Суржик у сучасній українській мові

Суржиком, можна сказати, вже нікого не здивуєш. Звучить він дуже часто по всіх просторах України. Звучить і у Львові. У нас ще, слава Богу, нема його засилля. Словом, це певна проблема.

З’ясуймо спершу, що ж таке той суржик. Якщо вірити академічному словнику української мови, то це «елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови», або ж «нечиста мова». Це значення переносне. А «суржик» засадничо – це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо», або ж «борошно з такої суміші». Наразі зрозуміло.

От лише елементи двох мов у нашій ситуації об’єднані таки не штучно. А виглядає, що природньо. Бо суржикомовлення виглядає доволі-таки природним.

Суржик – це російсько-українська мовна мішанка. За російського царизму українську мову забороняли століттями. Та навіть за переписом 1910 року на території сучасної України понад 70% людей, навіть на сході, говорили українською.

Однак, суміш мов характерна і для інших країн. У Білорусі – це трасянка (російська і білоруська), в Америці – наприклад, спенгліш (суміш іспанської та англійської), або ж американсько-російська мішанина: «Вам пісом ілі наслайсить?»; американсько-українська мішанина: «Закрийте віндоу, ато чілдренята заіліють» та інші.

Використання суржику в художній мові

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах  Г. Квітки-Основ’яненка,  М. Старицього, Остапа Вишні,  С. Олійника,  О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»). Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п’єс Леся Подерв’янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли б суржиком, російською або, перескакували з однієї мови на іншу,їхнє мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.