Пам’ять про жертв воєн у тоталітарному та демократичному суспільстві. Чи є різниця і в чому вона полягає?

Важливість історичної пам’яті

  Історична пам’ять — це сукупність знань, уявлень та символів, які суспільство зберігає про своє минуле. Вона є важливою складовою колективної ідентичності, що дозволяє народу зрозуміти своє місце в історії, усвідомити свої перемоги та поразки, а також формувати цінності й моральні орієнтири для майбутніх поколінь.

Історична пам’ять не обмежується лише фактами й подіями. Вона включає в себе:

• Переживання і спогади. Це колективні чи індивідуальні спогади людей про важливі події:

війни, революції, великі перемоги чи трагедії.

• Символи і меморіали. Це фізичні об’єкти — пам’ятники, меморіали, символи, що нагадують про минулі події, часто стаючи частиною національної культури.

• Міфи і наративи. Історична пам’ять часто формується через розповіді, які допомагають суспільству осмислити складні або трагічні моменти минулого, даючи їм значення та контекст.

• Передачу знань. Вона зберігається не лише в архівах чи музеях, а й передається через родини, школи, засоби масової інформації, книги, кіно та інші форми культури.

  У тоталітарних режимах історичну пам’ять не зберігають — її створюють з нуля. Держава повністю контролює те, що

можна пам’ятати, а що — заборонено згадувати.

  Основні функції історичної пам’яті в тоталітарному суспільстві:

• Героїзація влади. Історія зображає правителя як визволителя, реформатора, рятівника.

• Придушення критичного мислення. Люди не можуть ставити під сумнів офіційну версію подій.

• Формування “ворога”. Минуле використовується для виправдання агресії проти інших.

• Маніпуляція свідомістю. Вигідні події підкреслюють,

  невигідні — викреслюют.

  Така пам’ять — одностороння, вибіркова і брехлива, бо служить не людям, а системі.

  У демократичному суспільстві історична пам’ять — це

засіб навчання, поваги та об’єднання, а не інструмент контролю. Вона допомагає бачити правду з різних боків, пам’ятати людяність навіть у найтемніші часи і будувати краще майбутнє.

  Основні функції історичної пам’яті в демократичному

суспільстві:

• Зберігання правди. Допомагає фіксувати реальні події, не даючи фальсифікувати історію або стерти незручні факти.

• Навчання. Через приклади з минулого ми краще розуміємо цінність свободи, демократії, людських прав і мирного співіснування.

• Вшанування. Усіх, хто віддав життя, хто постраждав, хто зробив внесок — пам’ять про них формує

• національну гідність.

• Об’єднання. Спільне минуле дає народу відчуття єдності, навіть якщо погляди чи досвіди різні.

• Надихання. Приклади сміливості, солідарності чи самопожертви з минулого дають сили йти вперед — особливо у важкі часи.

Друга світова війна та її наслідки для України

  Друга світова війна — це глобальний військовий конфлікт, який тривав з 1 вересня 1939 року до 2 вересня 1945 року. У війні брали участь понад 70 країн світу, а бойові дії велися на територіях Європи, Азії, Африки, а

також у водах усіх океанів. Це була найбільша війна в історії людства.

Причинами війни стали незадоволення результатами Першої світової війни, агресивна політика Німеччини під керівництвом Адольфа Гітлера, прагнення Японії та Італії до розширення своїх територій, а також загальне загострення суперечностей між великими державами.

Війна почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу. У відповідь 3 вересня Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну. Світ розділився на два основні табори: країни Осі (Німеччина, Італія, Японія) та країни антигітлерівської коаліції (СРСР, США, Велика Британія, Китай та інші).

  Війна завершилася капітуляцією Німеччини у травні 1945 року та капітуляцією Японії у вересні того ж року після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі.

  Наслідки Другої світової війни були катастрофічними: загинуло понад 60 мільйонів людей, було зруйновано цілі міста, змінилися кордони багатьох країн, а світ вступив у період Холодної війни.

  Війна мала для України надзвичайно важкі наслідки. Українські землі стали одним із головних театрів бойових дій у Східній Європі, і війна завдала величезних втрат народові, економіці й культурі.

  Людські втрати були колосальними. За різними оцінками, загинуло від 8 до 10 мільйонів українців — як на фронтах, так і серед цивільного населення. Сотні тисяч українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

  Матеріальні збитки були також катастрофічними: війна повністю зруйнувала тисячі міст і сіл, заводів і фабрик, шкіл і лікарень. Багато територій опинилися спустошеними.

  Проте після війни посилився і радянський терор. Боротьба радянської влади проти українського визвольного руху (зокрема ОУН і УПА) була особливо жорстокою. Багато українців опинилися в таборах ГУЛАГу або були репресовані.

  Економіка України в повоєнні роки була змушена відновлюватися в умовах жорсткої централізації й командної системи. Відбудова тривала довгі роки, супроводжуючись важкими умовами життя для населення.

Вшанування пам’яті після Другої світової війни у світі

  Після закінчення Другої світової війни людство усвідомило необхідність зберігати пам’ять про трагедію, яка забрала десятки мільйонів життів. У багатьох країнах світу розпочалися процеси створення пам’ятників, меморіалів і нових традицій вшанування загиблих і постраждалих.

  Відразу після війни було створено Організацію Об’єднаних Націй (ООН) для підтримання миру й запобігання новим конфліктам. Однією з перших форм вшанування стали міжнародні суди над нацистськими злочинцями,

найвідомішим серед яких був Нюрнберзький процес.

  У Європі, США, Канаді та інших країнах були встановлені тисячі пам’ятників воїнам і цивільним, які загинули.

  Значну увагу приділили пам’яті жертв Голокосту — відкрито численні меморіали та музеї, зокрема Меморіал Голокосту в Берліні й музей Аушвіц у Польщі.

  Щороку в різних країнах світу відзначають пам’ятні дати. В Європі 8 травня вважається Днем перемоги над нацизмом, у США аналогічні заходи проводяться 7 травня. Окрім цього, у США в останній понеділок травня відзначають День пам’яті на честь усіх загиблих у війнах.

  Особливого поширення набули символи пам’яті. У країнах Британської Співдружності носять червоний мак як знак шани загиблим. У Франції пам’ять жертв війни символізує синій волошка.

Освіта стала ще одним важливим напрямом вшанування. У школах багатьох країн проводяться уроки історії, присвячені війні, організовуються виставки, публікуються книги зі спогадами очевидців, створюються документальні фільми.

Російсько-українська війна 2014-2025 рр.

Війна розпочалася у 2014 році після Революції Гідності в Україні. Російська Федерація анексувала Крим, порушивши міжнародне право та Будапештський меморандум 1994 року. Водночас на Донбасі почалася збройна агресія Росії, організована через підтримку так званих “ДНР” і “ЛНР” (самопроголошені “республіки”).

  З 2014 по 2021 рік конфлікт тривав у форматі гібридної війни: активні бойові дії відбувалися переважно на сході України, на територіях Донецької та Луганської областей.24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне

вторгнення в Україну. Війська РФ атакували з півночі, сходу та півдня. Першими цілями стали Київ, Харків, Чернігів, Маріуполь, Херсон та інші міста.

  Український спротив був масовим і ефективним:

• Російські війська зазнали великих втрат.

• Україна змогла оборонити Київ і вигнати окупантів із північних регіонів.

• У 2022–2023 роках Збройні Сили України провели контрнаступи на Харківщині та Херсонщині.

  Станом на 2025 рік бої тривають на сході та півдні України. Народ і влада залишаються об’єднаними у прагненні повністю звільнити всі окуповані території, включно з Кримом. Україна продовжує реформи, модернізує армію і готується до відбудови країни.

Ця війна стала символом незламності українського духу та прагнення до свободи. Український народ показав світові приклад мужності, єдності та віри у свою державу.

Вшанування пам’яті загиблих російсько-української війні у сучасній Україні

​  У сучасній Україні вшанування пам’яті загиблих у російсько-українській війні стало невід’ємною частиною формування національної ідентичності та громадянської свідомості. Цей процес охоплює державні ініціативи, громадські акції, мистецькі проєкти та інституційні підходи до меморіалізації, такі як:

• Загальнонаціональна хвилина мовчання: Щодня о 9:00 ранку в Україні проводиться

загальнонаціональна хвилина мовчання для вшанування пам’яті загиблих унаслідок збройної агресії Російської Федерації

• День пам’яті захисників України: 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни.

• Мурали та інсталяції: У багатьох містах України створюються мурали та інсталяції, присвячені загиблим військовим.​

• Меморіали дітям-жертвам війни: 4 червня в Україні відзначається День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. У цей день проводяться

заходи, спрямовані на вшанування пам’яті невинних жертв війни. ​

Підсумок. Відмінності тоталітарного та демократичного вшанування пам’яті та ії меті

Пам’ять про жертв воєн завжди була важливою складовою історичної політики будь-якої держави. Проте спосіб вшанування загиблих, підхід до збереження пам’яті та сам образ “героя” кардинально відрізняються залежно від типу

суспільства — тоталітарного або демократичного.

У тоталітарному суспільстві (на прикладі УРСР) пам’ять про жертв Другої світової війни будувалася під суворим контролем держави. Її головна мета полягала у зміцненні культу держави, возвеличенні керівників комуністичної партії та демонстрації могутності радянської системи.Жертви війни в радянській історичній пам’яті були анонімізовані: важливим був не окремий біль кожної людини, а колективна “перемога радянського народу”.

Героїв зображували як “солдатів без страху і докору”, ідеалізованих борців за комуністичну ідею, що жертвували всім заради “світлого майбутнього”. Особисті трагедії, трагічні втрати, складність вибору людей часто замовчувалися або перекручувалися.

Меморіальні форми вшанування теж мали відповідати

ідеологічним вимогам. Пам’ятники (наприклад, Парк Вічної Слави у Києві, монумент “Батьківщина-мати”) втілювали велич, міць і непереможність радянської держави. Часто вшанування супроводжувалося парадами, офіційними церемоніями і пропагандистськими виступами.

У демократичному суспільстві (сучасна Україна) пам’ять про жертв російсько-української війни має інший

характер. Тут акцент зроблений на особисту історію кожного героя, на гідність і свободу людини. Сучасна Україна не прагне створити образ ідеалізованого “героя без страху”, а вшановує реальних людей зі своїми емоціями, страхами, прагненнями. Героями стають захисники, волонтери, медики, добровольці, мирні жителі — кожен, хто відстоював свою свободу.

  Меморіальні ініціативи виходять “знизу” — від громадян,

родин загиблих, волонтерських організацій. Серед прикладів можна назвати Меморіал захисникам Маріуполя, Алею Героїв Небесної Сотні в Києві, численні локальні пам’ятники загиблим бійцям на місцях їхнього походження.    Створюються музеї російсько-української війни, виставки особистих речей загиблих, збираються відеоспогади очевидців.

  Важливою відмінністю є також те, що в сучасній Україні поряд із вшануванням героїзму говорять і про біль, про страждання, про відповідальність агресора, про ціну свободи. Демократична пам’ять дає можливість відкрито дискутувати, ставити складні питання і чесно говорити про трагедії війни.

Висновок

У рефераті ми побачили, що пам’ять про жертв війни дуже відрізняється в тоталітарних і демократичних країнах. У тоталітарних державах, як-от Радянський Союз, влада використовувала пам’ять про Другу світову війну для своєї вигоди — щоб показати себе героєм і приховати правду про справжні втрати. Людей, які загинули, часто згадували як число, без імен і історій.

У демократичних країнах, як-от сучасна Україна, пам’ять про жертв війни більш людяна. Ми згадуємо кожного загиблого, розповідаємо їхні історії, підтримуємо родини та прагнемо знати правду. Це допомагає нам бути сильнішими, більше цінувати свободу і не допустити повторення подібних трагедій у майбутньому.

Використані джерела інформаії:

• https://surl.li/noague Сайт підтримки курсу “Досліджуємо історію і суспільство.” 5 клас автори: П. В. Мороз, І. В. Мороз
• https://surl.lu/nhpevj
• https://youtu.be/a4Fbc14G8AY?si=E1fwWv4DXzTszC3m
• https://surli.cc/nsltkw
• https://youtu.be/OYaaP1ccuBk?si=tvF-H7OkoIjcpN3K
• https://surl.li/zzmjeg
• https://surl.li/nerimj
• https://surl.li/glufno
• https://youtu.be/5iHBG0qozjo?si=NVUegabwgRUkh4Ya
• https://surl.li/svpawc
• https://surl.li/jthtms

• https://surl.li/flqmlk
• https://kpi.ua/15-06-22
• https://youtu.be/LgWJoHNX3GI?si=XI5-lQicnEkDi8QM
• https://surl.lu/zyxjtv
• http://www.nbuv.gov.ua/node/5937
• https://surl.lu/ferimp

Роботу виконували:

Діденко Катерина Володимирівна

Майківець Евеліна Анатоліївна

з групи П-24