“Під подушкою в Меґі лежала одна з її улюблених книжок. І коли дощ так і не дав Меґі заснути, дівчинка сіла, протерла очі, проганяючи втому, дістала з-під подушки книжку й розгорнула її. Сторінки загадково зашурхотіли. Меґі подумала, що кожна книжка, коли її розгортаєш, шепотить якось по-своєму — залежно від того, знаєш ти, про що вона, чи ні. Але тепер треба було спершу запалити світло. У шухлядці нічного столика Меґі тримала коробку сірників. Мо не дозволяв їй запалювати вночі свічок. Вогню він не любив. «Вогонь пожирає книжки», — часто казав він. Але ж їй було вже, зрештою, дванадцять років, і наглянути за кількома свічками вона могла. Читати при свічках Меґі любила.”

Меггі-це дівчинка, яка всім серцем любить книжки. Вона мешкає з батьком, якого називає Мо(скорочено від Мортимер). Меггі не знає своєї мами, бо та зникла багато років тому. Батько та донька часто переїжджають. Мо “книжковий лікар”-він реставрує книги.У всьому будинку на кожному кроці лежать книги. У дівчинки майже немає друзів. Через те що вони з татом часто переїжджають, Меггі іноді покидає школу. Найріднішим з усіх будинків дівчинці здається їхній фургончик. Але спокійне життя припинилось, коли під вікном з’явився незнайомець…

• Меггі вражають магічні події  які так раптово з’явилися в її житті. Але навіть коли небезпека зовсім поруч дівчинка може контролювати себе. Хоч її долає страх, але вона старається не показувати цього.

“Мо сидів за столом і готував бутерброди. Перекуска на дорогу. Коли Меґі переступила поріг, він на мить звів очі й усміхнувся. Але з його вигляду Меґі здогадалася, що батько чимось стривожений.”

Меггі вміє розбиратися у людях. Вона відразу розуміє про що думає чи що тривожить Мо.

Меггі вражає дар батька. В її думках поселяється бажання вміти творити такі самі дива голосом, як це робить Мо. Зрештою дівчинка має такий дар.