Культура України кінця 18 – першої половини 19 століття

Освіта

У цей період освіта в Україні поступово поширювалася, хоча залишилася переважно привілеєм дворянства та духовенства. У 1805 році відкрито Харківський університет за ініціативою Василя Каразіна, який став центром наукового і культурного життя. Також функціонували Києво-Могилянська академія, яка зберігала традиції українського бароко, та Львівський університет, що змінював важливу роль для українців Галичини.

Паралельно розвивалися початкові школи, що сприяли грамотності серед селянства, хоча ці процеси часто обмежувалися русифікаційною політикою Російської імперії та полонізацією на західноукраїнських землях.

Наука

Науковий розвиток значною мірою був пов’язаний з діяльністю університетів. Харківський університет, крім освітньої функції, став осередком наукових досліджень у галузях філології, історії, природничих наук. Відомими діячами науки цього періоду були Михайло Максимович (історик і природознавець) та Микола Костомаров (етнограф, історик, літературознавець).

У Західній Україні просвітницька діяльність здійснювалася завдяки “Руській трійці” — Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому. збірка “Русалка Дністровая” стала знаковою для їх збереження і розвитку української мови.

Музика

Українська музика в цей період зберігала народні традиції, але й зазнавала впливу європейських течій. Народна пісня залишалася основою музичного життя. Творчість таких композиторів, як Артем Ведель та Максим Березовський, продемонструвала унікальне поєднання української пісенності та європейської класичної школи.

Також популярність набували канти — багатоголосні пісні, що виконувалися як духовні, так і світові. У Галичині розвивався музичний фольклор завдяки діячам, які збирали і популяризували народні пісні.

Театр

Український театр розвивався як професійний, так і аматорський. У 1819 році в Полтаві Іван Котляревський поставив першу українську драму “Наталка Полтавка” та водевіль “Москаль-чарівник”. Ці твори заклали підвалини для національної театральної традиції.

На Західній Україні театральна культура теж розвивалася, але часто була обмежена політичними заборонами. Театр у цей час виконував не лише розважальну, але й просвітницьку роль, популяризуючи українську мову та літературу.

Розвиток Української мови та літератури.

Тарас Шевченко

Кінець XVIII – перша половина XIX століття стали періодом інтенсивного розвитку української мови та літератури. У цей час формуються ідеї національного відродження, які спиралися на історичну спадщину Київської Русі, козацької доби та багатий фольклорний матеріал. Однак цей розвиток відбувався у складних умовах політичного тиску, зокрема русифікації на Лівобережжі та централізації освіти й культури в імперіях.

Українська мова у цей період залишалася основним засобом спілкування селян і частини міщанства. Однак у Російській та Австрійській імперіях вона не мала офіційного статусу. У Російській імперії українську мову називали “малоросійським наріччям” і часто ігнорували у сферах освіти, науки та адміністративного життя.

Проте завдяки діяльності просвітителів і письменників мова почала впевнено входити у сферу літератури, де доводила свою виразність і спроможність. Важливим фактором її збереження було народне поетичне слово — думи, пісні, легенди, які не тільки залишалися живими у побуті, але й стали джерелом натхнення для літераторів.

Видатні представники та їхній внесок

Іван Котляревський (1769–1838)

• Його “Енеїда” (1798) стала першим твором, написаним живою народною мовою, і заклала основи нової української літератури. Це була бурлескно-травестійна поема, яка переосмислювала сюжет античної “Енеїди” Вергілія в українському національному контексті.
• Драми “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” закріпили народну мову в театральному мистецтві та показали її багатство і самобутність.

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843)

• Засновник української прози. У своїх сентиментальних творах, як-от “Маруся” та “Сердешна Оксана”, він зобразив народний побут, етику та мову селянства, що зробило літературу близькою до народу.

Микола Гоголь (1809–1852)

• Хоча писав російською мовою, його твори, як-от “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Миргород”, глибоко пов’язані з українським життям, культурою, побутом. Гоголь вивів образи України на загальноєвропейську літературну арену.

Тарас Григорович Шевченко

(1814–1861)

Тара́с Григо́рович Шевче́нко —український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Літературна спадщина Шевченка вважається основою сучасної української літератури та значною мірою української літературної мови.

• Центральна постать української літератури цього періоду. Його збірка “Кобзар” (1840) стала символом національного відродження. Шевченко поєднав поетичну майстерність із глибокою любов’ю до України та закликами до боротьби за свободу.

• Його вірші, такі як “Катерина”, “Гайдамаки”, “Кавказ”, торкалися важливих соціальних і національних тем, засуджували гноблення, оспівували героїзм козацької доби.

Архітектура та образотворче мистецтво

Кінець XVIII – перша половина XIX століття стали важливим етапом у розвитку архітектури та образотворчого мистецтва в Україні. Цей період характеризується впливом європейських художніх стилів – класицизму, ампіру, романтизму, – які органічно перепліталися з національними традиціями. У цей час архітектура та мистецтво відображали не тільки естетичні уподобання доби, а й зусилля збереження української самобутності.

Архітектура

Основні тенденції

1. Перехід до класицизму
   Наприкінці XVIII століття в Україні домінуючим архітектурним стилем стає класицизм. Йому були притаманні простота, гармонія форм і симетрія. Цей стиль відображав раціоналізм доби Просвітництва, а також ідеї впорядкованості, величності та ясності.
2. Розвиток ампіру
   На початку XIX століття класицизм поступово еволюціонував у напрямі ампіру, який підкреслював монументальність і багатство декоративного оздоблення. Цей стиль активно застосовувався у спорудженні палаців, громадських будівель і церков.
3. Романтизм в архітектурі
   В епоху романтизму, яка прийшла у першій половині XIX століття, популярності набули архітектурні форми, що відображали історизм, захоплення середньовічною готикою та національними мотивами.

Видатні архітектурні пам’ятки

Софійський собор і Лавра у Києві
У цей період реставрували багато пам’яток козацького бароко, зокрема храми Києво-Печерської лаври, які вдосконалювали в стилі класицизму.

Качанівка (Чернігівщина) – збудована у стилі класицизму. Цей маєток став осередком культурного життя, який відвідували Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Михайло Глінка.

Алупкинський палац (Воронцовський палац) – одна з найвідоміших будівель романтизму, поєднання неоготики і східних мотивів.

Образотворче мистецтво

Основні напрямки

1. Класицизм
   У живописі й графіці цього періоду класицизм став домінуючим стилем. Йому були притаманні ідеалізація образів, гармонія композиції та прагнення до академічної довершеності.
2. Романтизм
   Починаючи з 1820-х років, у мистецтві з’являється романтизм, який звертався до народної тематики, історичних подій та природної краси України.
3. Фольклоризм і історизм
   У художніх творах усе частіше відображали сцени з народного життя, козацькі традиції та краєвиди України. Художники прагнули зберегти та передати унікальну українську ідентичність.

Видатні художники:

Дмитро Левицький (1735–1822)

• • Відомий портретист, який створив численні портрети аристократів та громадських діячів. Його стиль поєднував класицизм і вишуканість рококо.

Володимир Боровиковський (1757–1825)

• • Найвидатніший український портретист епохи класицизму. У його творах, як-от “Портрет Марії Лопухіної”, поєднується вишуканість композиції та теплий ліризм.
  • Його релігійні картини, як і портрети, відображали душевність і глибину людських емоцій.

Іван Сошенко (1807–1876)

• Був одним із перших художників, які звернулися до народних сюжетів. Він товаришував із Тарасом Шевченком і підтримував його

Архітектура та образотворче мистецтво України кінця XVIII – першої половини XIX століття стали не лише частиною європейської художньої традиції, але й виразником української самобутності, що підготувало ґрунт для культурного відродження другої половини XIX століття.

Висновок:

Кінець XVIII – перша половина XIX століття стали визначальним етапом у становленні української культури, незважаючи на політичний тиск з боку імперій. У цей період українська мова та література відроджувалися як основа національної ідентичності, завдяки таким діячам, як Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко, а також Руській трійці на західноукраїнських землях. Мова поступово доводила свою спроможність бути засобом не лише побутового спілкування, але й літературного і наукового вираження.

Українська архітектура цього часу характеризувалася переходом до класицизму й ампіру з поступовим включенням національних мотивів. Палаци, церкви, громадські будівлі і парки стали візитівкою епохи, відображаючи як європейські тренди, так і унікальність українського стилю. У мистецтві ж простежувалося прагнення до ідеалізації, але водночас романтизм та історизм сприяли зверненню до народних і козацьких тем.

Попри імперську політику русифікації та полонізації, цей період заклав основи для національного відродження України. Розвиток освіти, науки, театру, музики, образотворчого мистецтва й літератури стали міцним фундаментом для утвердження української культури як важливої складової європейського духовного спадку.