Виникнення українського козацтва
Copyright © 2024
Козацтво — із XV-XVI ст. збірна назва козаків в Україні й порубіжних державах. Слово «козак» тюркського походження, що означає «вільна людина», «страж», «конвоїр», «воїн-найманець», «шукач пригод» тощо. Воно вживалося стосовно вільних людей, які населяли південноукраїнські степи. Внаслідок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. козацтво стало привілейованим станом.
Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі — 1489 рік — у «Хроніці Польській» Марціна Бельського, яка описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар.
Серед основних причин виникнення козацтва, можна виділити:
- соціальні (посилення феодальної експлуатації з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності);
- економічні (нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян на “Дике поле”, у Запоріжжя та нижнє Подніпров’я);
- політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози);
- стратегічні (загроза з боку Кримського ханства);
- національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).
2
Січ являла собою фортецю.
Природні укріплення було підсилено 10-13-метровим валом і ровом. Вал зміцнював частокіл із баштами, де містилися бійниці.
Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі видовжені будинки – курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія.
Трохи далі – склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.
Першою відомою Січчю традиційно вважається фортеця, зведена 1556 р. на о. Мала Хортиця українським православним князем Дмитром Вишневецьким. Восени 1557 р. фортецю було зруйновано військом кримського хана.
Уходництво – господарські справи за межами поселень: полювання, бортництво, видобування солі на півдні.
ЗИМІВНИК — назва житла (хутора) і форма ведення козацького господарства на Запорожжі, Причорномор’ї та Донщині. На Запорозькій Січі зимівники виникли в першій половині XVI ст. і попервах використовувалися для утримання худоби взимку, пізніше — як зимові помешкання для людей. З часом перетворилися на міцні економічні осередки.
КОЗАЦЬКІ СІЧІ
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об’єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:
“ХОРТИЦЬКА СІЧ“
Хортицька січ (1556-1557) — укріплення (замок) збудоване на острові Мала Хортиця в 1556 році князем Дмитром Вишневецьким. Зруйнований у 1557 році татарами.
“ТОМАКІВСЬКА СІЧ“
Томаківська Січ — укріплення запорозьких козаків на острові Томаківці на Дніпрі поблизу сучасного селища Червоногригорівка та міста Марганця, ймовірно з 1558 до 1593 року, коли її зруйнували татари.
“БАЗАВЛУЦЬКА СІЧ“
Базавлу́цька Січ — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1593–1638 роках. Січ розташовувалася на острові Базавлук, де до Дніпра впадали ще три річки — Чортомлик, Підпільна і Скарбна.
“МИКИТИНСЬКА СІЧ“
Микитинська Січ (1638-1652) — існувала на правому березі Дніпра, на мисі Микитин Ріг.
“ЧОРТОМЛИЦЬКА“
Чортомлицька Січ (Стара Січ, 1652-1709) — військовий, адміністративний та духовний центр Війська Запорізького Низового. Найбільш незалежна з усіх від влади Гетьмана
“КАМ’ЯНСЬКА СІЧ“
Кам’янська Січ на території нинішньої Херсонщини існувала протягом 1709-1711 років та 1728-1734 років.
“ОЛЕШКІВСЬКА (1711-1734)“
Заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році старої Чортомлицької Січі. Олешківська Січ розташувалася в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона.
“НОВА ( ПІДПІЛЬНЕНСЬКА ) СІЧ“
Нова січ – остання Запорозька Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734
“ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ“
Роки існування: 1775-1828 Після жорстокого зруйнування у 1775р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ.
4
Дмитро Байда-Вишневецький
Дмитро Байда Вишневецький народився в 1516 році в містечку Вишнівець (зараз – у Тернопільській області). Байда Вишневецький був власником маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Дмитро Вишневецький був заможним паном із Волині, але кинув спокійне життя й цілою душею приляг до “козакування” і боротьби з татарами.
1553 р. – Дмитро Вишневецький об’єднав козацькі загони, понад 300 людей, озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. Дмитро Вишневецький – один з перших козацьких гетьманів України.
1554-1555 р. – збудував на Малій Хортиці фортецю, у якій розташувався козацький гарнізон, запаси зброї, боєприпасів та продовольства. Так утворилася перша Запорозька Січ як центральне укріплене поселення козаків, де перебувало військове й адміністративне управління контрольованої ними території. Дмитро Вишневецький на Хортиці організував оборону від татарсько-турецької агресії і звідти воювати з татарами. Виходив далеко у степи, нищив татарські оселі і став дуже небезпечний для Криму. Татари вирішили зруйнувати замок Вишневецького.
У січні 1557 р. кримський хан із великим військом підплив човнами під Хортицю, 24 дні облягав замок, але не добув його й мусів відступити. Аж у літку вдруге із ще більшою силою прийшов на Запорожжя й таки переміг Вишневецького. Козацькій залозі не вистачало харчів, козаки почали розбігатися і князь Дмитро мусів покинути Хортицю, татари укріплення зруйнували.
Дмитро Вишневецький вів і пізніше на чолі козаків боротьбу з татарами. До боротьби з Кримом старався він приєднати й Московщину.
В 1563 році під час походу в Молдову Дмитра Вишневецького підступно схопив турецький ставленик на молдовському престолі Томша й віддав султанові. Однак Дмитро Вишневецький не став зрадником, не прийняв магометанство. Турки вирішили піддати його найлютішій страті, кинувши живим з високої вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки на шляху з Константинополя в Галату. При падінні Вишневецький зачепився ребром і висів так якийсь час живим, лаючи ім’я султана і проклинаючи мусульманську віру, доки його не вбили турки, не стерпівши цих прокльонів. Народ зберіг у своїй пам’яті величний образ князя й оспівав його трагічну загибель у пісні про козака Байду.
В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
“Ой, цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?”
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
“Ой ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!”
“Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!”
Ой крикнув цар на свої гайдуки:
“Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!”
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
“Ой, цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!”
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
“Отто ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити”.
6
Запорозька Січ була козацькою республікою. Роль найвищого органу влади Війська Запорозького відігравала козацька рада, на якій кожен козак міг висловити свою думку. Рішення козацької ради були обов’язковими до виконання. На козацькій раді обирали гетьмана і військову старшину. Гетьман був наділений вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на дипломатичних переговорах. У розпорядженні гетьмана була військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).
За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші – польовому таборі під час військових походів та на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на курені (усього 38) – військово-адміністративні одиниці і, одночасно, козацьке житло. їх очолювали виборні курінні отамани.
Полковий територіально-військовий устрій реєстрового козацтва почав формуватися з 1625 р., коли було підписано угоду про створення приписаних до певної території реєстрових полків. Центрами полків були міста Біла Церква, Канів, Черкаси, Корсунь і Переяслав.
8
Реєстрове козацтво – це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.
Ідея утворення реєстру з’явилась ще на початку XVI ст. У 20 – 30-х рр. XVI ст. робилися перші спроби створення козацького реєстру, тобто частину козаків хотіли взяти на державну службу для захисту кордонів. У 1524 р. король Сигізмунд I (1506 – 1548 рр.) дав дозвіл на утримання 1-2 тисяч козаків, але не було грошей.
Тільки у 1572 р. з’являється наказ польського короля Сигізмунда ІІ Августа взяти 300 козаків на державну службу. Записали їх до спеціального списку – реєстру, звідси з’явилась й назва. Реєстровцям надавалися достатньо вагомі привілеї: свій суд і самоврядування, виборність старшини, звільнення від податків і повинностей, права власності на землю, дозвіл вільного промислу і торгівлі. Виплачували їм за службу грошима, одягом і зброєю. Тобто це був близький до шляхти окремий служилий стан, офіційно визнаний законом.
Перший реєстр (1572 р.) швидко розпався. У 1578 р. король Стефан Баторій відновив реєстр з 600 козаків. Монастир Терехтемирівський став арсеналом, шпиталем для козаків. На старшину обирали шляхтичів. Без дозволу забороняли нападати на татар, доручали оборону кордонів. Також реєстровцям доручався контроль за нереєстровими козаками. До реєстру брали найбільш заможних козаків, більш законослухняних, схильних до компромісу з владою.
Подальші зміни в реєстрі показує динаміка його чисельності:
- у 1625 р. – 6000 чоловік (Куруківська угода)
- у 1630 р. – 8000 чоловік (Переяславська угода)
- у 1638 р. – 6000 чоловік за “Ординацією Війська Запорозького, що перебуває на службі Речі Посполитої”
- у 1648 р. за Зборівським миром – 40 000
- у 1651 р. за Білоцерківським миром – 20 000
- у 1654 р. за Березневими статтями – 60 000
- у 1658 р. за Гадяцькою угодою – 30 000
За “Ординацією…” реєстровці втратили самоврядування та виборність старшини; гетьмана старшого призначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана; осавулів і полковників – призначали з шляхтичів; без дозволу забороняли їздити на Січ, а ослушників карали на смерть; на Січі постійно перебувала залога з 1000 реєстровців. У 1637 – 1638 рр. писарем реєстровців був Богдан Хмельницький.
З другої половини XVI ст. козацтво поділялося на окремі групи: реєстрові та нереєстрові (міські, низові (запорозькі)).
12
13
Published: Jun 20, 2024
Latest Revision: Jun 20, 2024
Ourboox Unique Identifier: OB-1597785
Copyright © 2024
Skip to content