Іван Б. битва під Берестечком

БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 – відбулася 28 (18) черв. – 10 лип. (30 черв.) 1651 неподалік від м. Берестечко між укр. Військом на чолі з Б.Хмельницьким і польс. Військом під проводом короля Яна II Казимира Ваза.Кременець до м-ка Козин (нині село Радивилівського р-ну Рівнен. Обл.) на р. Пляшівка (прит. Стиру).

Вночі проти 28(18) черв. Авангард укр.-татар. Кінноти переправився під Козином через р. Пляшівку. Ранком татар. Підрозділи зав’язали сутички з польс. Силами. Це стало поч. Б. Б. У її розвитку вирізняють три етапи: перший охоплює бої 28–29(18–19) черв.; другий – 30(20) черв.; третій 1–10 лип.(21–30 черв.). В 2-й пол. Дня 28(18) черв. Бл. 5–7 тис. Татар і козаків атакували праве крило польс. Війська, а згодом – ліве. Бл. 17-ї години польс. Кіннота перейшла у контрнаступ і завдала їм поразки. Вночі підійшли осн. Сили укр.-татар. Кінноти. Ранком 29(19) черв. Король вивів у поле лише кінноту. Бл. 12-ї години укр.-татар. Підрозділи (козаків і татар було порівну) атакували ліве крило поляків, а пізніше завдали поразки жовнірам правого крила. Вночі прибув, подолавши шлях від Козина до с. Острів (нині село Радивилівського р-ну Рівнен. Обл.), укр. Табір з піхотою та артилерією. Тим часом Іслам-Гірей III розпочав таємні переговори з польс. Королем. Хан був не зацікавлений у розгромі Польщі і у виборенні Україною незалежності. На світанку 30(20) черв. Б.Хмельницький почав шикувати військо до бою. У центрі було розташовано чотири табори: осн., захищений десятьма рядами возів, і три менші: зліва від осн. – один, справа – два. На правому крилі гетьман розмістив кінноту, ліве зайняли татари. Лінія фронту укр.-татар. Війська простягалася на 9 км. Ян II Казимир Ваза наказав знищити мости через р. Стир. Польс. Військо вишикувалося за “головним зразком”, кіннота була посилена підрозділами піхоти. Наперед, у центр, було висунуто артилерію, трохи позаду розташувалася піхота, а за ними – підрозділи кінноти, драгунів і рейтарів. Командував центром особисто король. На правому фланзі, яким командував великий коронний гетьман М.Потоцький, розташувалися полки кінноти й майже половина посполитого рушення шляхти. Лівим флангом (де також перебували полки кінноти й решта посполитого рушення) командував польний гетьман М.Калиновський. Лінія фронту простягалася на 9,5 км. З 10-ї години ранку, коли почав розсіюватися густий туман, укр.-татар. Підрозділи розпочали перші атаки. О 12-й годині Іслам-Гірей III імітував наступ на праве крило поляків. Через годину польс. Артилерія відкрила вогонь по укр.-татар. Позиціях, і хан відвів за пагорб більшість свого війська

Бл. 16-ї години коронний гетьман Я.Вишневецький розпочав атаку кіннотою лівого крила польс. Армії. Козаки та окремі підрозділи татар у жорстокому бою змусили жовнірів відступити. Щоб врятувати їх від розгрому, король перекинув сюди нім. Піхоту та кінні полки. У цей критичний момент долю битви могла легко вирішити атака татар. Проте хан не мав наміру наступати. Скориставшись цим, Ян II Казимир повів у наступ підрозділи центру польс. Армії. По ставці Іслам-Гірея III було зроблено постріл з гармати, і хан разом зі своїм військом почав відступ у напрямку м-ка Лешнів (нині село Бродівського р-ну Львів. Обл.), Ян II Казимир кинув усі сили проти українців. Б.Хмельницький організував відступ свого війська в долину р. Пляшівка. Після цього гетьман кинувся навздогін за ханом, сподіваючись повернути його назад. Проте Іслам-Гірей III продовжив відхід на пд. України. Він насильно затримав при собі і Б.Хмельницького. Вночі проти 1 лип. (21 черв.) король наказав убити всіх полонених українців, більшість яких становили тяжкопоранені.

Розпочалася облога укр. Табору, центр якого перебував над р. Плісня (рукав Пляшівки, нині це суха долинка в центрі с. Острів). Протягом 2–9 лип.(22–29 черв.) наказними гетьманами обиралися Ф.Джалалій, М.Гладкий та І.Богун. За відсутності Б.Хмельницького старшина не спромоглася встановити тверду дисципліну і розробити чіткий план оборонних дій. Водночас у боях 2– 4 лип. (22–24 черв.) українці засвідчили велику мужність. Вони здійснювали сміливі вилазки і відхилили вимогу короля капітулювати. Все ж серед обложених розпочався розбрат. На бік ворога перейшов полк. М.Криса. Від 8 лип. (28 черв.) під кер-вом І.Богуна розпочалася підготовка трьох переправ через р. Пляшівка для виходу з оточення. Внаслідок поганої організації відступ 10 лип. (30 черв.) перетворився на втечу, під час якої загинуло бл. 4–8 тис. Козаків. Однак осн. Сили укр. Війська вирвалися з оточення. Вдалося врятувати також більшість гармат. Невмирущою славою вкрили себе воїни (бл. 300 козаків), які героїчно загинули, прикриваючи відступ. Поразка під Берестечком перекреслила наміри Б.Хмельницького довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою, засвідчила ненадійність військ.-політ. Союзу з Кримським ханством, різко погіршила становище Укр. Козац. Д-ви, яка змушена була погодитися на укладання Білоцерківського договору 1651.

Наслідки битви[ред. | ред. код]

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для війська Речі Посполитої Битва під Батогом.

исельність сторін та втрати[ред. | ред. код]

Згідно з польськими історичними джерелами XVII–XVIII століть кількість армії Речі Посполитої була до 300 000 вояків^[17]. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави^[17]. Важливим свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з боку РП про стотисячне українсько-козацьке військо^[18]. Сучасні українські академічні дослідження в середньому подають чисельність козацької армії у 100000, кримської у 30000 (тобто у максимальну її можливу кількість за умови коли в поході бере участь сам хан; хоча в радянській історіографії побутувала думка про те, що чисельність кримського війська, навіть на чолі з ханом ніколи не перевищувала 10000-15000 вояків, а за повідомленнями османського мандрівника Евлії Челебі, свідчення якого, певно, є найбільш об’єктивними та неупередженими, кількість кримського війська на чолі з ханом не могла бути більшою за 8000-10000 чоловік^[5]). Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200000 військових. Ці данні скоріше за всього завищені, бо не мають ніяких уточнень (кількість кавалерії, кількість пікінерів та аркебузирів). З іншого боку за польськими джерелами сили королівської армії були такими:

• Кіннота – 19 904, з них:

  реєстрові козаки – 12 255,

  гусари – 2589,

  рейтари – 2050,

  конні аркебузири – 500,

  татарська кіннота – 960,

  литовське кінне ополчення – 1550,

• Піхота – 13 690, з них:

  польсько-угорськіі піхотні частини – 2790,

  піхота німецька – 8900,

  драгуни – 2000^[8]

Крім того 30-40 тисяч посполитого рушення. Ця чисельність в 74-80 тис. чоловік дуже добре корелює з польськими втратами до 8 тис. чоловік, які виснажили військо короля Яна Казимира і останнього спонукали до переговорів (див. вище). А для 200 тисячного війська втрати у 8 тисяч загиблих та поранених навпаки не є критичними і в цілому не впливають на боєздатність всього війська.

Битва закінчилась перемогою війська РП, однак козацька армія не була розгромлена. Загальноприйнятою є думка, що основних своїх втрат козаки зазнали на переправі через Пляшівку, під час виходу з битви. Однак останні наукові дослідження показують, що кількість загиблих козаків в польських історичних джерелах (до 30000 убитими) є значно перебільшеною. Археологічні розкопки, що проводяться в останні десятиліття на місці битви, віднайшли рештки лише близько сотні загиблих під час переправи козаків^[10][19][9]. Іншим свідченням на користь незначних втрат української армії було те, що Богдан Хмельницький вже через два місяці зумів зібрати майже стотисячне військо під Білою Церквою, блокувавши там війська Речі Посполитої і змусивши їх укласти мир, що було б неможливим за умов важких втрат українсько-козацької армії під Берестечком. У радянській історіографії (до початку розкопок на місці битви) була поширена цифра у 10000 загиблих в ході битви козаків.

У радянській/українській історіографії за загальнозручну версію причини поразки козацького війська вважають відступ кримських татар з поля бою, котрі нібито при цьому захопили з собою Богдана Хмельницького.

Битва під Берестечком була найбільшою за усю Хмельниччину. Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю