Німецьке економічне диво

Німенччина після другої світовох війни

Розбиті снарядами вулиці та будівлі, довкола руїни після масованих бомбардувань. Так виглядали німецькі міста у 1945 році. Поразка у війні, втрата значної частини територій, тотальна розруха і злидні. Обладнання уцілілих підприємств вивозилося на Захід та Схід,як репарації.

Натомість до країни прибули 12 мільйонів німців із її східних земель, що відійшли до Польщі та Радянського союзу, а також із Чехословаччини й Угорщини. Ці люди не мали ані житла, ані роботи, ані засобів до існування. Німецьке суспільство опинилося чи не в найскладнішому становищі з усіх європейських країн. Держава була розділена на окупаційні зони країнами-переможницями у Другій світовій війні, але найстрашнішою була моральна зневіра німецького народу.

Прихід до влади Конрада Аденауера

Новостворена Німеччина опинилися під впливом західних держав. Переосмислити історичний досвід і побудувати абсолютно нову країну і суспільну свідомість – таке надскладне завдання постало перед німецьким народом. Реалізовувати його взявся перший канцлер Конрад Аденауер.

Шлях до відродження Німеччини, новообраний канцлер бачив винятково у співпраці з Західними країнами. Аденауеру вдалося переконати політиків цих держав, що дієздатна Німеччина сприятиме захисту і рівновазі всієї Європи.

У 1947 році держсекретар США Джордж Маршалл запропонував програму допомоги у відбудові європейських країн. І Німеччина скористалася цією можливістю.

Вступ Німеччини в НАТО

Однак основним своїм завданням Конрад Аденауер вважав повноцінне повернення Німеччини не тільки в економічне, а й в політичне життя заходу. Вже у 1951 році розпочалися переговори щодо вступу ФРН до НАТО.

Хоча більшість західних держав поділяли ідею створення Німеччиною власних збройних сил, переговори про вступ до НАТО зайшли в глухий кут. Перешкодою на шляху інтеграції залишалося примусове роззброєння Німеччини. А деякі європейські країни, зокрема Франція, побоювалися можливості розгортання нового конфлікту.

Ситуація змінилася після початку “холодної війни”, світ розділився на 2 табори. Один з них прагнув демократії, інший проголошував ідеї соціалістичної рівності. І саме на території Німеччини пройшла лінія протистояння 2 систем.

Постала потреба перетворити НАТО на значно дієвішу оборонну організацію. І Конрад Аденауер обрав для своєї країни нелегку і ризиковану роль форпосту західного демократичного світу. У жовтні 1954 року Північноатлантична рада запросила Західну Німеччину до Альянсу. А 6 травня 1955 року країна стала його повноправним учасником.

Тоді ж були сформовані і власні збройні сили Західної Німеччини – бундесвер. Щоправда, з обмеженнями.

Контингент мав складатися:

• не більше, ніж з півмільйона солдатів;

• мати сухопутну армію у складі 12 моторизованих і танкових дивізій;

• мати авіацію у 1350 літаків.

Німеччина також зобов’язалася не розробляти зброю масового ураження і погодилася на перевірки її оборонних підприємств.

Переваги вступу в НАТО для Німеччини

Приєднавшись до НАТО, Німеччина повноцінно відновила свою військову, економічну і передусім політичну могутність. А ще – отримала від Альянсу гарантії захисту. Крім цього, переконала й інші європейські держави у неможливості розгортання нової війни за участю Німеччини.

НАТО має стабілізуючий ефект і всередині Альянсу і назовні. Всередині – через тісну співпрацю виросла довіра, яка базується на спільних цінностях і переконанні, що безпека неподільна. І краще за все, коли існує колективний захист. Завдяки НАТО Європа живе в безпеці і мирі

Одним з перших етапів відновлення стала фінансова реформа і впровадження нової валюти – німецької марки. Одночасно союзники дозволили Західній Німеччині відновити заборонене до того часу виробництво: зокрема, алюмінію та верстатів.

Серед галузей вперед вийшли хімічна і нафтохімічна, машинобудування, електротехніка, авіабудування, точна механіка і оптика. Крім того розвивались нові галузі – виробництво пластмас, синтетичного волокна, електроприладів.

У 1962 році рівень промислового виробництва у Західній Німеччині перевершив довоєнні показники втричі.

По завершенню стадії відбудови економіки, в Німеччині наступив підйом, що тривав до літа 1966р., а потім почались кризи перевиробництва (1966, 1974), помітне скорочення темпів виробництва і спад економіки.

У 1948-1965 рр. кількість власників автомобілів у ФРН зросла з 200 тис. до 9 млн.

Це все зумовлено тим, що у Німеччини була Власна Автомобільна марка Volkswagen. Вони випускали якісну і доволі дешеву продукцію, і завдяки цьому змогли завоювати автомобільний ринок. Модель яка здобула світову популярність, до кінця 1948 склав близько 50 тисяч машин, на внутрішньому ринку було продано близько 15 тисяч.

До 1950 було випущено 100 тисяч автомобілів, до 1951 — 500 тисяч машин, а 5 серпня 1955 відбулася урочиста церемонія з нагоди випуску мільйонного Volkswagen 2. Девізом того часу в житті німців стає популярна фраза, пов’язана з Volkswagen, — «Це член моєї сім’ї».

Перевірена роками надійність і доступна ціна машини підсилили експортні можливості автомобіля. Volkswagen продається у 150-ти країнах світу. З’являються дочірні фірми за кордоном — 1953 року в Бразилії, 1956 — в ПАР, 1957 — в Австралії, 1964 — в Мексиці (з 1968 року тут випускається «жук», що став справжнім хітом у голлівудських зірок) та інших країнах.

Від 1975 року держава активно надавала фінансову підтримку дрібним і середнім підприємстрвам. У міру зростання заробітків людей сформувався середній клас.