Класифікація, склад і структура персоналу підприємства

Тема 9. Класифікація, склад і структура персоналу підприємства

1.Кадри підприємства, їх склад і структура. Класифікація персоналу підприємства. Кадрова політика та система управління персоналом. Розрахунки чисельності працюючих на підприємстві.

2.Показники продуктивності праці та методи її вимірювання. Фактори, що впливають на зростання продуктивності праці.

1. Кадри підприємства, їх склад і структура. Класифікація персоналу підприємства. Кадрова політика та система управління персоналом.

Кадри підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навички роботи.

Усі кадри підприємства поділяють на промислово-виробничий  і непромисловий персонал.

До промислово-виробничого персоналу відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих і виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

До непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

         Керівники – фахівці, що займають керівні посади, приймають рішення і несуть за них відповідальність завдяки високому рівню наукової і освітньої підготовленості (директори, начальники; завідувачі на підприємствах, уструктурних одиницях і підрозділах; головні спеціалісти: головний економіст, головний бухгалтер, головний інженер та ін.).

         Спеціалісти – працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні, фінансові та інші функції (маркетологи, інженери, юристи, бухгалтери тощо).

          Службовці здійснюють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування (технічну роботу). Наприклад: обліковці, креслярі, архіваріуси, секретарі, касири.

         Робітники безпосередньо зайняті у виробничій сфері для створення матеріальних цінностей. Розрізняють робітників основного і допоміжного виробництва. Робітники основного виробництва – ті, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, допоміжного – ті, що виконують функції обслуговування основного виробництва.

Професія характеризує  вид трудової діяльності, виконання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або менш вузький вид трудової діяльності в межах професії.

Спеціальність визначає вид трудової діяльності в рамках однієї професії. Наприклад, економісти (професія) поділяються на плановиків, маркетологів, фінансистів (спеціальність) і т. ін.

Структура персоналу підприємства, цеху, дільниці характеризується співвідношенням різних категорій працівників. Для аналізу структури персоналу визначають і порівнюють питому вагу кожної категорії працівників (П1) у загальній середньообліковій чисельності персоналу підприємства (П) :

П=  П1/П,

де П – середньооблікова чисельність працівників I-ї категорії.

Структура персоналу визначається і аналізується по кожному підрозділу, а також може розглядатися за такими ознаками як вік, стать, рівень освіти, стаж роботи, класифікація, рівень виконання норм тощо.

Стан персоналу на підприємстві може бути визначений за допомогою таких показників:

Кадрова політика та система управління персоналом

        Кадрова політика – це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів в держави з формування, використання і відтворення трудового (кадрового) потенціалу. Головна мета кадрової політики підприємства полягає в забезпеченні кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації.

Функції сучасної кадрової політики:

–       розробка і корекція стратегії формування та використання трудового потенціалу відповідно до змін в умовах господарювання;

–       набір і формування необхідних категорій персоналу;

–       підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності;

–       оцінка персоналу;

–       мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці;

–       постійний моніторинг безпеки праці;

–       забезпечення соціальної захищеності персоналу підприємства;

–       реалізація постійних контактів між керівництвом і трудовим колективом.

Ці та деякі інші функції реалізуються службами персоналу (відділами кадрів) у тісній співпраці як з генеральною дирекцією, так і з відповідними структурними підрозділами підприємства.

Під системою управління персоналом розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів (служб) підприємства, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем:

–       забезпечення належних умов праці;

–       організація трудових відносин;

–       оформлення та облік кадрів;

–       маркетинг, прогнозування і планування персоналу;

–       розвиток трудового потенціалу;

–       стимулювання праці;

–       надання юридичних послуг;

–       створення необхідної соціальної інфраструктури;

–       вибір і застосування організаційних структур управління.

2. Показники продуктивності праці та методи її вимірювання. Фактори, що впливають на зростання продуктивності праці

Продуктивність праці  є важливим показником ефективності виробництва. Продуктивність праці  характеризує рівень розвитку та ступінь використання продуктивних сил. Сьогодні, тільки на основі непохитного зростання продуктивності праці, можливе досягнення високих темпів розвитку у суспільного виробництва, підвищення його ефективності, матеріального добробуту, умов праці та життя. Зростання продуктивності праці є головним фактором зниження собівартості продукції перевезень, збільшення прибутку та рентабельності.

Продуктивність праці   може бути виражена кількістю продукції, яку виробляє працівники за одиницю часу.

Залежно від способів вимірювання продукції є три методи визначення праці:

– натуральний метод – продуктивність праці  визначається відношенням виробленої продукції в натуральних одиницях (тоннах, штуках тощо) до чисельності працівників.

– вартісний метод – продуктивність праці  визначається відношенням обсягу продукції у вартісному виразі до чисельності працівників. (валова продукція, умовно чиста продукція, товарна продукція, реалізована продукція тощо) застосовують на будівельних роботах, при капітальному ремонті основних фондів,у локомотивних депо та ін.

– трудовий метод – використовується показник трудомісткості як вимірювач продукції. Застосовують при визначенні виробітку працівників.

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
         Виробіток – це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припа­дає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається ме­тодом прямого розрахунку:

      Трудомісткість — це показник, що характеризує затрати часу на одиницю про­дукції (тобто обернена величина виробітку):

де Тр – трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг)

Фактори, що впливають на зростання продуктивності праці

Зростання продуктивності праці є головним фактором росту обсягів продукції і поліпшення її якості. Тому темпи зростання продуктивності праці визначають темпи зростання суспільного виробництва і підвищення його ефективності.

Фактори, які впливають на зміни продуктивності праці, поділяються на групи: зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх факторів належать фактори, що об‘єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства. До них належать загальнодержавні та загальноекономічні фактори – законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, економічні зрушення в суспільстві, природні ресурси тощо.

До групи внутрішніх факторів належать фактори, на які підприємство може безпосередньо впливати – характер продукції, технологія та обладнання, матеріали й енергія, організація виробництва і праці, система мотивації праці тощо.

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах обєднуються за такими ознаками:

1.Матеріально-технічні – використання досягнень науки і техніки, вдосконалення техніки і технології, впровадження механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування нових видів сировини й матеріалів тощо.

2.Організаційні – зростання обсягів виробництва, вдосконалення системи управління, організації праці, системи нормування тощо.

3.Економічні – покращення кількісних та якісних показників виробництва, вдосконалення методів планування, системи оплати праці, введення принципів матеріального стимулювання праці тощо.

4.Соціальні – зміцнення трудової дисципліни, створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохоченя, покращення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо.