Іграшка – це найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

На підставі поліфункціонального характеру української іграшки, було виділено окремі її функції:

• – інформаційну,

• – мотиваційно-стимулюючу,

• – сенсорну,

• – культурологічну,

• – навчальну,

• – розвивальну,

• – виховну.

С. Русова вважала, що «навчання дітей із самого початку повинно бути збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв’язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім’я, рідна хата. Мають значення «цяцьки», які будуть у руках дітей; вони ж поширюють перші спостереження дітей, розвивають пам’ять та зовнішні чуття»

Традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. Дослідник підкреслює, що дитина має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об’єкт гри, а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення.

Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім’ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч із нею, доповнювати її, давати дитині те, чого нездатна дати сучасна іграшка

Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов’ю до неї, дитячою грою. Вона несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу. Культура іграшки – важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч клали ляльку для доньки, для хлопчика праворуч – сопілку. За старими повір’ями, то були символічні атрибути – обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу.

Українська народна іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовим наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційно-орнаментальних, колористичних вирішень. Вона включає в себе декілька видів народного мистецтва, наприклад, вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосуються народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Її матеріалом традиційно є дерево.

Народна іграшка є специфічним витвором, має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних їй формах, несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею. Використання її в роботі з дітьми урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сфери пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Таким чином, українська народна іграшка посідає важливе місце в системі засобів формування творчої активності дітей, вона унікальним чином інтегрує в собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції і підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства. Іграшка – це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї не можна виростити патріотів.

Висновок

Народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки. Іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні та духовні здобутки української культури, сприяє формуванню творчо активної особистості – продовжувача народних традицій.