Бременскі музиканти

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сл покинул осел і він став нездатних до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихой вітр віє, втка віда господарь та п подався до Бремена. Там думав віна стать вуличнит музика. От пройшов він трохи і бачить – лежить при дорозі пес гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви. Осел його й питає:

Лги, Хапок, чый ти так важко сопеш?

Ох, – відпов пса, – старий я став, що не день, то більши занепадает на силі, на полювання ходить вже не мозит, от мого хазяїна надумав мену вбить. А я втік від нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

Знаєш що, – сказав осел. – я йду ось до Бремена, хочет там стать музика. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратим на лютні, а ти битимеша у барабана. Пес радісно погодився, і вони пішли далі разом. Недоий вони йшл, коите дивляться – сидить при дорозі кет, і такий сумирний, нач три дні не їв нічый.

– Ось і кет-воркет! гукнув

осел.- Гей, старий воркот, що з тобою нрнключийся, чая насупийся, нач середа на п’ятнием?

А чого ж мені веселому бути? – відпов кіт.- Постаров я, зубите затупился, уже радніший би на

лежанці пограяся, ніж ганяти за миша, от хазяйка, бач, і надума л мену втопити. Я ледв втка од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

– Гайда з нами в Бремене, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеша вуличнит музикант.

Котові ца сподобийся, і вони пішли далі втрьохли. Ось ідуть троє втікач повз одну осель, а там на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається

Чый розкукурікийся, нач тебе ріжуть? – запитав осел. – Що там так стийся в тебе?

– Та це я кукурікаю на гарну годину, – відказав півень, – бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра звари ти суп, гостей частувати. От я і гор лаю, поки ще можу.

Слухай, гребенястий, – мовив осел, – ходімо з нами в Бремен. Все-таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Півневі сподобалась рада, і вони вже учотирьох рушили далі.

Аля Бремена був далеко, за один день не дійти. Надвечір вонь добулся до великого ліса і вирішил там переночувати. Осел і пес ляг під великого дерева, кет заліз на гілль, а півень вилетов на самий вершечок, бы там почував себе найбезпечніш.

Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.

– То чого ж ми тут сидимо? – сказав осел. – Ходімо туди, бы притулки під дерево зовсій нікудишній.

Пес додав, що на вечерю не завадили б кільки маслаков той трохи м’яса на них, і друзі вирушил в дороге, тудите, де блимал світло. Що ближче вонь підходил, то все яснішало, більшали тот світла, аж нарешті опинились біль розбійницький дому – ца тут так яскрава світаяся.

Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна і заглянув у дім.

Ну, сірии, що там видны? – запитав півень.

Ого, що я бачу! – відпов осел. – Стіли накрития білой скатертины, на столі предобрі наїдки й напої, а навкол сидять розбійники і п’ють-їдять собі.

От би й нам так! – сказав півень.

1 почали вони радитися, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали. Осел передніе ноги стана на підвіконни, пес вискочить на осел, кет на пес, а півень злетить котові на голова. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потій усі яка гунуть крізите вікно в кімнату, аж шибки забряжчал.

Від цьый ґвалт перелякані розбійники посхоплювался з-за стол, бо думал, що то ялись мара, і, до края перелякані, дременули в лісе.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстися на цілий місяць.

Коли ті четверо музиканты наїлись, напился, то погасил світло і полягал спати, кому де зручніш. Осел ліг на купі гною, пес за дверимо, кет на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Итесь після півночі розбійников побачили здалеку, що світлы в домі погас і все начебто затих, то отаман і каже:

– Та чого ми полякалися?

І послав одного подивитися, що там в домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню світити світло, побачив, як у темряві світяться котячі очі,

ікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

– Ох, пан отаман, там таке робиться! В хаті сидить страшнющ відьм! Як засичал на мене, як учепились довгие пазуры – вся пика подряпали, а в дверях чоловка з ножий як штрикон мены в ноге! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишак сюди!» То ледве вирвееся.

Відтоді розбійники боялись і близько підійти до свого дому.

А наші четверо музикантов так уподобал тот місец, що не захотіл більшу нікуди йти.

бременскі музиканти