Міста України

Ки́їв— столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України і адміністративний центр Київської області. Районний центр Києво-Святошинського району. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств та громадських об’єднань, що працюють в Україні.

За «Повістю минулих літ», Київ заснував полянський князь Кий зі своїми братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю. Згідно з археологічними даними та писемними джерелами, початок безперервного розвитку Києва датується другою половиною 5 ст. — першою половиною 6 ст.; осередком розширення Києва була гора Замкова^[4]. Був столицею Русі, Київського князівства, Великого князівства Руського, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор — та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Львів-

місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2017 року у Львові проживали 727 968 осіб^[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн осіб.

Львів заснований королем Данилом у середині XIII століття. Близько 1272 року місто стало столицею Королівства Русі(Галицько-Волинського князівства). 1356 року король Казимир ІІІ здійснив повторну локацію міста, перемістивши новий центр на південь від первісного, княжого граду. У добу середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини з 19 жовтня 1918 був столицею Західноукраїнської Народної Республіки, але після битви за Львів з листопада 1918 належав Польщі, що у 1922-23 було визнано міжнародними пактами та угодами. 30 липня 1941 року за угодою Сікорського-Майського СРСР визнав, що Польща є держава у кордонах серпня 1939. Тому, з точки зору міжнародного права, під час другої світовой війни Львів знаходився на території, тимчасово окупованій СРСР (1939-41), Німеччиною (1941-44), на звільненій від німців території Польщі (1944-45). На Ялтинській конференції 4-11 лютого 1945 питання східних кордонів Польщі, зокрема приналежності Львова, було одним з найбільш гострих та суперечливих. Після Другої світової війни за ялтинськими угодами, юридично закріпленими 16 серпня 1945 радянсько-польським договором, Львів знаходився в Українській РСР, з 1991 року — в Україні.

Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті розташована найбільша кількість пам’яток архітектури в Україні^[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України^[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості

Ха́рків — місто на північному сході України на Слобожанщині, Науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 445 тис. осіб, площа міста — 350 км²^[7]. Разом із прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб.

Єдине місто в Україні, що володіє повним комплектом нагород Ради Європи: Дипломом, Почесним Прапором, Таблицею Європи і Призом Європи.

Друге за кількістю мешканців місто України, з 19 грудня 1919 по 24 червня 1934 рр. — столиця УРСР.

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінграда. 60 науково-дослідних інститутів, 41 вищих навчальних закладів^[8], 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Дніпро́  — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області. Дніпро є четвертим містом за кількістю населення в Україні після Києва, Харкова та Одеси. Дніпро — космічна та ділова столиця України.

Як адміністративний центр приєднаних до Російської імперії земель запорозьких козаків місто було засновано у 1776 році у пониззі річки Самари і названо Катеринославом, у 1787 році перенесено на теперішнє місце на Дніпрі, поряд з козацькою слободою Половицею (тепер центр сучасного Дніпра). Також на території сучасного міста на той час вже існувала низка козацьких поселень, у тому числі містечко Нові Кодаки.

Катеринослав став адміністративним центром захоплених Російською імперією при Катерині II великих територій Південно-Східної України, зокрема після знищення Запорозької Січі, Кючук-Кайнаджійського і Ясського договорів. Його було початково задумано як третю столицю колишньої Російської імперії, після Москви і Санкт-Петербурга. Один з найбільших промислових центрів Радянської України, Дніпропетровськ у XX ст. був одним із ключових центрів металургійної, ядерної, оборонної та космічної^[6] промисловості СРСР. Через свою військову промисловість місто перебувало у статусі закритого до 1990-х років.

У сучасній Україні, так само як і впродовж своєї попередньої історії, Дніпро лишається одним із її найвизначніших політичних, промислових, фінансових, наукових та культурних центрів. За чисельністю населення Дніпро є центром Дніпровської агломерації з населенням майже 1,5 млн осіб.

До 1784 року місто мало назву Нови́й Кода́к, у 1784—1796 і 1802—1926 роках — Катериносла́в, у 1796—1802 роках — Новоросі́йськ, у 1926—2016 роках — Дніпропетро́вськ.

Оде́са  — місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України; адміністративний центр Одеської області; культурний, освітньо-науковий, туристичний та торговий осередок країни; найбільший морський торговий порт країни; великий автомобільний та залізничний вузол. За чисельністю населення Одеса є третім у країні містом після столиці держави, Києва, та мегаполісу Харкова (станом на 1 травня 2017 року в Одесі проживало 1 010 912 осіб). В Одесі діють: машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, харчова та легка промисловості. Також налічується 37 вищих навчальних закладів, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, музеї, галереї тощо.

Перші поселення на території сучасного міста були засновані близько VII століття до н. е. — III століття н. е. давньогрецькими мореплавцями. Згодом цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася до Золотої орди. Приблизно у 1324 році узбережжя захопило Велике князівство Литовське. Саме у той час було засновано фортецю та селище Коцюбіїв, що згодом було перейменоване на Хаджибей. 14 (25) вересня 1789 року його було завойовано козацько–російськими військами під командуванням Хосе де Рібаса. Саме після захоплення фортеці поселення було перейменоване на Одесу й отримало статус міста. З 1819 року по 1859 рік у місті діяв торговий режим «порто-франко», що сприяв його стрімкому економічному розвитку. Після захоплення більшовиками Української Народної Республіки Одеса перейшла під вплив комуністичної влади. Під час Другої світової війни Одеса була окупована німецько–румунськими військами.

Історичний центр Одеси з 2009 року перебуває в попередньому спискові об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII — XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну тощо. Здебільшого культурні, архітектурні та історичні пам’ятки міста розташовані у межах вулиць Приморської, Преображенської, Буніна та Польської. У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів і лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб із довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.

Іва́но-Франкі́вськ   — обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини. Назване на честь Івана Франка.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів (пол. Stanisławów), з 1772 до 1918року — Станіслав . З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь Івана Франка. Більшість мовознавців і жителів міста відзначає, що нова назва міста була дана радянською окупаційною владою з порушенням правил української мови і за політичними мотивами. Тодішня партійна номенклатура не хотіла, аби назва міста асоціювалася із іспанським диктатором Франсіско Франко, який був ворогом СРСР.

27 серпня 2017 року міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відкинув будь-які дискусії про перейменування міста, про це він заявив на Франкових читаннях, які відбулися біля пам’ятника Каменяру, з нагоди 161-річчя від дня народження Івана Франка.

Терно́піль  — місто на Заході України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Один з трьох головних центрів історичного регіону Галичини. Розташоване на річці Серет. У Тернополі перетинаються важливі автомобільні: автодороги Н02, М12, E50, М19 (E85), Н18, Р39, Р41, Р43 — та залізничні шляхи. Одне з чотирьох міст обласного значення Тернопільської області. Обслуговується міжнародним аеропортом «Тернопіль», що знаходиться у східній частині міста.^[4].

Засноване у 1540 році Яном Амором Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства Королівства Польського. У 1569—1772 роках у Речі Посполитій: у складі Теребовлянського повіту, Галицької землі Руського воєводства; у 1772–1810, 1815–1867 — центр Тернопільського округу у складі Королівства Галичини та Володимирії, 1810–1815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1854 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австрійської імперії, Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. Від 1920 — адміністративний центр воєводства, від 1939 — області. Наприкінці 1918-го до 2 січня 1919 року Тернопіль — столиця ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року Тернопіль був столицею маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — квітень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».

Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням знаходився у Домініканському костелі — нині Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці^[5].

Населення — 218 тис. осіб (2017). Тернопіль займає площу 7268 га.

У́жгород  — місто на річці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району. Розташоване за 785 км від Києва, на кордоні зі Словаччиною.

Місто біля підніжжя Карпат є найменшим обласним центром країни, проте має багату і давню історію. Засноване у XI столітті, ставши фортецею роду Другетів, воно опинилося під владою Угорщини, а пізніше — Австро-Угорщини. Ужгород розвивався як промисловий та культурний центр Закарпаття. У 1919 році був столицею Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, 1945-го перейшов до УРСР.

Серцем Ужгорода є його замок, численних туристів також приваблюють костел, синагога та резиденція єпископа. У 1646 році під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.