Осінь золота
- Joined Oct 2017
- Published Books 1
Copyright © 2017
Осінь золота
Навчаюсь в Київському інверситеті ім. Бориса Дмитровича Грінченка на 2 курсі , на спеціальність дошкільна освіта. Люблю дітей. Займаюсь фотохудожньою студією. Обожнюю у вільний час грати на музичному інструменті- фортепіано.
Загадки для найменших
Коли це буває,
Що клен запалає?
А прихопив морозець
Та повіяв вітерець,
Весь вогонь на землю впав,
Зовсім клен без листя став.
(Восени)
Чарівник прийшов у ліс,
Фарби, пензлика приніс.
У діброві та садочку
стали жовтими листочки.
(Жовтень)
Маленька, червоненька,
Із хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають.
(Редиска)
Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.
(Картопля)
З сонечком обніметься. Та зелені шати нумо приміряти.
(Дерево)
Літом виростають, а восени опадають.
(Листочки)
Дерево росте крислате, листям різьбленим багате. Примостились під листочки в тюбетеєчках синочки.
(Дуб)
Прислів`я та приказки
- Весна красна квітами, а осінь — плодами.
- Курчат восени лічать.
- Осінь усьому рахунок веде.
- Восени — багач, а навесні — прохач.
- Восени і горобець багатий.
- Осінь каже: «Берися, бо як зима прийде, хоч і схочеш узяти, то не візьмеш».
- Осінь збирає, а весна з’їдає.
- Осінь сумна, а весело жити.
Прислів’я та приказки про Вересень
- Вересень весіллями багатий.
- Садок у вересні, що кожух у січні.
- Верещить вересень, що вже осінь.
- Як вересніє, до й дощик сіє.
- Весна каже — уроджу, а осінь каже — я ще погляджу.
Прислів’я та приказки про Жовтень
- Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю.
- Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.
- У жовтні гріє ціп, а не піч.
- Плаче жовтень холодними сльозами.
Прислів’я та приказки про Листопад
- Листопадовий день, що заячий хвіст.
- Листопад і колесо, і полоз любить.
- Листопад — ворота землі.
- У листопаді зима з осінню бореться.
- Листопад вересню онук, жовтню син, а грудню рідний брат.
Казки
Казка про осінь
Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.
Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:
— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.
Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:
— Що це святкують?
— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!
Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:
— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!
Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:
— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.
Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.
Українська осінь
Українська осінь — пані особлива. Думаєш, що лагідна, а не норовлива. Слухайте, діти, казочку.
Була собі красуня Осінь. Одного разу приїхав до неї король Вересень свататися.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я танцювати, для тебе танцюватиму, якщо все у золото перетворишь.
Нелегке завдання, але спробував Вересень. І берези, і тополі позолотив, липи тощо. Але не все в його владі — стоять ялинки зеленими, як і були.
— Що?! Я тільки на золоті танцюватиму! А якщо ти не зміг, то йди геть!
Тільки но Вересень за поріг, вже інший кавалер стукає у двері. То король Жовтень завітав.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я співати, для тебе заспіваю, якщо ти усіх ревунів та пискунів проженеш, заважають вони мені.
Став Жовтень птахів лякати, звірей у барлоги та нори заганяти. Начебто тихо стало. Тут, як на гріх, синиця зацвірінькала, неполохлива пташка виявилася.
— Що?! Я тільки у тиші співатиму! А якщо ти не зміг тишу забеспечити, то йди геть!
Через деякий час король Листопад прознав про Осінь та вирішив спробувати щастя.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я малювати, тобi свого портрета намалюю, якщо зробиш усе біліше крейди.
А у Листопада сніга обмаль, де-не-де притрусить, ще й притупне чобіточком. Все у плямах і вийшло.
— Що?! Я тільки на білому малюватиму! Йди геть!
А Листопад обурівся, забрав свій сніг, ще й листя прихопив як відшкодування моральної шкоди.
І ось залишилася Осінь як та стара біля розбитого корита. Лише голі вітки, вітер та холоднеча. Одне добре, що синиця незлоблива, не покинула дурепу, та ще й ґав та горобців із собою привела. Так і цвірінькає Осiнь з ними.
Віршики
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
– Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
– Через рік мене чекайте!
Л. Новикова
ОСІННІЙ ПАРК
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
О. Війтик-Ющук
ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.
Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче нам про неба просинь.
Шепче осінь. Шепче осінь…
Т. Корольова
ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА?
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
Г. Усач
Published: Oct 9, 2017
Latest Revision: Oct 9, 2017
Ourboox Unique Identifier: OB-372623
Copyright © 2017
