Казка – це чарівний місток між реальністю і мрією, між знанням і уявою. Вона веде нас у світ, де добро завжди перемагає зло, а мудрість і доброта допомагають знайти вихід із найскладніших ситуацій. Але казки – це не лише розвага. Вони вчать нас важливим життєвим істинам, показують, як бути чесними, справедливими, сміливими та співчутливими.

У цій книзі ви знайдете повчальні історії, які допоможуть зрозуміти силу дружби, значення добрих вчинків і важливість віри в себе.

Нехай кожна казка стане для вас не лише цікавою подорожжю, а й ключем до розуміння світу, до сердець інших людей і до самого себе.

Щасливого читання та казкових відкриттів!

Про Зоряного Їжачка

У далекому-далекому лісі жив маленький їжачок на ім’я Колючко. Він був дуже добрим і розумним, але мав одну таємницю – боявся темряви. Щоночі, коли сонце ховалося за обрієм, а небо вкривалося зорями, Колючко ховався у своїй нірці та боявся навіть виглянути назовні.

– А раптом у темряві живуть страшні чудовиська? – хвилювався він.

Його друзі – зайченя, білочка й сова – веселилися під нічним небом, гралися у хованки, ловили світлячків, а їжачок сидів у своїй схованці й тільки слухав їхній сміх.

Одного разу стара мудра Совушка підлетіла до нього й лагідно спитала:

– Чому ти боїшся ночі, Колючко?

– Бо я не бачу, що ховається в темряві, – зітхнув їжачок.

– А ти спробуй подивитися на ніч по-іншому, – сказала Совушка. – Піди за мною!

Їжачок довго вагався, але набрався сміливості та вийшов зі своєї схованки. Совушка привела його до великої галявини, і він підняв голову…

Яке ж диво відкрилося перед ним!

Весь небосхил сяяв тисячами зірок, а між ними тихо прокладала свій шлях Срібна Луна. Від цього світла темрява вже не здавалася такою страшною – вона була м’якою, як мамина колискова.

– Дивись, – сказала Совушка, – темрява не страшна. У ній живе світло, просто треба вміти його побачити!

Їжачок усміхнувся. Він уперше відчув, що ніч може бути прекрасною. З того часу він більше не боявся темряви й навіть почав виходити на нічні прогулянки разом із друзями.

А коли йому ставало трохи лячно, він згадував зоряне небо й слова Совушки:
«Темрява не страшна, якщо знайти в ній світло».

Джерело: https://kidstime.org.ua/

Щоб ти став кращим

Дідусь з онуком йшли великим лісом.
Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.
Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?

— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.

На вікні — відро з водою.
Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.

— Добрий чоловік, — мовив дідусь.

— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.

Для чого ж він старався?

— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

Джерело: Василь Сухомлинський