українських міфічних істот 10

Вій – мабуть найпопулярніший персонаж української міфології. Про нього ходили легенди, про нього писали книги, про нього знімали кіно. І не дарма, адже від розповідей про нього дійсно йдуть мурашки по тілу.

Вія описували як потворну істоту з величезними очима, густими бровами, довгими віями та важкими повіками. Сам він був не в силах розплющити очі, тож йому з цим допомагали два силача. Але коли все ж його очі піднімались, то погляд ставав вбивчим для всього, що опиниться на його шляху: гинули люди, знищувались цілі села та міста. Можна припустити, що така легенда виникла як наслідок віри у нищівну силу «зурочення», дії «злого ока» він догляду якого все псується. Ймовірно, ім’я цього чудовиська походить від слова «вії», які були у нього неприродньо довгі.

Лихо — це істота не пожалкує нікого, згубить і багатого, і бідного, і винного, і невинного. Лихо – уособлення злої та нерозбірливої долі, яка може скосити найкращу, найдобрішу та найчеснішу людину, оминувши стороною останнього негідника.

Так часто і трапляється в житті, що страшна недуга забере зненацька дитину, а злодій і вбивця зможе не тільки уникнути покарання, а й жити в достатку і здоров’ї. Люди, не розуміючи такої несправедливості, вигадали собі злу істоту, винну в несподіваному горі

Магура — донька слов’янського бога грому та блискавки, війни та воїнів, Перуна, небесна діва — прекрасна, крилата, войовнича. Магура – це українська, слов’янська інтерпретація скандинавської Валькірії. Серце її навіки віддане воїнам, котрі полягли в бою. На полі битви Магура підтримує тих, хто б’ється самовіддано і завзято, з криками та із захопленням. Вона вселяє в серця воїнів надію та радість. За легендою, воїн, котрий впав у бою, отримує поцілунок Магури та відправляється до Вирію – райських чертог.

. Блуд — за легендою, це злий дух, якого Бог скинув із неба за злі діяння. Тепер він блукає по світу і чіпляється за кожного, хто випадково до нього доторкнеться. Блуд може обернутись в будь-яку подобу: чоловіка, жінку, птаха, кота чи вітру. Підстерігає він людину, а потім водить її за собою до повного знесилення, по колу, або заводить у хащі чи болото.

Аби блуд тебе оминув, потрібно було пригадати, коли твій день народження та хрестини, на який день припав минулий Свят вечір, які страви були тоді на столі, хто стояв від тебе по праву сторону. Також одним із способів «порятунку», було перевернути на собі сорочку. Зникав блуд із першим співом півнів, тобто із наближенням світанку

Вовкулака — це популярна фантастична істота з української міфології. Не можна сказати, що вовкулака асоціювався з абсолютним злом, адже він був «перевертнем», тобто людиною, яка перетворилась у вовка.

Існувало багато легенд про те, як можна стати вовкулаком: тебе могла зачарувати відьма, як з твоєю згодою, так і без неї. Тоді людина блукала декілька років у вовчій подобі. Це могла бути вроджена риса, тоді людина жила вдень своїм життям, а на повний місяць, вночі, перетворювалась на звіра. Ходила легенда, що якщо вагітна жінка побачить вовка, то у неї народиться дитина-вовкулак. А повернути звіру людську подобу можна було, розірвавши шнурок, що висить на його шиї, або ж навіть здерти з нього шкуру. Ці легенди існують ще з дохристиянських часів, коли люди вірили у перевертнів, чарівників, та в те що злі і добрі сили можуть приходити на землю у вигляді звірів чи людей.

Водяник – істота, що існувала в міфах багатьох народів, як уявлення про нечистої сили. За українською так легендою, Водяник походить від самого чорта. Рибаки боялися цього духу, тому приносили йому приготування у вигляді вареної риби, хліба та солі.

Проте демонологічних рис Водяник набув вже в християнський період. У язичників він радше був духом, що оберігає спокій річки, як ліс охороняє Лісовик, а болота – Болотяник. А задобрювання їх – це звичайна традиція принести пожертвування дівам у знак вдячності. Водяник – володар всіх водойм, був старшим над усіма мореплавцями, піклувався про життя всіх мешканців водоймищ. Та попри його турботливості, злити його все-таки слід, адже за легендою, саме він, розлучився, міг розбити млин, підняти річку і затопити село, або втопити людину.

Доля – образ вітчизняної міфології, який у народних повірях асоціюється з щастям. Доля описана в образі молодої, гарної дівчини, або доброї бабусі, в тому випадку, якщо вона щаслива. Якщо ж нещасна, то це була жебрачка в рваному та брудному одязі.

За уявленнями предків, кожна людина має свою долю, яка безповоротно диктує, скільки їй жити і як їй жити. Як стануть зірки та планети у час, коли народиться людина – так і спланують їй подальше життя. Доля – це не містична істота, не потойбічна сила, а так би мовити – двійник кожної людини, який вже знає, чим їй треба займатись у житті і як жити. Тому коли людина займається не своєю справою, вона виходять погано, адже це не до душі її долі. Тим, кому випала щасливіша доля, радили не хизуватись нею, а приймати із вдячністю, в інакшому ж випадку, ризикуєш її втратити. А тому, кому випала нещаслива доля, радили її шукати – у іншому занятті, іншому місті та за інших обставин. Адже якщо тут і зараз ти почуваєшся нещасливим – значить твоя доля блукає десь у іншому місці. Також вважалось, що люди, котрі заздрять чиїйсь хорошій долі, можуть її відвернути, за допомогою чарів, або навіть привернути до себе. Люди були наскільки впевнені у тому, що доля пророкує їм певне, вже відоме у світі майбутнє, що часто звертались до мольфарів, ворожок та відьом, аби дізнатись яка доля їх чекає. І чи не відвернув її часом якийсь недруг. Поетизований образ долі часто зустрічався в українських народних піснях та оповідях, адже це те, що турбувало людину протягом усього життя

Мавки – міфічні істоти жіночої статі, що особисті душі дітей, які народжені мертвими або померли нерозумно. Також побутувало повір’я, що мавки – це вкрадені нечистими силами дітей. Такі образи як мавки, німфи, русалки, нявки – існували як в легендах інших народів, так і в українських. За легендами, вони виглядають як надзвичайно гарні молоді дівчата, які залишають після себе сліди босіх дитячих стоп. Полюють мавки на привабливих молодих хлопців, а хто буде за ними – заблукає і ніколи не знайде дороги додому. Також існував міф про те, що вони «залоскочують» свою жертву, як і русалки.

Щоб вберегтись від їх чар, треба було взяти з собою як оберіг гарні, напул чи полин. А ще, виверніть на себе сорочку. Виглядали мавки красиво-моторошно: довге лляне волосся, сорочка, яка ледь закриває тіло, білий колір шкіри. Волос також міг бути з ліс, адже це істоти лісові. Тоді як русалки мали волосся з водоростей, але також відзначалися надзвичайною красою.

Пейсоловці – це люди-вечірні, одні з найжорсткіших істот в українській міфології. Вони, немов вампірі, пили людську кров. Виглядали ці велетні страшно: росли, з шкірою ведмедя, одним оком посередині і одним рогом. За деякими легендами теж мають одну руку і одну ногу і пересуваються по двоє, тримаючись одне за одного. Переважно мають собаку голову, що і призвело до такої назви істоти. Також траплялися розповіді про песиголовців жіночої статі, які їли людей. Такі легенди, про велетнів-людоїдів, існували в різних народах і віруваннях. Існували легенди про Олександра Македонського, де він бився з песиголовцями, а Одіссей побував на цілому острові однооких циклопів. Існує припущення, що кровожальні песиголовці, це гіперболізоване та містифіковане уявлення про ворожих народів, які приїхали з війною на рідні землі. Так, за деякими легендами, песиголовці прийшли «десь з Туреччини». Тобто історії про жорстоке невідоміх істота були пов’язані Із нашості чужоземніх Завойовник. Ца міф БУВ Поширення на Західном Україні та за йие мотиви Нещодавно БУВ зняти однойменнего українського фільма жах.

Чугайстер – надприродний образ в українській демонології. У легендах і міфах Чугайстер зустрічається у вигляді високого «лісового чоловіка», покритого довгим волоссям і вбраним у білій одязі. За своїм похожденням описом нагадує лісовика. Хоча це не потойбічна істота, а зачахлований зліми вітками чоловік, котрий блукає лісом. Там він шукає лісовий нявок і їсть їх. Проте до людей Чугайстер ставиться вкрай обачливо і шкодить їм не робить. Навпаки, як зустрічає людину, то поспілкується, бажає гарної дороги та відпустити невтручка. Тож для людини цей персонаж не носив ніякої шкоди і просто гармонійної частини міфічного світу перевертнів та інших надприродних істот.

Можливо – ці істоти, це наслідок багатих уявлень наших попередників та спроб надавати все, що відбувається в світі, надати “вищу сенсу”. А може навпаки, ці міфічні істоти і досі блукають між нами, лісами і озерами, перехрестями і закутками будинків. Просто ми звикли знайти все в світі логичне, обгрунтоване пояснення. У всякому разі, у існуванні Долі, який визначає майбутнє кожного людини, багато хто з нас вірить і до сьогодні, чи не так?