7 чудес світу 

Сім чудес світу, або Сім чудес Стародавнього світу — список найбільш прославлених пам’яток античної культури часів Ойкумени, з якого до наших часів збереглась лише Піраміда Хеопса. Складання списку найславетніших поетів, філософів, полководців, великих царів, як і пам’яток архітектури і мистецтва — традиційний «малий» жанр грецької елліністичної поезії і свого роду вправа в риториці. Сам вибір числа освячений найдавнішими уявленнями про його наповненість, закінченість і досконалість, число 7 вважалося священним числом бога Аполлона (Семеро проти Фів, Сім мудреців і т. і.). 

Подібно збірникам висловлювань знаменитих мудреців, збіркам анекдотів і розповідям про дива, твори про Сім чудес світу були популярні в античну епоху і включали в себе описи найграндіозніших, найпрекрасніших або в технічному сенсі найбільш вражаючих будівель і пам’ятників мистецтва. Ось чому їх називали чудесами, в той час як в списку відсутні багато справжніх шедеврів стародавньої архітектури та  мистецтва — Акрополь в Афінах з творінням Фідія — статуєю Афіни, Парфенон, прославлена статуя Афродіти Кнідської роботи Праксітеля і т. і. Згадки про Сім чудес з’являються у творах грецьких авторів, починаючи з епохи еллінізму. Їх треба було знати вже в школі, про них писали вчені й поети. У тексті одного єгипетського папірусу, що являв собою свого роду навчальний посібник, згадуються обов’язкові для заучування імена знаменитих законодавців, живописців, скульпторів, архітекторів, винахідників, найбільші острови, гори і річки і, нарешті, сім чудес світу. «Відбір» чудес відбувався поступово, і одні чудеса змінювали інші.

Походження терміну

1640 року француз Д. С. Бессі відшукав у бібліотеці Ватикану невеличкий рукопис грецького філософа Філона Візантійського, що, ймовірно, вперше в III столітті до н. е.вжив у своєму творі це словосполучення.

Пізніше про дивовижні архітектурні досягнення писали і автор 37 томів «Природничої історії» Пліній Старший, і римський поет Марціал, і грецький географ Павсаній. Були також інші автори. Їх списки різнились між собою. Одні вважали такими стіни стародавнього Вавилону і Колізей, інші також згадували міст через річку Євфрат. Остаточно список утвердився лише у XVIII столітті.

Єгипетські піраміди Гізи

Єгипетські піраміди — найбільший архітектурний пам’ятник Стародавнього Єгипту. Пірамиди — це величезні кам’яні споруди пірамідальної, ступінчатої чи баштоподібної форми, збудовані як гробниці для фараонів Давнього Єгипту. При згадці єгипетських пірамід, як правило, мають на увазі розташовані в Гізі, неподалік від Каїру Великі Піраміди. Проте, вони не були єдиними пірамідами Єгипту.

Попередниками пірамід були так звані «мастаби», поховальні будинки, що скаладались із підземної поховальної камери і прямокутної кам’яної споруди над поверхнею землі.

Перша піраміда — ступінчата піраміда Джосера, побудована приблизно в 2670 року до нашої ери, нагадує кілька поставлених один на одну щораз менших по масштабу плит. Швидше за все, саме таким був задум архітектора цієї піраміди, Імхотепа. Він розробив спосіб кладки з тесаного каменю. Сама піраміда Джосера розташована в Саккарі, неподалік від древнього Мемфіса. Її висота становить 62 метри.

Фараон Снофру, батько Хеопса, побудував першу піраміду з рівними стінами — Червону піраміду.

Великими пірамідами називають розташовані в Гізі піраміди фараонів Хеопса (Хуфу), Хефрена і Мікерина. На відміну від піраміди Джосера, ці піраміди мають не ступеневу, а суворо геометричну, пірамідальну форму. Ці піраміди належать до періоду IV династії.

Найбільшою є піраміда Хеопса. Спочатку її висота становила 147 метрів, проте, через те, що нині відсутнє облицювання піраміди, її висота натепер зменшилася на 7,5 метрів. Довжина сторони піраміди — 230 метрів. Піраміда була побудована XXVII столітті до н. е. Припускають, що будівництво тривало 23 роки.

Висячі сади Семіраміди у Вавилоні

За древніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада (Ірак). Історія створення цього Чуда світу сягає давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605 — 562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз з Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Семіраміді.
Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб. У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.

331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 339 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад. Сади опинилися в запущеному стані. Могутні повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так загинуло одне з Чудес Світу.

Храм Артеміди в Ефесі

Залишки храму знаходяться поруч з курортом Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале.

Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метрів, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьвана золотом статуя Артеміди висотою понад 2 м. Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м’який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам’яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.

Статуя Зевса Олімпійського

Статуя Зевса Олімпійсько,  за переказами, була споруджена на півострові Пелопоннес, у древньому місті Олімпія. Творцем Зевса Олімпійського був прославлений скульптор Фідій. Він почав закладати статую близько 440 р. до н. е. Роком раніше, він розробив техніку, щоб підготувати безліч золота і слонячої кістки для будівництва. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.

Твори древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ древньогрецького божества. Фідій зобразив Зевса, який сидить на троні. Оливковий вінок прикрашав голову бога — громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг.

Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонячої кістки і золота (така техніка називається хрисоелефантинною). Обличчя, руки й інші оголені частини тіла були з слонячої кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів. Трон був зроблений, за одними джерелами, з кедра, з інших — з чорного дерева і покритий золотом і слонячою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині Краси, дочки Зевса і Гери. Перед п’єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був влаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевксінським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкового масла, яким регулярно змащували статую (масло зберігало слонячу кістку від розсихання).

Мавзолей в Галікарнасі

Мавзолей в Галікарнасі — надгробний пам’ятник царя Мавсола (грец. Μαύσωλος), споруджений в середині IV століття до н. е. за наказом його дружини Артемізії II в Галікарнасі (сучасний Бодрум, Туреччина). У мавзолеї поєднувалася сувора геометричність, масивна простота, виконана внутрішньою силою, і прагнення до декоративності й легкості форм, плавності ліній. Аналогів цій споруді у грецькій архітектурі немає.

Гробниця Мавсола являла собою величну і незвичайну за формою споруду, побудовану з цегли і облицьовану зсередини і зовні білим мармуром. Висота її сягала 60 метрів.

Перший поверх, де покоїлася урна з прахом, мав вигляд величезного куба висотою 20 м і площею 5 тисяч м². Це приміщення вартував ряд кам’яних левів. Другий поверх був обнесений із зовнішньої сторони прекрасною колонадою. Тут зберігалися жертвоприносини. Наступний поверх був виконаний у вигляді багатоступінчастої піраміди, її вінчали фігури Мавсола і Артемісії, які керували квадригою — четвіркою коней, запряжених в колісницю.

Колос Родоський

Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос (Греція) учнем Лісиппа, Харесом із Лондоса. За час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).

На штучному пагорб Харес встановив три кам’яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.

База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і вона сама. Бронзова форма божества була закріплена залізними і кам’яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець із семи променів Сонця, що розходяться. Вважалося, що лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі, поки не знайшлася монета міста Анхіала. На ній статуя Гермеса була зображена в первоначальному вигляді. Бог тримав в лівій руці Діоніса, а в високо піднятій правій руці виноградну гроздь, показуючи її покровителю виноградарства. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта.

Маяк в Александрії

Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).

Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона.

Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.

15 маловідомих фактів про сім чудес світу, які здивують кого завгодно

Список «чудес» спочатку був розроблений, щоб продемонструвати найбільш вражаючі пам’ятки і споруди у світі. Хоча існувало безліч таких списків протягом багатьох років, оригінальний був відомий як «Сім чудес стародавнього світу». Ці сім чудес були засновані на путівниках, використовуваних грецькими мандрівниками.

Всі сім чудес були розташовані навколо Середземного моря та Месопотамії (через обмеження відстаней, на які люди могли подорожувати у ті часи). До них відносяться Колос Родоський, Велика Піраміда Гізи, Висячі сади Вавилона, Маяк Олександрії, Мавзолей в Галикарнасі, Статуя Зевса в Олімпії і Храм Артеміди в Ефесі.

Ймовірно, число «сім» було обрано через віру греків у те, що воно являє собою досконалість. Однак деякі вчені припустили, що номер сім також відображає той факт, що на той час існувало 5 відомих планет, а якщо додати до них Сонце і Місяць, то і вийде сім.

Існування одного з семи стародавніх чудес під питанням. Оскільки Висячі сади у Вавилоні викликали б дуже великі складнощі у зрошенні, і в стародавній літературі немає прямих згадок про них, багато сучасних вчених вважають історії про це прекрасне місце просто вигадкою.

Єдине стародавнє диво, яке досі існує, це Велика піраміда Гізи. Вона також відома під назвою Піраміда Хеопса.

Другий найвідоміший список чудес включає в себе чудеса створені у середньовіччі. На відміну від стародавніх, сьогодні немає консенсусу щодо того, що відносити до цього списку. Найпоширеніші середньовічні чудеса – катакомби Ком-ель-Шукафа, Колізей, Велика китайська стіна, Собор Святої Софії, Пізанська вежа, Фарфорова вежа у Нанкіні і Стоунхендж. Також іноді до них відносять Каїрську цитадель, абатство Клюні, собор Або і Тадж-Махал.

Однак, малоймовірно, що ці списки дійсно виникли в середні століття, оскільки поняття «середньовічний світ» з’явилося тільки під час епохи Просвітництва, а концепція середньовіччя не стала популярною до XVI століття. Передбачається, що більшість «середньовічних» списків були створені письменниками в XIX і XX століттях.

Також існують сучасні списки «чудес». Один із найпопулярніших з них був складений Американським товариством цивільних інженерів у 1994 році. До нього були внесені «найбільші досягнення цивільного будівництва XX століття», такі як Євротунель, Сі-Ен-Тауер, Емпайр-стейт-білдінг, Міст «Золоті Ворота», Гребля Ітайпу, проекти «Дельта» і «Зейдерзеє», а також Панамський канал.

Щоб зробити речі ще більш заплутаними, список «Семи природних чудес світу» від CNN виглядає наступним чином: полярне сяйво, Великий каньйон, Великий бар’єрний риф, гавань Ріо-де-Жанейро, гора Еверест, вулкан Парикутин і водоспад Вікторія.

New7Wonders of Nature – це проект 2007 – 2011 років по складанню списку з 7 чудес природи за результатами глобального опитування. Тим, хто хоче всіх їх побачити, потрібно вирушити до всіх наступних місць: водоспади Ігуасу, бухта Хạлонг, острова Чеджу, підземна річка Пуерто-Принцеса, Столова гора, острів Комодо і тропічний ліс Амазонки.