутакова Шевченка залишили для остаточної обробки матеріалів експедиції.

Пройдений від Орська до Раїма шлях докладно описав О. Макшеєв у згаданій праці «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю». Він же подав цікаві відомості про Шевченка, з яким близько зійшовся з перших днів переходу і надав йому пристановище у своїй джуламейці. «Весь поход, — писав О. Макшеєв, — Шевченко сделал пешком, отдельно от роты, в штатском плохоньком пальто, так как в степи ни от кого, и от него в особенности, не требовалось соблюдения формы. Он был весел и, по-видимому, очень доволен раздольем степи и переменою своего положения. Походная обстановка его нисколько не тяготила, но когда после продолжительного похода мы приходили в укрепление, где имели возможность заменить сухари и воду свежим хлебом и хорошим квасом, Тарас Григорьевич шутливо обращался к моему человеку с словами: — Дай, братец, квасу со льдом; ты знаешь, что я не так воспитан, чтобы пить голую воду.

Он много рассказывал о своих мелких невзгодах, но о крупных политических никогда не говорил ни слова» .

Пам’ять Шевченка також зберегла чимало деталей походу – згодом вони ожили на сторінках повісті «Близнюки». У дорозі він малював. На щастя, багато живописних робіт поета збереглося. Серед них є і краєвиди каракумської пустелі – її спекотними просторами. Експедиція рухалася майже весь червень, аж поки не дісталися Раїма.

Минуло п’ять тижнів – і шхуна «Костянтин» знялася з якоря. На невеличкому судні розмістився екіпаж у 27 осіб, причому шестеро з них, зокрема й Тарас Шевченко, поселилися в одній каюті з капітаном Бутаковим. І то були не найгірші місяці в історії десятирічного заслання поета. З капітаном йому просто-таки пощастило: Бутаков ставився до Шевченка з повагою. О.І. Бутаков вів щоденник, і тепер ці записи дають змогу уявити будні Аральської експедиції. Залишив свої спогади і штабс-капітан Макшеєв. Цікаво, що в обох цих джерелах досить докладно описані драматичні події 8-9 серпня 1848 року, які могли закінчитися трагічно для Тараса Шевченка.

Проте саме в цей час «робінзони» побачили з боку моря вогонь – то Бутаков запалив фальшфеєри, подаючи сигнал. На березі також розвели багаття. «Я щохвилини чекав, що мене зірве з якорів і викине на пустельний берег, – нотував у своєму щоденнику Олексій Бутаков…. Ніч була виснажлива й становище таке критичне, що я вже пригадував описи морських катастроф і міркував, з чого зробити пліт, щоб у разі біди дійти до Сирдар’ї, забравши тих, хто залишився на Барса-Кельмесі». На щастя, все обійшлося добре.

Після обстеження 21 вересня острова Наслідника, скориставшись з попутного вітру, експедиція вранці 22 вересня взяла курс до гирла Сирдар’ї і 23 вересня увечері стала тут на якір, а трьома днями пізніше шхуну поставили на зимову стоянку в затоці острова Косарал, перетягнувши через мілину.

Сповнене важкої, виснажливої праці двомісячне плавання 1848 р. по бурхливому Аральському морі закінчилося. Проте зимова стоянка на Косаралі мала на меті не тільки відпочинок, а й підготовку до плавання наступного року. Для Шевченка це був період напруженої творчої праці.

Учасники експедиції здійснили величезну роботу, практично вперше науково вивчивши природні дані Аральського моря. Їм довелося розв’язувати морські, картографічні, геологічні завдання. У доповіді, прочитаній 20 грудня 1852 р. на загальних зборах Географічного товариства, О. Бутаков підкреслив, що всі ці завдання експедиція виконала блискуче , кожен її учасник виявляв необхідну кмітливість, витривалість, дисципліну і працездатність.

Особливе місце зайняли метеорологічні дослідження Аралу. Всі дослідження експедиції були представлені в Петербурзі, а сам Бутаков став дійсним членом географічного товариства Російської імперії. Навіть після самої експедиції Шевченко тепло згадував Бутакова у листах до Варвари Рєпніної, Б. Залеського, С. Левицького та інших своїх знайомих, називаючи його другом та товаришем. Вважається, що Бутаков став прообразом капітана у вірші «Ну що б, здавалося, слова…”

Під час плавання по Аральському морю Шевченко не тільки малював, а й віршував. У поезії «Ну що б, здавалося, слова» він вивів образ «земляка» з Островної:

..Матрос,

Таки земляк наш з Островної,

На вахті стоя,

Журився сам собі чогось,

Та й заспівав, — звичайне, тихо. (II, 1

І все ж головне завдання Тараса Шевченка під час Аральської експедиції – це створення пейзажних малюнків, які можна було б використати в матеріалах експедиції і передати уявлення про ландшафт регіону. З цим завданням Тарас Шевченко справився на відмінно! Цей на період припадає практично половина виконаних його полотнищ.

Перебування  в Аральській експедиції, було сповнене знегод, тривог, риску, але було й те, що втішало, розважало «нудьгу заклятую». Спілкування з культурними, діловими й енергійними людьми, спільна праця з ними по зніманню й промірюванню Аральського моря та вивченню його природних ресурсів, умов майбутнього судноплавства не тільки полегшували солдатську службу, а й приносили моральне задоволення, радість відкриттів, розширювали виднокруг поета.

Аральська експедиція дала Шевченкові багато в розумінні не тільки художньому (літера­турному і живописному), а й у науковому. На основі матеріалів еспедиції складено першу у сві­товій науці карту Аральського моря і його берегів. Т. Шевчен­ко в листі до В. Жуковського 1850 р. характеризував Араль­ську експедицію як таку, що да­ла світовій науці чимало оригі­нального, нового, ще не баче­ного в Європі.