Literature

« Слово о полку Ігоревім»— 1-й оригінальний художній твір давньої української літератури.
Історична основа твору: похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців у 1185 році, Який закінчився поразкою княжої дружини.
Автор твору невідомий; рукописна зберігся.
Композиція:
1) Експозиція: роздуми автора про те, в якому стилі доповідати про невдалий Ігорів похід « За билицями часу нашого, чи за вимислом Бояна».
2) Зав’язка : Початок походу, який з ними давався сонячним затемненням.
3) Кульмінація: поразка Ігоревого війська.
4) Розв’язка: повернення Ігоря до Києва разом з Овлуром, який організував втечу з полону.
5) Пост позиція: автор прославляє князів-учасників походу.
У творі є 2 поза сюжетні епізоди:
1) « Золоте слово» Святослав: устами Київського князя Святослава автор проголошує ідею — заклик руських князів до єднання у боротьбі проти зовнішніх ворогів.
2) «Плач Ярославни»: Уславлення жіночі вірності, відданості чоловікові, любові до нього. Цей уривок перекладався(переспівувався) Багатьма українськими поетами, зокрема Тарасом Шевченком, Максимом Рильським, Іваном Світличним, Степаном Пушиком.
Персонажі твору:
Руська земля — центральний персонаж твору, князі-учасники походу: Ігор,Буй-Тур(Яр-Тур) Всеволод, Володимир — син Ігоря, Святослав — Ігорів небіж(Автор говорить про князів як про « 4 сонця»), Київський князь Святослав, Ярославна — дружина Ігоря та дочка галицького князя Ярослава Осмомисла,Овлур(Влур)— половець, який організував Ігореву втечу,Ґзак і Кончак— половецькі хани.
За жанром « Слово про похід Ігорів» — це ліро-епічна поема. Твір має ознаки орнаментилізму.

Григорій Савич Сковорода — філософ, поет, 1-й український байкар.
Збірка « Сад божественних пісень» Включає в себе 30 поезій філософського та філософсько-сатиричного характеру.Під номером 10(Всього до збірки ввійшло 30 віршів) знаходиться вірш « Всякому місту звичай і права», Який є зразком філософсько-сатиричної поезії.Як епіграф автор використав слова і старого завіту Біблії, які належать Сираху «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святиня»
Тема: Змалювання в усіх його негативних проявах тогочасного Сковороді 18-го століття суспільного устрою.
Ідея: засудження паразитичного способу життя представників панівних класів і утвердження думки про те що ідеалом для кожної людини повинно бути життя, протягом якого совість залишається чистою мов кришталь.
“De libertate” (“про свободу”)
Поезія, яка не увійшла до збірки і містить роздуми про те, що є найбільшою цінністю людському житті. На думку Сковороди, найважливішим для кожного є відчуття особистої свободи, право робити власний вибір у житті. Я вважає автор,золото,в порівнянні з волею— Це всього лиш болото. Поет уславлює Богдана Хмельницького, якого вважають батьком свободи.
Збірка « Байки Харківські»,Написана в час викладання в Харківському колегіумі, включає 30 творів. Сюжети своїх творів автор в основному запозичив у Езопа. Усі байки написані прозою і мають однакову композиції:
1) Оповідна частина
2) сила(мораль),Повчальна частина
Оповідна частина — Діалог між Бджолою і Шершнем. Шершню важко зрозуміти, для чого бджоли так важко працюють, хоча самі меду не споживають. Бджола відповідає, що найбільшою насолодою я сам процес праці, без якого життя — «це найлютіших смерть»
Сила: Утвердження думки про те, що кожна людина повинна правильно обрати професію, яку автор називає сродною(спорідненою) працею.Сковорода переконаний, що по-справжньому щасливою я тільки та людина, яка має можливість займатися тою справою, для якої вона народжена. На підтвердження своїх думок байкар наводить слова Епікура «Благодореніє,блаженной натуре за то,что нужное зделала нетрудным,а трудное ненужным»
У збірці, що включає 30 творів, дана байка знаходиться під номером 27

Іван Петрович Котляревський — зачинатель, родоначальник нової української літератури та літературної української мови.
« Енеїда» — 1-й твір нової української літератури, написаний живою розмовною українською мову, основи якої — Полтавський діалект.
В основі поеми — однойменний твір Вергілія, в якому йшлося про пригоди Енея і троянців в пошуках Риму. Котляревський, використавши цей сюжет, розповідає про життя, звичаї та традиції звичайного йому українського суспільства(тема твору).
За жанром «Енеїда» є бурлескно-травестійною поемою. Бурлеск — різновид гумористичної літератури, коли про високе говориться в зниженому плані, а низьке — навмисно підвищується , возвеличується. Травестія — переодягання.
Перші 3 частини «Енеїди» без згоди Котляревського надрукував у Петербурзі відомий політик та меценат Максим Парпура. Повністю твір був надрукований тільки після смерті Котляревського.
У творі є 2 ідеї:
1) Сатирична: викриття і засудження передатичного життя представників панівних класів.
2)Патріотична: уславлення лицарської звитяги, мужності, відданості Батьківщині козаків-запорожців.
Персонажі твору:
1) Боги: Венера, Юнона, Зевс ,Еол, Нептун, Вулкан, Меркурій, Плутон.
2) Земні: Еней, Паллант, Низ, Евріал, Дідона, Ганна, Цирцея, Анхіз, Латин, Амата, Лавинія,Турн,Волсент.
Окремий місце серед земних героїв займає Сивілла(Ворожка, чародійка), Яку ти резки змалював в образі казкової Баби-Яги.
Попри те, що твір написаний розмовною українською мовою, автор вводить в нього елементи «макаронічної мови», Змішуючи справді латинський слова із перекрученими на латинський лад українськими словами.
«Енеїду» називають « Енциклопедію з українського народознавства».
« Наталка-Полтавка»— «Праматір українського театру», 1-й драматичний твір нової української літератури, створений спеціально для Полтавського театру, яким керував Котляревський.
Котляревський назвав свій твір «малоросійською опорою на 2 дії», хоча за жанром це соціально-побутова драма.
Новаторством Котляревського у драмі «Наталка-Полтавка» є те,що письменник:
а)вперше героями п’єси зробив вихідців із народу;
б)вперше зобразив жінку не як жертву домашнього гніту, а як самодостатню людину із почуттям власної гідності.
У творі поєднана 2 стильові напрями — класицизм і сентименталізм.
Композиція:
1) Експозиція: знайомство з місцем дії(Село під Полтавою на березі річки Ворскли) та головною героїнею.
2) Зав’язка: залицяння Возного до Наталки.
3) Кульмінація: зустріч Наталки з Петром.
4) Розв’язка: Возний просить Терпелиху благословити Наталку з Петром на щасливе подружнє життя.
У п’єсі використано 19 пісень, Частина з яких є народними ,а інша частина — створена самим Котляревським.
Наталка виконує такі музичні твори:
1) « Віють вітри, віють буйні»
2) « Видно шляхи Полтавськії і славну Полтаву»
3) « Чого вода каламутна»
4) « Ой я дівчина Полтавка»
Возний виконує такі музичні твори:
1) «Всякому городу нрав і права», Разом із виборним він співає пісню «Ой доля людська — доля єсть сліпая»
Виборний виконує такі музичні твори:
1) « Дід рудий, баба руда»
2) « Ой під вишнею, під черешнею»
Петро виконує такі музичні твори:
1) « Сонце низенько, вечір близенько»
2) « У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила»
Микола виконує такі музичні твори:
1) « Гомін,гомін,гомін, гомін по діброві»
2) « Ворскла річка невеличка»
3) « Вітер віє горою»
Персонажі:
Горпина Терпилиха — вдова.
Наталка — її дочка.
Петро — коханий Наталки.
Микола — далекий родич Терпилихи.
Возний(Борис Тетерваковський)
Виборний Макогоненко.
Найвідомішою виконавцею ролі Наталки Полтавки в однойменній п’єси Котляревського вважається актриса Марія Заньковецька.

Тарас Григорович Шевченко — основоположник нової української літератури.
«Катерина»-Соціально-Побутова ліро-епічна поема, темою якої є показ трагічної долі жінки в тогочасному суспільстві.
Поему присвячено Василю Андрійовичу Жуковському — російському поетові-романтику, який брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва: саме його портрет намалював Карл Брюлов, Щоб за отримані від продажу гроші Викупити Тараса від пана Енгельгардта. Участь у долі Шевченка взяв також видатний художник Володимир Венецінов. У пресвятій згадується 22 квітня 1838 р-дата викупу.
Композиція поеми:
1) експозиція: автор звертається до дівчат, застерігаючи їх від зрадливого кохання москалів.
2) зав’язка: Катерина, незважаючи на прохання батьків, покохала офіцера царської армії Івана.
3) кульмінація: зустріч Катерини із москалем.
4) розв’язка: залишивши дитину біля хати лісника, Катерина покінчила життя самогубством, кинувшись в ополонку.
Твори є епілог(постпозиція): Івась,син Катерини, який став поводирем у сліпого Кобзаря, зустрічається з батьком, але той зрікається сина вдруге.

«Кавказ» Сатирична поема, у якій Шевченко викриває та засуджує загарбницьку політику російського самодержавства на Кавказі.
Присвячено твір Якову де Бальмену— художникові-аматору, офіцер від царської армії, який загинув під час воєнних дій на Кавказі.
Починається поема вступом, у якому в образі нескореного Прометея виведено народи Кавказу, які відстоюють свою незалежність.
В основній частині, використовуючи іронію, що ти гру та сарказм, Шевченко викриває справжню суть російського самодержавства, Яка жорстока війна на Кавказі прикриває фальшивими словами про своє бажання принести вольнолюбивим горянам краще життя.
Іронічні обіцянки про краще майбутнє не здатні приховати справжню суть російського царизму: «Якби ви з ними подружились, Багато б дечому навчились! У нас вже й світа як на те — одна Сибір неісходима.А тюрм!А люду!…Що й лічить! От молдаванина Дофіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!»
Шевченко захоплюється мужністю борців за волю і свято вірить в їхню перемогу:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Завершується поема звертанням поета до Якова де Бальмена. Поет сумує з приводу втрати і жалкує за тим, що його товариш загинув «не за Україну,а за її ката»

«Сон»-Сатирична поема (за визначенням Шевченка — комедія), у який автор викриває самодержавно-кріпосницький лад та його представників.
Саме цей твір відіграв трагічну роль у долі Шевченка: знайдений під час обшуку рукопис поеми наскільки розгнівав царя Миколу І, що для Шевченка окрім 25 років заслання і солдатської муштри було обрано ще й заборону писати і малювати.
Починається поема філософським вступом «У всякого своя доля», що ідейно перегукується з віршем Сковороди «Всякому городу нрав і права»
Основна частина складається з фрагментів , у яких ліричний герой, летячи разом із совою, опиняється в різних куточках імперії:
1) Політ над Україною: На тлі мальовничої української природи(Автор змальовує літній ранок) Показано безправне, трагічне становище українських кріпаків.
2) Опинившись в Сибірі, ліричний герой Із жахом спостерігає за життям каторжників, які з під земельних печер «золото виносять, що пельку залити неситому».Серед карних злочинців автор бачить політичних в’язнів, декабристів, кожен із яких для поета «Цар всесвітній! Цар волі, цар,. Штемпом увінчаний!»
3)Прилетівши разом із сочою до Петербурга, Автор опиняється в царських палатах і змальовує порядки, які там панують. Згодом Іван Франко в 1 зі своїх літературознавчих працю назве цей епізод сценою «генерального мордобитія», А про самий твір скаже: « Се велике оскарження темного царства за всі теперішні і минувші кривди України». Окрім Миколи І та його дружини, Шевченко в сатиричному плані змальовує Петра І і Катерину ІІ. У цій частині згадується наказний гетьман Павло Полуботок, неупокоїна душа якого звинувачує царя в тому, що Петербург побудовано на козацьких кістках.
Завершується поема гротескною картиною: Опинившись без свити цар перетворюється із грізного ведмедя у безпомічна кошеня, тобто автор добре розуміє на чому ґрунтується царська влада і якою недовговічною вона є насправді.

“І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє“- сатирична поема(послання),адресована представникам українського ліберального панства,зокрема письменникам-лібералам.

Шевченко звинувачує українських панів-лібералів в тому,що вони:

1)Не знають і не хочуть вчити своєї рідної мови;

2)Зі справжньої історії України,в якій так багато трагічного, вони вибирають тільки героїчні сторінки,адже для них “історія – поема вольного народу”

3)Глухі до потреб простих людей

Поет закликає представників ліберального панства:

1)Оволодіти рідною мовою:

Учітесь,читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

2)Вивчити справжню історію України,знати імена укр. героїв-мучеників:

Щоб ви розпитали

Мучеників:кого,коли,

За що розпинали!

3)Повернутися обличчям до простих людей,проникнутись їхніми проблемами,пригадати,що всі вони-діти однієї матері– України.

Обніміте ж,брати мої,

Найменшого брата…

“До Основ’яненка“- вірш-послання до письменника Г.Квітки-Основ’яненка,автора першого в укр.літературі прозового твору.

Вірш складається з 2 частин:

1)Автор розмірковує над тим,чому так трагічно склалася доля України,чому його сучасники забули про своїх славних предків,які ціною власного життя захищали Україну від ворогів. Одночасно поет вірить,що Україна,яка сьогодні “обідрана,сиротоюпонад Дніпром плаче” не зникне з лиця землі поки живе її мова,культура,пісня:

Наша дума,наша пісня

Не вмре,не загине…

От де,люде,наша слава,

Слава України!

2)Звертання Шевченка до Квітки-Основ’яненка із проханням писати більше творів на історичну тему,адже це допоможе сучасникам пробудити приспану історичну пам’ять. Поет називає відомого укр. прозаїка батьком, отаманом,голубом,орлом сизим:

Співай же їм,мій голубе,

Про Січ,про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили

“Заповіт” – перший вірш,у якому Т.Шевченко закликає до збройної боротьби проти самодержавно-кріпосницького ладу,неперевершений зразок політичної лірики.

“Заповіт” було написано під час першої подорожі Шевченка в Україну. Працюючи над альманахом “Мальовнича Україна” поет захворів на пневмонію і тривалий час лікувався в будинку лікаря Козачковського в Переяславі. Саме тоді було написано “Заповіт” – поезію,в якій Шевченко закликає до збройного повстання:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте,

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Покладений на музику композитором Миколою Лисенком, “Заповіт” став улюбленим у народі революційним гімном,який завжди виконується стоячи.

“Мені однаково…”

У вірші об’єднані елементи філософської та громадянської лірики. Ліричний герой,в якому легко впізнати самого Шевченка,розмірковує над власною долею,яка хвилює його значно менше,ніж доля України:

На не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять,лукаві,і в огні

Її,окраденою,збудять