Нариси Анастасії

1

Бути неповерненою та запаморочливою, щоб від ковтка твого теплого тіла життя знаходило новий сенс, поезія стала непотрібною, а пісня просто перетворилася у жарт, бо поряд з мелодією твого тіла і спів солов’я став лиш доповненням неповторної симфонії. Запам’ятатися твором мистецтва: такою як є, з родимкою на скроні, маленьким підборіддям та витонченою мовою, що злітає, як перепілка з тонких та налитих червоною краскою вуст. Пройти поряд як перше й єдине кохання, що захоплює міцними обіймами і сниться кожну наступну ніч.  Стиснути бережно серця людей одним словом, щоб ціле століття жило ним, а кожне наступне пригадувало, як величне і більше ніким не сказане. Ніколи не повторюватися. Говорити так як говориш тільки ти. Думати як не думав ніхто інший. І ніколи не створювати собі ідеалу. Вірити в те в що ніхто не вірить і смітися коли все справдиться. Таким гучним сміхом, від якого переверталися б водоспади, квіти ставали як дерева, а люди зупиняли свої суперечки.

2

Я можу розповісти про священне натхнення. Краплини дощу на твоїй шкірі дихають моїм  поцілунком і життя, тлінне і швидкоплинне, знаходить у цю хвилину сенс. І в ту хвилину, коли неідеальні руки своєю ідеальністю руйнують мої заборони і малюють свій нонкомфорнізм на моїх ключицях. І ще тоді, коли ти біжиш всупереч світлофору в мої великі повні татуювань обійми, як пташка в голодні руки хижака. Я пив тебе всю, розпочинаючи твоїм гучним сміхом і закінчуючи родимкою на твоєму серці. О моє натхнення! Що тобі знати про те як романтизм поєднується з  реалізмом в похмурі будні постмодернізму. Ти бачиш тільки прекрасне, що живить тебе своїм сонячним теплим промінням і цілує сліди на папері золотими поцілунками.

3

Я закохана в тебе, Києве. Після піврічного проживання поряд з твоєю красою, я навіть не знала твоєї чарівної чуттєвості.  Те як ти виглядаєш у таких провінційних вуличках на Золотих Воротах.  З твоїми маленькими стежинками серед під’їздів і схожих на Паризькі, будинки, з магазинами у підвалах. Я не знала якими прекрасними є твої незаймані авеню з незнайомцями, котрих я бачу вперше і востаннє. Серед світла ліхтарів, ти маєш казкову магічність, особливу і притаманну тільки тобі. Я крокую проспектом на Софіївській площі як і мільярди людей до мене, як і десятки років тому, але моя закоханість, як і твоє дихання – неповторне і єдине. Нехай грає музика «Плачу Ємерії», а я зі своєю любов’ю, такою ж прекрасною як і ти Києве, поцілую сьогоднішню ніч –  котрусь годину мого життя, що ніколи не повториться і що залишиться вічно серед твоїх алей, напроти кінопанормами.

4

Романтика – це прекрасно, і побачити її в щойно розквітлій вишні – наповнити своє серце ще одним келихом жаданої весни, яка лине запаморочливою свіжістю першого дощу. Це прекрасно, пригадати зимовий вечір біля теплої людини, а у сутінках – хуртовину. Прекрасно, прочитати ще одну, вкотре таку стару книгу, і відчути, що вона – була першим коханням її автора. Прекрасно, запам’ятати, які квіти любить твоя мама, і намалювати їх у її волоссі. Відчути улюблені руки на твоїх плечах серед натовпу шалених вболівальників наступного вагону ранкового метро. Затанцювати під Бетховена на маленькій затишній вуличці метушливого Києва. Відчути всім серцем ніжність цієї романтики і віддати її з легкістю та любов’ю, щоб отримати в кількасот разів більше.

5

Перекладач має бути письменником. Адже навіщо брати до рук мистецтво та спотворювати його? Велика кількість українських перекладачів – бездарі. Люди, які псують літературу. Адже мова має шалену кількість знаків. І тому переклад можна зробити ще кращим, аніж оригінал. Потрібно лишень любити мову. Потрібно лишень розуміти, що якщо вже робиш щось – то робити це потрібно з віддачею усіх сил та вмінь. Я не знецінюю працю. Люди самі її знецінюють, коли роблять абияк. Далі можна відступати від теми, бо робити абияк – проблема не тільки перекладачів. Література – це вагомо. Дуже вагомо. Тому не читайте поганих перекладів, а ще краще – не читайте поганих письменників. Оточуйте себе прекрасним.

6

Дихаєш свіжим повітрям та все ще не знаходиш сенсу життя. Думки заплуталися у волоссі від тієї великої кількості разів, що ти мила ними голову. І не тільки собі.

Весна струменіє холодним свіжим (повітрям, настроєм, пульсом) по обвітреному тілу. Вона приходить не тоді, коли ти її чекаєш – першого, третього чи десятого березня. Приходить тоді, коли знає, що годинник вже переведений, а твоє тіло переламане зовсім іншим ладом. Ти дихаєш так як і бувало – переривчасто і хвилююче. Чи то від довгого поцілунку чи тому, що думки знаходять не там де їм потрібно. Тому й отримуєш в житті найсолодше – ти там де не можна бути.  Коли горгоні Медузі відтяли голову, з її крові народився Пегас, а відтак і народилися поети.  Крилате завдячує своєму народженню потворному. Тільки потворне раніше також було крилатим.

7

Я люблю справжніх майстрів свого слова. Звісно, є безліч письменників, які пишуть сухо, але сюжет прагне того, щоб його прочитали. Проте, кожен з нас так же сухо може придумати схожу історію у власній голові. Навіть написати її, якщо дуже забажається. Я за свої 18 прочитала дуже багато. Розпочиналося все з Гаррі Поттера і закінчувалося Дональдом Трампом. Звісно, важливим є те чому ви читаєте. Але відверто: навіть з ціллю дізнатися всю велич науки, вивчити всі зорі та кожну частину всесвіту, я хочу читати те, що написано красиво. І якби непоєднувано – логічно. Про сучасну українську літературу – мало тих на кого потрібно витрачати велику кількість паперу. Знаєте, папір така річ, яка може дати життя, а може його закінчити. Скільки імен заплямило велику кількість ідеально білих листків, що всі перфекціоністи світу мають померти. Проте є ті, для яких напевно колись і винайшли друкарство. Можна вважати, що кінець світу близько – некрасиве вважають красивим.

8

Вродливі квіти.

А ще близькі серцю фільми. Навряд чи ще колись наважуся їх переглянути. Тому що перше враження таке незмінне і величне.
Естетика в кожному кадрі – Малена.
Чи тому що Моніку Белучі ніхто не перевершить, чи тому що в італійських фільмах музика така ж як і темперамент, але цей фільм не для шістнадцяти, і навіть не для сімнадцяти років. Занадто інтимно та занадто дивовижно. Тому якщо ви вже виросли з цього віку – залиште собі його на один з літніх вечорів.

Незмінний детектив – Міленіум.

Для перегляду не потрібно брати з собою їжу. І взагалі ніхто не їсть, коли гуляє Лувром. Цей фільм не схожий на паризький вернісаж. Він аж зовсім протилежний і зовсім не романтичний.

І найкращий Твін Пікс.

Не знаю як мені спокійно жити, якщо я не поїду до схил Каскадних гір. Але не потрібно дивитися все відразу. Потім, коли другий сезон буде добігати кінця, вам захочеться плакати, що все прекрасне так швидко закінчується. А третій сезон не дивіться. Не буду ображати талант Девіда Лінча, але в 90х знімали кращі фільми.

А що на вашому серці?

9

Неуцтво – це сила.

Антиутопія Орвелла значно цікавіша, аніж безліч одинакових книг нон-фікшин, що розповідають про те, що ти й так вже знаєш. Орвел – соціаліст. Принамні, так він визначав свої політичні погляди. Проте книга зовсім інша. Думаю, Орвелл, помилявся. Була б ця книга соціалістичною, то б в радянських просторах вона поширювалася ще швидше, аніж (за) гасло «За родину, за Сталина!».

Сказати, що я поділяю все написане – нісенітниця. Книга проста, якщо в неї не вчитуватися. Тоді звичайний сюжет з трьох частин не гірший, аніж будь-який бульварний роман.

Відчула найбільше зі всього написаного не самотність, яку розділяє індивід у суспільстві, не зраду перед обличчям страху і навіть не смерть особистості.

Орвелл писав про майбутнє. Звісно, він прогадав. Але 100 років тому було те ж саме, що і зараз – «агресивно-слухняна більшість», яку цікавить тільки власний добробут не може повстати з власної волі. Тому кожен буде залишатися наодинці зі своїм страхом. Революції відбуваються тільки заради того, щоб була надія на нову революцію.

Ціль влади в тому, щоб завжди мати владу. Тому неуцтво і є силою. А інтелігенція, яка рідко має владу і яка дивовижним чином сподівається, що з якої причини низи раптом порозумнішають – класична інтелігенція, яка нічого не може вдіяти перед людським страхом.

Цікаво, щоб сказав Орвелл, якби побачив, як страшенно гарно з цією книгою поєднуються живі квіти

10

Є миті, коли забуваєш про все. Про турботи та негаразди, те, що мучить з дня у день, у цю хвилину стає неважливим.

Біжиш, а вітер в обличчя, спекотно пече сонечко, полонина зовсім колиться (чи може вона так горнеться?) до шкіри. Але це не так неважливо.

І коли ж розпочинаєш бігти, то хіба думаєш, а що якщо впадеш? Хіба думаєш про те, що біжиш не по стежинці? Ні, навіть якщо падаєш, то яке це щастя отак впасти! Навіть, якщо не має стежинки, то навіщо вона й потрібна?

Усе на світі так просто.