Як равлик Сема веселку шукав

РОЗДІЛ 1

Під покровом великого листка

У самому серці лісової галявини, де сонячні промені ледь пробивалися крізь густе мереживо листя високих дубів і струнких беріз, розкинувся великий, соковито-зелений листок папороті. Під його широким, різьбленим краєм, у затишній тіні, знайшов свій дім маленький равлик на ім’я Сема. Його невеличка, світло-коричнева мушля була його надійним прихистком, а повільні, але наполегливі рухи – звичним способом пізнання світу. Сема був равликом неквапливим, але його маленьке серце палало невгамовною цікавістю до всього, що його оточувало. Щоранку, коли перші лагідні промінчики сонця золотили верхівки дерев і розливалися м’яким світлом на галявині, Сема обережно виповзав зі свого затишного сховку. Його чутливі ріжки неспішно обмацували вологу від роси травичку, а чорні, як намистинки, оченята уважно вдивлялися у високе, безмежне небо.

Ще зовсім крихітним равликом, коли світ здавався йому величезним і незвіданим, Сема часто ховався під захисним крилом своєї мудрої бабусі. Саме вона вперше розповіла йому про дивовижне явище, що іноді з’являлося після дощу. — Бабусю, мила бабусю, а що ж таке ця загадкова веселка? — запитував він своїм тихим, ледь чутним голосочком, піднімаючи до неї свої маленькі ріжки. Бабуся-равлиця, чия стара, потріскана мушля зберігала мудрість багатьох поколінь лісових мешканців, лагідно усміхалася своєму допитливому онукові. Її очі світилися добротою та спокоєм. — Веселка, мій маленький Сема, — мовила вона м’яким голосом, — це чарівний, різнобарвний міст, що простягається в небесах після того, як лагідний дощик напоїть землю. Кажуть, що лише найсміливіші та найдопитливіші равлики, ті, хто не боїться вирушити назустріч невідомому, мають щастя побачити цю неймовірну красу на власні очі.

З того самого дня, як чарівна розповідь бабусі торкнулася його маленького сердечка, образ яскравого, дугоподібного мосту, що сяє всіма кольорами спектру на блакитному полотні неба, міцно засів у його уяві. Він часто заплющував очі й уявляв собі, як виглядають ці дивовижні кольори, як вони плавно переливаються один в одного, з’єднуючи далекі краї неба із зеленою землею. Мрія побачити веселку стала для Семи найзаповітнішою, найяскравішою зі всіх його маленьких равликових бажань.

РОЗДІЛ 2

Після лагідного дощу

Одного чудового ранку Сема прокинувся від незвичайного відчуття свіжості та вологості. Уся лісова галявина навколо нього виблискувала безліччю прозорих крапель дощу, що тихо вщух після нічної зливи. Кожна травинка, кожен листочок був вкритий сяючими діамантами води, що переливалися на ранковому сонці. Повітря було чистим і запашним, наповненим ароматами вологої землі та свіжої зелені. Сонячні промені, грайливо пробиваючись крізь розріджені хмаринки, розфарбовували кожну краплинку в мерехтливе сяйво, створюючи навколо чарівну атмосферу. Листя дерев і кущів, вмите нічним дощем, здавалося ще зеленішим і яскравішим, ніж зазвичай.

Маленьке сердечко Семи радісно закалатало від передчуття чогось особливого. Він відчув, що цей ранок відрізняється від усіх інших. — Ось він, той самий ідеальний день! — прошепотів він сам до себе, сповнений рішучості та надії. — Сьогодні я неодмінно вирушу на пошуки веселки! Я мушу знайти її та побачити на власні очі!

І, сповнений рішучості та нестримного бажання здійснити свою давню мрію, маленький равлик Сема вирушив у свою першу справжню подорож. Він повільно, але наполегливо повз по вологому, прохолодному листю, залишаючи за собою тонкий, сріблястий слід, що виблискував на сонці. Його маленькі ріжки обережно обмацували кожну травинку на його шляху, а оченята пильно вдивлялися в далечінь, намагаючись розгледіти хоча б натяк на омріяний кольоровий міст.

РОЗДІЛ 3

Сонячна зустріч з Лілею

На самому краю великого, зубчастого кленового листка, що звисав над стежкою, Сема помітив яскраве червоне сонечко з акуратними чорними цятками на спинці. Маленька, елегантна комашка старанно займалася своїм ранковим туалетом, дбайливо очищаючи свої прозорі крильця від дрібних крапельок роси. Її звали Ліля, і вона була відома серед усіх мешканців галявини своєю легкістю, грайливим характером та мелодійним дзижчанням.

— Куди це ти так серйозно повзеш, маленький равлику? — дзвінко запитала Ліля, закінчивши чистити свої крильця і розправляючи їх на сонечку. Її голос був схожий на ніжне дзюрчання струмка.

— Я вирушив на важливі пошуки! Я шукаю веселку! — з гордістю та хвилюванням у голосі відповів Сема, зупиняючись на мить.

Очі Лілі, маленькі та блискучі, миттєво засяяли від щирої цікавості.

— Веселку? Ой, як це захопливо! А чи не міг би я приєднатися до тебе у цій цікавій подорожі? — з непідробним ентузіазмом вигукнула вона, змахуючи своїми крильцями.

Сема відчув приємне тепло від цієї несподіваної пропозиції. Він завжди захоплювався легкістю та швидкістю Лілі.

— Звісно, мила Лілечко! Я буду дуже радий твоїй компанії! Разом наша мандрівка стане ще веселішою та цікавішою! — відповів він, і його маленькі ріжки радісно затремтіли від задоволення.

Так розпочалася їхня спільна мандрівка у пошуках чарівного, різнобарвного мосту, що, за словами бабусі, з’являється після дощу. Сема повільно та наполегливо повз по вологій землі, долаючи кожну травинку та камінчик на своєму шляху, а Ліля легко та граційно пурхала поруч, час від часу опускаючись і сідаючи йому на мушлю, щоб перепочити або поділитися своїми спостереженнями з висоти пташиного польоту.

РОЗДІЛ 4

Несподівана зустріч з павуком Мітею

Пробираючись крізь густі зарості папороті, де панувала прохолодна тінь і пахло вологою землею, нерозлучні друзі несподівано натрапили на дивовижну павутину. Вона була майстерно натягнута між двома молодими кущами ліщини і виблискувала на сонці безліччю крихітних крапельок роси, що нагадували розсипане коштовне намисто. Посередині цього витонченого мережива сидів працьовитий павук на ім’я Мітя. Він неквапливо плів нові нитки, додаючи до свого і без того досконалого творіння нові елементи.

— Веселка? — перепитав Мітя своїм тихим, розважливим голосом, уважно розглядаючи Сему своїми численними, блискучими очима. — І навіщо ж тобі знадобилася ця веселка, маленький мандрівнику?

— Бо я дуже сильно мрію її побачити! Моя бабуся розповідала, що це неймовірно красиве видовище! — з щирим натхненням пояснив Сема, піднімаючи до павука свої маленькі ріжки.

Мітя задумливо кивнув своїми волохатими лапками, обережно перебираючи тонкими нитками павутини.

— Мрії – це, безперечно, дуже добре, маленький равлику, — мудро мовив він, не відриваючи погляду від своєї роботи. — Вони дають нам мету та натхнення рухатися вперед. Але, прагнучи до чогось великого та далекого, ніколи не забувай дивитися навколо себе. Світ, що оточує нас, теж сповнений неймовірної, часто непомітної краси. Поглянь лише на мою павутину! Хіба це не маленьке диво, створене з тонких ниток і крапельок роси?

Слова мудрого Міті змусили Сему зупинитися і на мить задуматися. Він вперше по-справжньому уважно розглянув витончену геометрію павутини, її складний візерунок, що виблискував усіма кольорами ранкового сонця. Він помітив, як кожна крихітна крапелька роси відбиває навколишній світ, створюючи власні маленькі світляні шоу. Раніше він ніколи не звертав на це такої уваги, повністю поглинений своєю великою мрією.

— Ти маєш абсолютно рацію, Мітя, — щиро подякував Сема, відчуваючи, як у його маленькому серці зароджується нове розуміння. — Навколо нас справді існує безліч прекрасних речей, яких я раніше не помічав. Дякую тобі, що відкрив мені очі.