Тернистий шлях до влади.

Князь Володимир був позашлюбним сином Святослава Ігоровича та ключниці княгині Ольги на ім’я Малуша.

За існуючими правилами мати Володимира вважалася рабинею, що знижувало соціальний стан її сина. За однією з версій, Малуша взагалі була донькою деревлянського князя Мала. Вважається, що давши хлопчику князівське ім’я «Володимир», Святослав не викреслював його з черги престолонаступників нарівні зі старшими братами. У юному віці батько посадив Володимира намісником у місті Новгороді.

Після смерті Святослава між його синами розгорілася справжня міжусобна війна. Приводом до неї стало вбивство Олегом одного із прибічників Ярополка. У 977 р. Ярополк переміг Олега. За цих умов Володимир був змушений утекти до Скандинавії. Там «за морем» він зібрав норманську дружину і пішов війною на Ярополка.

Повернути Новгород Володимир зміг майже без зусиль, після чого князь вирушив на Київ. По дорозі він захопив місто Полоцьк, де жила наречена Ярополка Рогніда. Щоб «узаконити» приєднання нових земель, Володимир одружився з нареченою брата. Не затримуючись у Полоцьку, князь із військом рушив до Києва. Обложивши місто, Володимир домігся, щоб брат, наляканий імовірним заколотом киян, втік до містечка Родня, де і був убитий. Таким чином у 980 р. Володимир став великим князем київським, зосередивши всю повноту влади у своїх руках.

Реформи Володимира Великого.

Очоливши Київську державу, князь Володимир зрозумів, що країна потребує прогресивних реформ і перетворень.

Усі свої зусилля князь зосередив на централізації величезної держави. До кінця X ст. Русь складалася з окремих союзів племен, що зберігали свою автономію. Відносини між верховною владою і місцевою племінною адміністрацією ускладнювалися відсутністю чіткої юридичної основи.

Володимир скасував саму систему племінних князівств. Територію Русі він поділив на вісім адміністративних округів. До кожного з них була призначена довірена особа князя. Згодом ними стали переважно сини Володимира. Таким чином, на зміну системі племінних князівств прийшла удільна система, а держава почала набувати ознак централізованої монархії.

Важливим напрямом реформ Володимира стала реорганізація війська. Князь значно послабив вплив варягів у війську. Варяги-найманці вважалися гарними вояками в походах, але в мирний час були практично некерованими. Нові дружинники за службу отримували від князя землю разом із селянами, що сиділи на ній. Це значно підвищувало мотивацію і престиж служби. Відтак було створено власну сильну професійну армію, яка за необхідності ставала ядром всенародного ополчення. Нова військова еліта перетворилася на опору князя і резерв для чиновників державного апарату.

Судова реформа Володимира передбачала запровадження «Уставу земляного», який містив нове зведення норм усного звичаєвого права.

Володимир першим із князів почав карбувати власні монети: золоті («златники») і срібні («срібники»).

Хрещення Київської держави.

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, хрещення самого князя і Русі. Проте, до прийняття цього доленосного рішення Володимир дійшов не відразу. На початку свого правління князь спробував реформувати язичництво, створивши пантеон богів на чолі з Перуном. Вісім років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва.

Зовнішня політика.

Важливою складовою зовнішньої політики Володимира стало укріплення кордонів країни та підпорядкування племен, які відмовлялися підкорятися центральній владі. Розширення кордонів Київської держави відбулося шляхом захоплення «червенських міст»; підкорення земель, заселених волинянами й хорватами; приєднання Закарпаття, земель хорватів, тиверців та уличів. Зрештою відбулося остаточне приєднання племен в’ятичів та радимичів, завоювання землі ятвягів.

За правління Володимира Великого зміцнилися позиції Русі в Північному Причорномор’ї, Криму та Приазов’ї. Князь здійснив успішний похід проти Волзької Булгарії.Щоб протистояти загрозі з боку печенігів, Володимир збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста над річкою Стугною на південь від Києва і над Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев’яними конструкціями, так звані «Змієві вали».

Значення діяльності.

Князювання Володимира Великого вважають початком розквіту Київської держави. Володимир Святославич був одним із найяскравіших політичних діячів Європи свого часу — великий завойовник, реформатор і дипломат. Проведені ним реформи перетворили Русь із напівварварської країни на одну з наймогутніших держав християнського світу. Однією з його основних заслуг став остаточний «цивілізаційний вибір» держави, який було зроблено на користь християнського світу і впровадження християнства. До досягнень Володимира відносять побудову сильної монархії й обмеження іноземного впливу на політику Русі.