«Подорож Лівії: слідами римської слави»

У невеликому поселенні під назвою Лавіній, неподалік від узбережжя Тірренського моря, жила шістнадцятирічна дівчина на ім’я Лівія. Вона мала жагу до знань, якої не могли вгамувати ані домашні вчителі, ані суворі сувенірні сувої, що лежали в бібліотеці її батька-землевласника. Найбільше її цікавила історія Риму — великої держави, що, за словами старших, колись змінила долю світу.

— Чому ми більше не такі великі? — питала вона свого вчителя Гая.

— Історія — це дорога, Лівіє, — відповідав він. — І лише подорожуючи нею, ти зможеш зрозуміти, чому ми стали тим, ким є.

Ці слова запали їй у душу. І одного світанку, прихопивши кілька хлібин, сувій із картою й маленький амулет у вигляді вовчиці, подарований матір’ю, Лівія вирушила в дорогу до самого серця колишньої імперії — Риму.

Зустрічі на шляху

Дорога пролягала через зелені пагорби Лацію, давні дороги, вкриті камінням, і невеликі селища, де зберігались залишки минулої слави. У селі Тібур вона натрапила на літнє подружжя: Фабія та Юлію, які колись служили у храмі Юнони.

— Я пам’ятаю, як наші батьки водили нас на Марсове поле, — розповідав Фабій. — Імператори виступали перед народом, а ми кидали лаврове листя під ноги переможців.

Юлія повела Лівію до вілли Адріана — зруйнованої, але величної. — Тут відпочивали імператори… А тепер — тиша. Та історія живе в кожному камені, — сказала вона.

Слідами імперії

Наступною була місцевість неподалік від Вейїв. Тут вона зустріла старого солдата Луція, що залишився жити на землях, які отримав за службу.

— Я стояв біля германського кордону, — згадував Луцій. — Ми вірили, що Рим вічний. Але найбільша сила Риму — це не меч, а дух і пам’ять.

Луцій відвів Лівію до старого акведука, що досі подавав воду селянам.

— Оце і є спадщина Риму — не палаци, а система, що служила людям.

Коли Лівія нарешті дісталася Риму, вона стояла серед форуму, де колись кипіло життя. Руїни, колони, арки… І в кожному кроці — велич, втрачена й водночас жива.

Тут вона зустріла стару жрицю Весталку, яка, всупереч вікові, оберігала спомин про вогонь, який колись не гасили ніколи.

— Не кожна держава залишається великою. Але ті, хто пам’ятає свою історію — знову стають сильними.

Повернення з новим серцем

Повернувшись до Лавінія, Лівія почала записувати все, що почула й побачила. Вона створила «Книгу подорожі», де розповіла не лише про імператорів, битви й храми, а й про простих людей, які зберігають Рим у пам’яті.

З того часу кожна дитина в селищі знала — Рим не зник. Він живе в камені, у словах старих, і в серці кожного, хто наважиться стати шукачем істини.