Казка

Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них не було. Одного разу дід і каже:

– Бабусю! Піди у хижку та назмітай у засіці борошна, та спечи мені колобок.

Баба так і зробила. Спекла колобок і залишила на вікні, щоб простиг. А він з вікна та на призьбу, а з призьби та на землю, та й покотився дорогою.

Котиться, котиться, а назустріч йому зайчик-побігайчик:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений,

 На яйцях спечений, 

Я від баби втік,

я від діда втік, 

І від тебе втечу!

Та й покотився. Котиться, котиться, зустрічає його вовк:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений, 

На яйцях спечений, 

Я від баби втік,

я від діда втік, 

І від тебе втечу!

Та й побіг. Знову біжить та й біжить, зустрічає його ведмідь:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісню заспіваю.

– Ану!

Я по коробу метений, 

На яйцях спечений, 

Я від баби втік,

я від діда втік, 

І від тебе втечу!

Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою:

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!

– Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісню заспіваю.

– Ану, якої?

Я по коробу метений, 

На яйцях спечений, 

Я від баби втік,

я від діда втік,

 І від тебе втечу!

– Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.

От він і сів та й давай співати:

Я по коробу метений, На яйцях спечений…

А лисичка його гам! Та й проковтнула.