Інклюзія. Формуємо нову філософію громади

Якщо дитина хвора – це біда.

Безсилі ми  буваємо,шкода.

Є шанс сьогодні, об’єднавши сили,

Когось з дітей поставити на крила!

Інклюзія в Україні розвивається не настільки швидко, як би хотілося представникам освіти й батькам дітей з особливими освітніми потребами.

Можливо, це відбувається через доволі слабке розуміння самого терміну «інклюзія», можливо через недостатній інформаційний супровід, певні історико-культурні особливості нашого суспільства.

https://www.youtube.com/watch?v=dyGVWI-EsrE

Запитання для обговорення:

 Що насправді заважає результативному використанню ідей інклюзивного навчання та відповідного європейського досвіду в наших закладах загальної середньої освіти?

     Чи потрібна інклюзія ВСІМ дітям з особливими освітніми потребами?

1. Чи пристосована Попельнастівська громада  для дітей з особливими потребами? Чи обізнанана  громадськість про інклюзію, інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами, поширення позитивного досвіду впровадження інклюзії в закладах освіти?2.
2. Які плюси і мінуси інклюзивної освіти?
3.  Якими мають бути матеріально-технічні, навчально-методичні, психолого-педагогічні та кадрові умови успішного впровадження інклюзії? 
4. Але і досі інклюзія в Україні залишається інновацією? Чому так відбувається? Що з цим робити? Що особисто Ви вважаєте головною перепоною для впровадження інклюзивного навчання?
5.  Як замотивувати педагогів, щоб вони мали мотивацію до впровадження інклюзивної освіти?
6. Як вмотивувати батьків, як пояснити батькам, що їхня дитина потребує їхньої саме уваги, а не тільки спілкування з учителем?
7. Якщо клас інклюзивний, а асистента вчителя немає. Що робити?
8. Які перспективи розвитку інклюзивної освіти? Чого ,можливо, нам зараз не вистачає і на що нам потрібно звернути увагу?
9. Які є можливості щодо введення в ЗО посади вчителів дефектологів?
10. Як привернути увагу дітей до освітнього процесу?
11. Як впливати на емоційний стан дитини з особливими потребами?
12. Як особисто Ви ставитесь до можливості обирати між закладом спеціальної  освіти чи інклюзивним класом?
13. Як оцінювати дітей з ООП? Які чинники для вас важливі?
14.  В якому випадку слід надати перевагу інклюзивній освіти, а коли індивідуальному навчанню?
15. Як допомогти батькам і учням адаптуватися до такого навчання?
16. Як навчити дорослих та дітей бути чуйними до дітей з ООП, поважати їх?
17. Як навчати дітей з ООП в умовах дистанційного начання? Як проводити корекційно-розвиткові заняття в умовах дистанційнного навчання?

КОМЕНТАРІ ДО ДЕЯКИХ ПИТАНЬ:

Що означає для закладу та його працівників інклюзивне навчання?

Для нас інклюзивне навчання  – це постійний пошук педагогічним колективом ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.

Протягом багатьох років ми зі своїми колегами стали звертати увагу на те, що серед наших учнів все більше і більше стало з’являтися дітей з різними медичними діагнозами. Серед них були діти, яким надавалося індивідуальне навчання, і діти, які з тих чи інших причин здобували освіту в звичайних класах. Важко було усвідомлювати, що ми часом не могли приймати правильне рішення в тій чи іншій ситуації при спілкуванні з такими дітьми. Для того, щоб правильно будувати свої відносини з дітьми, які мають порушення, ми повинні були мати уявлення про ці порушення.

Тому перше, що ми зробили – це те, що стали на семінарах, засіданнях педради знайомити членів педколективу з характеристикою дітей з особливими потребами та методами роботи з ними.https://schoololeksandrivka.blogspot.com/p/blog-page.html

Готуючись до уроку в інклюзивному  класі, вчителі інтегрують навчальний матеріал загальноосвітніх програм та програм для учнів за нозологіями так, щоб на одному уроці діти з різним станом психофізичного і інтелектуального розвитку вивчали близьку за змістом тему, але на тому рівні засвоєння, який доступний для кожного учня. В таких умовах дуже важливо підібрати ефективні технології, методи та форми роботи, а якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається діагностикою та корекцією. В інклюзивних класах наголос робимо в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних, або розумових проблемах. А взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.

ПАНЕЛЬНА ДИСКУСіЯ “РЕАЛІЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ, СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ТА ПЕРСПЕКТИВ”

Пропозиції та кроки, які б уможливили або пришвидшили налагодження якісної освіти для дітей з особливими потребами:

до влади:

• організувати навчальні зустрічі та тренінги для педагогів і освітян, на яких можна було б поширювати інформацію про особливості дітей з неповносправністю та вчити фахівців нових підходів до їхнього навчання;
• вести просвітницьку тематичну кампанію для впровадження у дитячих садочках, ЗЗСО, ВНЗ та інших навчальних інституціях;
• реорганізувати навчальний простір і зробити його доступним, забрати наявні архітектурні бар’єри і не створювати нові;
• провести необхідну роботу зі спрощення процедур для інклюзивного навчання;

до освітян:

• організувати навчальні зустрічі та тренінги для учнів ЗЗСО, які б висвітлювали питання цінності, рівності, як будувати дружні стосунки з дітьми з особливими потребами;
• запровадити просвітницьку роботу серед батьків;
• використовувати новітні методики у навчальному процесі дітей з особливими потребами;

до батьків:

• об’єднуватися у спільноти для підтримки один одного і разом діяти;
• розуміти виклики, які виникають перед освітянами і допомагати їм змінюватися і змінювати систему освіти;
• активізувати волонтерський рух у своїх осередках;

до ЗМІ:

• створити у своїх матеріалах образ гідної особи, якою б вона не була, керуватися повагою, а не жалістю;
• всебічно і достовірно висвітлювати впровадження та реалізацію освітніх реформ для дітей з особливими потребами;
• поширювати думку у суспільстві про необхідність інклюзивних класів у якнайбільшій кількості ЗЗСО ;
• створити інформаційну кампанію про освітні успіхи педагогів, реабілітологів, батьків, дітей, які мають особливі потреби і навчаються;
• гідно висвітлювати працю та посаду «особливого» педагога.

Підсумок:

освіта стане справді інклюзивною лише тоді, коли в українські заклади загальної середньої освіти прийдуть реально підготовлені вчителі й асистенти, будуть створені спеціалізовані навчальні програми, підкріплені відповідним наочним матеріалом, а навчальні приміщення будуть пристосовані і обладнані для всіх нозологій інвалідності. Що ж до інклюзії загалом, то вона стане можливою лише тоді, коли міжнародні стандарти безбар’єрного простору, розумного пристосування та універсального дизайну, визначені Конвенцією про права осіб з інвалідністю і факультативним протоколом до неї, будуть забезпечені на рівні держави як у побуті, так і на об’єктах інфраструктури, освіти, культури тощо. Процес інклюзії має відбуватися одночасно в усіх сферах життєдіяльності суспільства, інакше в ньому неможливо буде забезпечити рівні права, рівні можливості та недискримінацію. Лише за цієї умови ми зможемо досягти як реального процесу інклюзивної освіти, так і інклюзії суспільства в цілому.