Валер’ян Підмогильний

«Місто» — інтелектуальний роман Валер’яна Підмогильного.

Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

Історія написання

В романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулась у міста, щоб завоювати і зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Твір не був подібний до традиційної народницької прози 19 століття, бо автор орієнтувався на європейський роман 19-початку 20 століття, засвоївши традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

Історія публікацій

Роман завершений письменником в 1927 році, опублікований вперше у Харкові в 1928 році. В 1929 році Книгоспілка перевидала роман, а Б. Єлисаветський переклав його на російську мову — в 1930 році роман виходить у серії «Творчество народов СРСР». Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман «Місто», як і інші твори письменника, був заборонений до 1989 року.

Детальний Аналіз твору

«Місто» Підмогильний

Паспорт твору:

Рід літератури «Місто»: епос.

Жанр «Місто»: урбаністичний роман.

Тема «Місто»: підкорення людиною міста.

Ідея «Місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин лю­дини й урбаністичного простору.

Герої «Місто»: Степан Радченко— головний герой; Надійка— дівчина із села; Левко — студент; Ганнуся та Нюся — товаришки Надії; Лука Гнідий — господар; Та­мара Василівна (Мусінька) — дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка; Максим — син Тамари Василівни та крамаря; Борис— студент, товариш Степана; Зоська — міська дівчина, кохана Степана; Рита — балери­на; Вигорський — поет, товариш Степана. Композиційно-стильові особливості: Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона мно­житься і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — хо­дить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова Ана- толя Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він [автор] зробив тіло голов­ним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роз­двоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива». Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сіль­ського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вишу й сподівається пове­рнутися з новими знаннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніп­ра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. Але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати під­корення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим пись­менником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися ду­ховно — відвідувати кіно, театри, виставки. Проте Степан не досягнув голо­вного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах по­вертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і во­роття немає. Степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей. Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і ра­зом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприй­мати себе та навколишній світ.