Якось у маленькому містечку, коли сніг лягав пухнастим покривалом, готувалися до зустрічі Нового року.
Містяни прикрашали будинки, вулиці і площі, а на головній ялинці вже з’явилися золоті та червоні стрічки.
У кожному домі стояли святкові столи, накриті різними стравами, а на вікнах світилися яскраві ліхтарики.
Але одна маленька дівчинка, Софія, почувала себе сумною, бо не могла знайти свою улюблену стрічку для волосся.
Вона бігала по будинку, запитуючи у рідних, але стрічка кудись зникла, і це псувало їй святковий настрій.
У цей час до Софії підійшов її дідусь і, посміхаючись, сказав: “Може, ця стрічка знайде тебе сама.”
Вони вийшли на вулицю, де вже починали збиратися всі жителі для святкової програми.З радістю в серці дівчинка побачила, як інші діти, також обв’язані яскравими стрічками, танцюють і співають.
І раптом, коли стало темно і всі почали загадувати бажання, Софія побачила свою стрічку, яка м’яко спала з дерева.
Вона зрозуміла, що іноді потрібно просто дочекатися свого моменту, і все обов’язково знайдеться.
Опівночі разом з усіма вона підняла келих за новий рік, за нові початки та за віру в маленькі чудеса.
І хоч стрічка була простою, для Софії вона стала символом того, що все в житті може повернутися на краще.
Skip to content