Пауло Коельйо “Алхімік”

Паоло Коельйо народився в 1947 році. Батьком його був інженер Педро, а матір’ю – домогосподарка Лігія.

У сім років Паоло пішов до єзуїтської школи Сан-Ігнасіо в Ріо-де-Жанейро. Саме тут йому вручили першу літературну нагороду на шкільному поетичному конкурсі, а його сестра Соня згадує, як сама одержала приз за його твір, що знайшла в кошику для сміття.

Батьки хотіли, щоб син став інженером. Непохитність батьків і вчасно потраплений під руку «Тропік Рака» Міллера розбудили в Паоло дух протиріччя, і він взявся порушувати прийняті в родині правила поведінки. Батько вважав, що син душевнохворий.

У сімнадцять років Паоло двічі потрапляв до психіатричної лікарні, декілька разів до нього застосовують електрошок.

Незабаром після цього Паоло заприятелював з акторами однієї театральної трупи і став працювати журналістом. В очах обивателів того часу театр був розсадником аморальності і розбещеності. Злякані батьки порушили обіцянку більше його не чіпати й утретє відправили сина в лікарню.

Вийшовши звідти, Паоло замкнувся в собі і зосередився на своїх переживаннях. У розпачі батьки звернулися до іншого лікаря, і той пояснив, що Паоло не божевільний і що його не слід тримати в психіатричній лікарні. Йому просто потрібно навчитися жити в цьому світі. Через тридцять років після цих подій Паоло Коельйо написав книгу «Вероніка вирішує вмерти».

« Ця книга була опублікована в Бразилії в 1998 році. До вересня я одержав електронною поштою більш 1200 листів з описом схожих випадків і переживань. У жовтні деякі з тем, порушених у книзі – депресія, паніка, самогубство – обговорювалися на конференції, що одержала загальнонаціональний відгук. 22 січня наступного року сенатор Едуардо Суплісі зачитав уривки з моєї книги на пленарному засіданні, що допомогло бразильському конгресу нарешті прийняти закон, що обговорювався вже протягом десяти років, – закон про заборону насильницької госпіталізації», -казав П.Коельйо

У 1977 році родина переїхала до Лондона. Паоло купив друкарську машинку і почав писати, без особливого, утім, успіху. Через рік він повернувся до Бразилії, влаштувався адміністратором в звукозаписній компанії «Сі-Бі-Ес». Але вже через три місяці звільнився і розлучився з дружиною.

У 1979 році він одружився вдруге. Медовий місяць подружжя провело в Європі. Вони відвідують музей  концтабору в Дахау. Там Паоло привиділась людина. Через два місяці він зустрів цю людину в амстердамському кафе. Вони довго говорили і обмінювалися поглядами на життя. Ця людина порадила йому повернутися до католицизму, а також пройти Дорогою в Сантьяго – шляхом середньовічних прочан із Франції до іспанського міста Сантьяго-де-Компостелла. У 1987 році, після паломництва через рік, він написав свою першу книгу – «Паломництво. Щоденник мага». В ній розповідається  про те, що дива трапляються й у житті найзвичайнісіньких людей.

У 1988 році Коельйо написав зовсім іншу книгу – «Алхімік», яка принесла йому всесвітню відомість. В 1996 році його було призначено особливим радником програми ЮНЕСКО. З’являються інші книжки. Запаморочлива кар’єра Паоло Коельйо продовжується. У 1999 році Французький уряд удостоїв його звання кавалера Національного ордена Почесного легіону.

Разом з дружиною в 1996 році він заснував інститут. Це така організація, метою якої є надання допомоги і можливостей до соціальної адаптації незалежним прошаркам бразильського суспільства, у першу чергу дітям і людям похилого віку. У 2001 році Коельйо був визнаний гідним БАМБІ, найпочеснішої нагороди Німеччини. У жовтні 2002 року він одержав нагороду Планетарних мистецтв Будапештського клуба у Франкфурті. Письменник активно займається журналістикою, а його твори з’являються на сценах багатьох країн світу.

Роман «Алхімік» Коельйо написав  після паломництва до Сантьяґо де Компостела. Випадкова зустріч в Амстердамі привела письменника до католицького ордену RAM, створеного ще 1492 р. Тут Коельйо почав розуміти мову знаків і передбачень, що траплялися на людському шляху. Відповідно до ритуалу шляху орден спрямував його у паломницьку подорож Здолавши 80 км легендарною стежкою прочан, Коельйо описав цю подорож у першій книзі — «Паломництво» (1987). За нею з’‎явився «Алхімік»: «Уся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку написав у Римі». Свого часу цю легенду використав Хорхе Луїс Борхес, аргентинський письменник, як сюжет для одного зі своїх оповідань.

Описуючи шлях головного героя і його духовне збагачення на цьому шляху, Коельйо застосував символічну мову, яка допомогла змалювати людину, її життя й її мрії. «Провідна думка моєї книги «Алхімік» — у фразі, яку, звернувшись до пастуха Сантьяґо, вимовив цар Мельхіседек: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, увесь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього»».

Завдання автора — донести до читача свої гуманістичні та філософські уявлення. Центральні сентенції (афоризми) роману: «Домогтися втілення своєї долі — це єдиний справжній обов’язок людини»; «Якщо пообіцяєш те, чого не маєш, утратиш бажання мати» та ін.

«Алхімік» — книга про мудрість, про необхідність слухати своє серце, читати знаки, які трапляються на життєвому шляху, а найперше — йти за своєю мрією та за жодних обставин від неї не відмовлятися.