Українські митці ХХІ ст

Кінець ХІХ — перша третина ХХ ст. стали часом справді революційних змін у світовому мистецтві, а за інтенсивністю, динамікою і мультивекторністю художніх пошуків — одним з найцікавіших і найскладніших його періодів. Український художній процес є органічною частиною загальноєвропейського, який, проте, формує власне впізнаване обличчя. А справді помітні фігури представників нової генерації художників, чиї експерименти з формою і образом перевели українську культуру від парадигми традиціоналізму до парадигми новаторства, — брати Бурлюки, Олександр Богомазов, Олександр Архипенко, Михайло Бойчук, Олександра Екстер, Анатоль Петрицький, Василь Єрмилов та багато інших відомих митців — гідно репрезентують Україну і українське мистецтво на мапі європейського модернізму.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в українському мистецтві окреслюються очевидні відмінності між генерацією художників-реалістів, сформованих значною мірою під впливом передвижників, та молодих художників, зорієнтованих на пошук нових пластичних форм та методів роботи. Побутовий жанр зберігає свою популярність, але змінюються його ідейно-естетичні засади. Фабульність у розгортанні сюжету втрачає своє головне значення, живопис перестає орієнтуватись на морально-дидактичну парадигму, властиву мистецтву середини ХІХ ст. Від узагальнено трактованих типажів художники переходять до індивідуально та психологічно окреслених за допомогою пластичних засобів образів. Для живопису кінця ХІХ ст. характерне посилення декоративності, увиразнення композиційних ритмів, посилення емоційності колірних та тональних рішень. Художники-реалісти, творчість яких представляє традиційний підхід до творення, працювали здебільшого в студійних умовах, а етюдна і пленерна практики стали прерогативою вже наступного покоління митців, творчість яких розглянемо в цьому матеріалі.

Олександр Мурашко

Серед художників, чиє мистецтво в повній мірі відповідало новим естетичним та художньо-формальним засадам, особливе місце посідає Олександр Мурашко (1875 — 1919), небіж та учень Миколи Мурашка, випускник Петербурзької академії, стипендіат Паризької і Мюнхенської. Олександр Мурашко, формуючись під впливом реалістичної живописної традиції, здебільшого через мистецтво Іллі Рєпіна, зумів вийти на рівень синтетичного сприйняття традиційних форм та нових художніх віянь, перейнятих через досвід безпосереднього вивчення сучасного західноєвропейського живопису.

Олександр Мурашко. Біля кафе. 1903

Також невдовзі після приїзду з Європи О. Мурашко знову звертається до побутового жанру, але вже на мотиви українського народного життя. Першим полотном такого типу стала «Карусель», у якій яскраво поєднано мотиви швидкого руху з дзвінким мерехтливим звучанням кольору (доля картини на сьогодні, на жаль, невідома, крім того, що її купив з мюнхенської виставки угорський колекціонер). Слідом за «Каруселлю» з’являються картини «Неділя», «Недільний день», «Селянська родина», «Київські квітникарки», які характеризують О. Мурашка як цікавого і талановитого художника в побутовому жанрі. Він звертається до мотивів як сільського, так і міського життя, для цих робіт характерна урочиста, святкова, піднесена атмосфера, а персонажі його робіт — щирі, радісні і світлі. Олександр Мурашко, як представник вже нової генерації митців, відмовляється від сюжетної поверхової оповідальності, і, відповідно, мусить шукати відмінних композиційних рішень. Для його робіт властива лаконічна, але змістовно містка форма художнього вислову. У картинах здебільшого обмежена кількість персонажів, поданих крупним планом і часто в майже фронтальних позах.

За винятком «Каруселі», в роботах Мурашка побутового жанру панує статика, що посилює монументальність звучання образів. Олександра Мурашка можна вважати винятковим колористом.

За допомогою кольору йому вдається маніпулювати складними художніми категоріями, досягаючи узагальнено-епічного характеру та підкреслено оптимістичного настрою у своїх полотнах. Саме Олександр Мурашко почав першим в українському мистецтві ХХ ст. ліпити форму тільки кольором, майже не вдаючись до світлотіні, використовуючи великі декоративні кольорові площини. Разом з тим колірна гама наповнена світлом і барвиста водночас, що ріднить техніку Мурашка з імпресіоністичними живописними принципами.

Олександр Мурашко успішно синтезував побутовий і портретний жанри. Його жанрові побутові роботи позбавлені сюжетності, і являють собою радше групові портрети. Творчість Олександра Мурашка стала тою єднальною ланкою, що позначила перехід від мистецької системи ХІХ ст. до мистецької системи ХХ ст. Особливо виразно така трансгресія проявилась в одній з пізніх робіт — «Київські квітникарки».

В останній період творчості Олександр Мурашко все частіше вдається до пленерного вирішення портретних образів, ставлячи перед собою складні завдання, пов’язані з передачею сонячного світла, повітря, різноманітних кольорових рефлексів. Як тло Мурашко любить використовувати водну гладінь моря, буйну зелень садів. Художнику вдалося органічно поєднати принципи пленеризму з чітким пластичним моделюванням форми і глибоким психологізмом. Зразками такого поєднання можуть слугувати пізні роботи художника «Портрет старої» та «Жінка з настурціями».

У творчості Олександра Мурашка виразно окреслились тенденції нового живопису центральної наддніпрянської України, що дали поштовх до майбутнього розвитку побутового жанру. Мурашкові вдалось трансформувати цей жанр, де завдяки йому з’явились монументальні образи, нові принципи живописно-пластичних засобів.

Федір Кричевський

Федір Кричевський. Автопортрет і портрет дружини Лідії Старицької

Цікавою синтетичною роботою, яка поєднала принципи портретного і нового побутового жанрів стала картина Ф. Кричевського «Три віки» 1913 року. Конкретні жіночі типажі поєднуються з узагальненими алегоричними образами, трактованими в монументально-декоративному плані (скульптурне моделювання фігур, яскраві, але гармонійно поєднані кольори).