я йду купляти комп’ютер

Зовнішня пам’ять (англ. external memory або англ. auxiliary memory) – це комп’ютерна пам’ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам’яті зберігається все програмне забезпечення комп’ютера. Пристрої зовнішньої пам’яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп’ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам’ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі – це запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам’яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями. Привід – це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії та виглядом носія. Носій – це фізичне середовище зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За принципом запам’ятовування розрізняють магнітні, оптичні та магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні методи запису-зчитування інформації.

Найпоширенішими є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках(НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

Відеока́рта (англ. video card, також графічна карта, графічний адаптер, графічний прискорювач) — електронний пристрій, частина комп’ютера, призначена для обробки і генерації зображень з подальшим їхнім виведенням на екран периферійного пристрою.

Відеокарта зазвичай є платою розширення і вставляється у слот розширення, універсальний (PCI-Express, PCI, ISA, VLB, EISA, MCA) або спеціалізований (AGP), проте відеокарта може бути вбудованою у материнську плату як у вигляді окремого елементу, так і як складову частину північного мосту чипсету або центрального процесора. Відповідно вставлювана називається дискретною, а вбудована — інтегрованою.

Сучасні відеокарти не обмежуються лише звичайним виведенням зображень, вони мають вбудований графічний мікропроцесор, котрий може здійснювати додаткову їх обробку, звільняючи від цих задач центральний процесор. Також процесор і відокарта працюють разом і є залежними один від одного. Наприклад, усі сучасні відеокарти, що застосовують відеопроцесори AMD/ATi і NVIDIA підтримують OpenGL на апаратному рівні. Останнім часом, разом зі зростанням обчислювальних потужностей графічних процесорів має місце тенденція використовувати обчислювальні можливості графічного процесора для вирішення неграфічних задач(див. OpenCL).

Від материнської плати залежить функціональність комп’ютера, що визначається елементами самої плати і підключеними до неї пристроями. Основу материнської плати складає багатошарова пластина з провідними доріжками, якими електричний струм передається між складовими плати. Взаємодія деталей забезпечується чипсетом, який складається, як правило, з двох частин — північного моста (Northbridge) і південного моста (Southbridge). Зазвичай північний і південний міст розташовані на окремих мікросхемах. Передусім саме північний і південний мости визначають особливості системної плати і те, які пристрої можуть підключатися до неї. Іншими ключовими елементами є роз’єми для підключення центрального процесора, графічного адаптера, звукової плати, жорстких дисків, оперативної пам’яті. Крім них на платі містяться резистори, конденсатори, що підтримують роботу кожної деталі. Живлення материнської плати і відповідно всіх підключених до неї пристроїв забезпечується блоком живлення, поєднаним з платою кабелями.

Всі основні електронні схеми плати і необхідні додаткові пристрої інтегровано в системну плату, або вони підключаються до неї за допомогою слотів розширення. Слоти дозволяють підключати модулі оперативної пам’яті, відеокарти, додаткові пристрої, як панелі з USB-портами. Також материнська плата містить порти для підключення дискових і твердотільних накопичувачів, колодки підключення портів USB і кнопок, вмонтованих у корпус, живлення кулерів. Деякі сучасні системні плати підтримують бездротові пристрої, що використовують протоколи IrDA, Bluetooth, або 802.11 (Wi-Fi).

SSD Silicon Power

Твердотілий накопичувач (англ. SSD, solid-state drive) — комп’ютерний запам’ятовувальний пристрій на основі мікросхем пам’яті та

Версії стандарту PATA[ред. • ред. код]

У наведеній нижче табличці, вказано назви версій стандарту ATA, а також підтримувані ними режими і швидкість передачі даних. Слід зазначити, що швидкість передачі, котра вказується для кожного стандарту (наприклад, 66,7 Мб/с для UDMA4, який зазвичай іменується, як «ULTRA-DMA 66») вказує максимальну теоретично можливу швидкість в кабелі. Це просто два байти, помножені на фактичну частоту, і припускається, що кожен цикл використовується для передачі призначених для користувача даних. На практиці швидкість звісно ж, менша.

Перевантаження на шині, до якої підключений ATA-контроллер, також може обмежувати максимальний рівень передачі. Наприклад, максимальна пропускна здатність шини PCI, котра працює на частоті 33 Мгц і має розрядність 32 біта, становить 133 Мб/с, і ця швидкість ділиться між всіма підключеними до шини пристроями.

Згідно з даними на жовтень 2005 р., не існує ATA-дисків, що мають стійку швидкість передачі вище 80 Мб/с. Та й ці тести не дають реальної картини, оскільки спроектовані так, що при їх роботі практично не зустрічається затримок на пошук, і не враховується час очікування. У більшості реальних ситуацій ці два чинники багато чого визначають; третім по важливості чинником є пропускна здатність шини ATA. Отже, швидкість понад 66 Мб/с тільки тоді реально впливає на продуктивність, коли диск всі операції введення/виводу проводить зі своїм внутрішнім кешем — ситуація достатньо незвичайна, особливо з причини того, що дані в цьому випадку зазвичай вже кешовані операційною системою.

Bluetooth (англ. Bluetooth) — технологія бездротового зв’язку, створена у 1998 році групою компаній: Ericsson, IBM, Intel, Nokia, Toshiba.

Нині розробки в області Bluetooth ведуться групою англ. Bluetooth SIG (англ. Special Interest Group), до якої входять також Lucent, Microsoft та інші компанії, чия діяльність пов’язана з мережними технологіями. Основне призначення Bluetooth — забезпечення економного (з точки зору споживаного струму) і дешевого радіозв’язку між різноманітними типами електронних пристроїв, таких як мобільні телефони та аксесуари до них, портативні та настільні комп’ютери, принтери та інші. Причому, велике значення приділяється компактності електронних компонентів, що дає можливість застосовувати Bluetooth у малогабаритних пристроях розміром з наручний годинник.

Оперативна пам’ять — швидкодіюча пам’ять, призначена для запису, зберігання та читання інформації у процесі її обробки.

В обчисленні, пам’ять відноситься до комп’ютерних пристроїв, що використовуються для зберігання інформації для негайного використання в комп’ютері; вона є синонімом терміна «первинне зберігання». Комп’ютерна пам’ять працює на високій швидкості, наприклад, оперативна пам’ять (RAM), на відміну від зберігання, що забезпечує зберігання даних та повільно-доступних програм, пропонує більш високі можливості. При необхідності, вміст пам’яті комп’ютера може бути переданий у вторинне сховище, за допомогою технології управління пам’яттю під назвою «віртуальна пам’ять». Архаїчний синонім пам’яті — сховище.^[1]

Термін «пам’ять», що означає «первинне сховище» або «основну пам’ять», часто асоціюється з адресацією напівпровідникової пам’яті, тобто інтегральних схем, що складаються з транзисторів на основі кремнію, що використовуються, наприклад, як первинне зберігання, але також і в інших цілях в комп’ютерах та інших цифрових електронних пристроях. Є два основні типи напівпровідників пам’яті, летючі і нелетючі. Приклади незалежної пам’яті — це флеш-пам’ять (використовується як вторинна пам’ять) і ROM, PROM, EPROM і EEPROM (використовуються для зберігання прошивки, такі як BIOS). Прикладом незалежної пам’яті є первинне зберігання (як правило, динамічне RAM, DRAM) і швидкий процесор кеш-пам’яті (зазвичай статична оперативна пам’ять RAM, SRAM, яка є швидкою, але енергоємною, і пропонує меншу ємність пам’яті на одиницю площі, ніж DRAM).

Найбільший напівпровідниковий запам’ятовуючий пристрій складається з комірок пам’яті або бістабільних тригерів, кожен з яких зберігає один біт (0 або 1). Організація флеш-пам’яті включає в себе як один біт на комірку пам’яті, так і кілька бітів на клітинку (так звані ДОК, кілька осередків). Осередки пам’яті згруповані в слова фіксованої довжини, наприклад, 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64 або 128 біт. Кожне слово можна отримати за допомогою довічної адреси N біт. Це означає, що регістри процесора зазвичай не розглядаються як пам’ять, так як вони тільки зберігають одне слово і не включають в себе механізм адресації.

Типові вторинні пристрої зберігання жорстких дисків і твердотільних накопичувачів.

Оптичний привод або Оптичний накопичувач^[1]  — електричний пристрій для зчитування і (залежно від конструкції) запису інформації з оптичних носіїв (наприклад, CD-ROM або DVD-ROM).

Оптичні приводи розрізняються за підтримуваними форматами лазерних дисків, а також можливістю запису на оптичний диск.

Так, CD-дисководи підтримують лише формати CD, DVD-дисководи підтримують CD і DVD, а BD-дисководи підтримують формати CD, DVD та BD. З іншого боку зчитувальні приводи (ROM) дозволяють лише зчитувати інформацію, записувальні приводи (recordable) дозволяють зчитувати та записувати відповідні формати дисків, а перезаписувальні (rewritable) – зчитувати, записувати та перезаписувати.

Крім того приводи розрізняють за швидкістю зчитування та запису даних. При цьому за точку відліку (1х) береться швидкість зчитування звукового компакт-диску, що дорівнює 150 кбайт/с. Таким чином 2х – це 300 кБ/с, 4х – 600 кБ/с і т.д. Сучасні пристрої дозволяють зчитувати і записувати CD на швидкостях до 52х, одношарові DVD до 16х, швидкість перезапису дещо менша (до 32х для CD-RW та 4х для DVD-RW).

Нижче представлено таблицю сумісності різних типів оптичних приводів та оптичних дисків

Проце́сор (рос. процессор, англ. processor, нім. Processor m) – основний компонент комп’ютера, призначений для керування всіма його пристроями та виконання арифметичних і логічних операцій над даними.

1. Мікропроцесор – частина цифрової обчислювальної машини, а також іншої “розумної” цифрової техніки, що реалізує процес переробки інформації і координує роботу периферійних пристроїв. У обчислювальній машині може бути декілька паралельно працюючих процесорів. Такі комп’ютери називають багатопроцесорними.
2. Складна логічна програма, що є частиною системи програмування; підсистема обробки даних, що перетворює кодовану інформацію отриману від системи введення.

Поширені види цифрових процесорів:

• Центральний процесор (CPU)
• Графічний процесор (GPU)
• Звуковий процесор
• Прискорювальний процесор (APU)
• Процесор цифрових сигналів (DSP)

Операці́йна систе́ма, скорочено ОС (англ. operating system, OS) — це базовий комплекс програм, що виконує управління апаратною складовою комп’ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організАнтивірусна програма (антивірус) — спеціалізована програма для знаходження комп’ютерних вірусів, а також небажаних (шкідливих) програм загалом та відновлення заражених (модифікованих) такими програмами файлів, а також для профілактики — запобігання зараження (модифікації) файлів чи операційної системи шкідливим кодом.овує взаємодію з користувачем.

Антивірусна програма (антивірус) — спеціалізована програма для знаходження комп’ютерних вірусів, а також небажаних (шкідливих) програм загалом та відновлення заражених (модифікованих) такими програмами файлів, а також для профілактики — запобігання зараження (модифікації) файлів чи операційної системи шкідливим кодом.

ТБ-тюнер (англ. TV tuner) — рід телевізійного приймача (тюнера), призначений для прийому телевізійного сигналу в різних форматах мовлення з показом на моніторі комп’ютера. Крім того, більшість сучасних ТБ-тюнерів приймають FM-радіостанції і можуть використовуватися для захоплення відео.

Системний блок — корпус комп’ютера, функціональний елемент, який захищає внутрішні компоненти комп’ютера від зовнішнього впливу та механічних пошкоджень, підтримує необхідний температурний режим в середині системного блоку, екранує створені внутрішніми компонентами електромагнітні випромінення та є основою для подальшого розширення системи. Системні блоки зазвичай виробляються з деталей на основі сталі, алюмінію та пластмаси, також інколи використовують такі матеріали, як деревината органічне скло.

Дисковід або дисково́д — контролер зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв, комп’ютерний пристрій управління введенням-виведенням інформації для записування-зчитування на змінні диски, важливий різновид комп’ютерних накопичувачів