І тільки тиша залишилася від них

В таборі було тихо.Здавалося що тільки сьогодні з ранку,там чулись крики і плачі людей від страждань…Час ніби зупинився,чекаючи поки хтось порушить цю злу тишу.Дим виходив з труб,які здавалося,що тягнулися до самого неба.Цей дим був важким,він сповіщував про смерть…Смерть двох друзів…Після зникнення Бруно, здавалося,що не тільки батьки,а й дім сумував за ним.Після того,як батько дізнався про смерть рідного сина,він не зміг пробачити себе.Світ довкола наче змінився і в гіршу сторону.В кімнаті Бруно більше не лунав його гучний дитячий сміх,не лунали виселі кроки,іграшки завжди залишалися на тому ж самому місці.Здавалося,що зараз Гретель зайде в кімнату і знову побачить свого брата,якого вона у душі любила.Сім’я,як і світ теж змінилася.Мати часто у вільний час ходила по дому,так тихо ніби боялася що,від її хоча б одного гучного кроку розсипеться увесь будинок.Вона часто тримала

іграшки,які так обожнював Бруно…Вона так їх дбайливо тримала у своїх,злегка трясущихся руках ніби,ці іграшки були з найтендітніші.Гретель,коли вони повернулися додому боялася заходити у кімнату.Вона боялася,що згадає свого брата,вона боялася що не побачить його…Одного дня вона вирішила подолати свій страх.Вона чітко вирішила,що зайде в цю кімнату.Як тільки вона переступила порог того страшного від спогадів місця,запах дитинства вдарив їй прямо у ніс,здавалося,що вона зараз впаде…Все було так,як у день їхнього від’їзду…Гретель тихо пройшла до середини кімнати.Від її кроків,котрі вона намагалася зробити тихішими скрипіла підлога.Вона тихо сіла на край ліжка Бруно й тихо заплакала.
-Знаєш Бруно…Знаю, що не казала цього тобі раніше…Але ти для мене був дуже важливою людиною…Вибач,що так і не встигла цього тобі сказати…-Вона говорила це злегка тремтячим голосом.Із жалем.

Вона ніколи не думала,що буде так плакати із за брата.Вона плакала ще довго.Без крику.Батько ж не переїхав знову у Берлін.Він залишився у ‘Геть звідси’.Батько просто не хотів повертатися туди,де була більшість його спогадів про Бруно.Але залишатися у місці, де вмер його син він теж не міг.Він завантажив себе додатковою роботою.Він гадав що якщо в нього майже не буде вільного часу,то він не зможе так багато разів згадувати про сина.Здавалося,що він по троху божеволіє.Іноді йому здавалося,що Бруно стоїть навпроти нього,що зараз він усміхнеться.Але коли батько підходив ближче,Бруно зникав.Батько умоляв його залишитися з ним.Хоча б ще на трохи.Одного разу батько навіть вирішив піти до того місця.Злого місця.Він підійшов до того місця,де зникли двоє хлопців…Він стояв і мовчав…Батько просто не знав,що сказати,емоції преповнювали його.Пройшло декілька хвилин,але здавалося що вічність.

Думки наче змішалися в голові.

-Сину…-почувся тихий голос.-Якби я знав…-Вибач мене…-Він більши не міг сказати жодного слова.Він розумів що він,поганий батько,думка,яку він так старанно приховув прийшла.Не зміг захистити власну дитину.Ця думка ранила,як стріла,але то була правда.Батько вже не міг жити з цією думкою.Він не міг більше страждати.Він витягнув пістолет,котрий він завжди носив з собою для захисту.Повітря розрізала пуля.Декілька секунд і все затихло.Через декілько днів матері прийшов лист,про смерть чоловіка.Ноги підкосилися.Вона сіла на ліжко,що стояло біля вікна в її кімнаті.І просто дивилася.Не плакала.Просто дивилася.Від кожного її подиху в грудях боліло…Це була правда яка ранила її до самого серця.Але вона зрозуміла що,плакати не час,вона допомагала сем’ям після війни.Мати більше майже не говорила…З кожним днем 

приходило відчуття,що вона робить те,що повинна була робити усе життя.Гретель закінчила школу.Вона вирішила, що хоче вчитися за кордоном,а мати не була проти.В день, коли Гретель повинна була вже виїхати з дому,вона відкрила свою невелику сумку й подивилася на фото свого брата,напевно зараз він був би вже підлітком.За кордоном, вона знайшла більше нових друзів.Гретель частіше за всіх говорила про доброту і друзі іноді вражалися,скільки людяності і щирірості може бути у одній людині.Так Гретель виросла,але в души вона все ще була  радісною дитиною.І вона завжди пам’ята про брата.

Минуло років п’ять.Вже повністю доросла Гретель приїхала з  мамої до ‘Геть звідси’.Там нічого не було.Тиша-згадка про всіх тих,хто загинув у цьому жахливому місці.Вони прийшли туди,де колись були Бруно та Шмуль.

-Вибач…-сказали вони в один голос.Вони не знали,що ще говорити.У матері тримтіли руки.

-Дякую тобі за все!-Прошепотіла Гретель.-Я сподіваюся,що тобі там не самотньо…

Вітер розніс навкруги листя з нещодавно опалих дерев.На мить мати і Гретель побачили силует маленького хлопчика Бруно.Він не говорив,він просто усміхнувся.І все,мить, і він зник.І знову тиша…