ВИКТОРИЯ

СЫРОВАТКО

Поэтесса Виктория Евгеньевна Сыроватко родилась 30 мая 1951 года в Запорожье. После окончания школы три года работала на заводе. Потом закончила Запорожский педагогический институт. Печаталась в газетах, журналах, сборниках, альманахах. Автор книг “Зустріч” и “Острів бажань”, член Союза писателей Украины и лауреат премии имени Нагнибеды.

В. Сироватко залишилася вірною Запоріжжю і продовжує літературну працю на найвищому поетичному рівні. Її називають „поетесою однієї струни”, бо основна тема її поезії – це стосунки між чоловіком і жінкою. Як і в усіх поетес, у В. Сироватко сильно звучить намагання возвеличити жінку. Але що характерно, „свою жінку”, долю „своєї жінки” вона не відділяє від долі чоловіків, підкреслює не тільки розбіжності між чоловічим і жіночим, але й спільність.

Поетесі Вікторії Сироватко – постійній учасниці концертів «Поетичного травня» – у 2016 році випала почесна місія бути членом комісії із розгляду творчих робіт, поданих на конкурс імені Петра Ребра. Вона має надію, що такий захід не зів’яне, а стане традиційним, що в конкурсі з кожним роком братимуть участь усе більше й більше літераторів. Адже це – пам’ять про велику людину, засновника «Поетичного травня».

25 февраля в Запорожском национальном университете на очередном заседании литературной студии имени Марины Брацило состоялась встреча студентов с талантливой запорожской писательницей, членом Народного союза писателей Украины Викторией Сыроваткой. Она не только дала советы начинающим по творческой деятельности, но и напомнила главные задачи литстудии — раскрыть скрытые поэтические таланты начинающих, побудить к печатанию собственных сборников и помочь им стать настоящими литературными звездами, а в перспективе — и членами Народного союза писателей Украины.

Мастер-класс проходил в форме неформального диалога, приятного разговора между мастером и начинающими. Прежде чем давать творческие советы, Виктория Евгеньевна Сыроватка не только выслушала поэзии литстудийцев, но и пыталась углубиться в причины их написания и почувствовать настроение души юных поэтов. Писательница детально проанализировала вместе с каждым юным поэтом его произведения, указывая на все недостатки. Она подчеркнула, что без критики не может быть прогресса: “Если ваши работы будут называть гениальными, это будет означать, что вам, как поэтам, хотят смерти. А чем строже критика, тем больше вас любят”. Мастер слова советовала также научиться замечать недостатки в своих произведениях и в произведениях других авторов и никогда не останавливаться на достигнутом.

Как пример, она рассказала увлекательную историю известного всем Микеланджело, который был гениальным художником, скульптором, архитектором, поэтом и мыслителем, но считал, что познал в искусстве лишь азы.
Писательница призвала литстудийцев: “Надо всегда чувствовать удовлетворение от своего призвания писать, потому что это неблагодарная работа: не приносит ни денег, ни славы. Писать — это значит отдавать свои мысли, часть души миру. И быть от этого счастливым”. Также она отметила, что поэзии научить нельзя, можно научить только технике, а вот почувствовать в душе неповторимый образ и воспеть его так, как никто до этого, может только сам человек. В этом и заключается задача каждого поэта.
Виктория Евгеньевна советовала пользоваться словарями и читать хорошую поэзию известных людей для обогащения своего образного мышления, всегда пытаться узнать что-то новое, не жалеть сил для написания совершенных стихов. “Настоящая поэзия пишется ужасно трудно, — говорит писательница, — но слушать ее должно быть легко, как музыку”.

На день Незалежності України (2018) вперше виїхала на передову і відома запорізька поетеса і художниця Вікторія Сироватко. Вона читала хлопцям свою ліричну поезію і керувала процесом створення справжньої «картини маслом» про мрії артилеристів.   Це свого роду засіб релаксу для воїнів. Малюючи картину, вони хоча б на хвилинку поверталися у своє щасливе дитинство. 

Девушки-военнослужащие из 55-й артбригады попали в новый календарь на 2019 год. Все они являются военными, обладающими различными армейскими специальностями, среди которых офицеры и участники АТО И ООС. На обложке новогоднего календаря настоящие принцессы, о чем говорит их волшебная красота.

Съемки для календаря проходили в Запорожской и Донецкой областях: в зоне ООС, в Хортице, в Конном театре, в Вольнянском районе, на территории воинской части бригады. Фотосессии проходили в экстремальных условиях.

Все героини-военнослужащие сфотографированы в военной форме или украинских костюмах.

13 прекрасных военнослужащих 55-й артбригады «Запорожская весна» стали героинями календаря «Ніжні і непереможні – 2019».

І ще одна дивовижа цього видання – вірші запорізької поетеси Вікторії Сироватко, ліричні, романтичні і дуже жіночі. Вони передають п’янкий космічний настрій і тонку атмосферу щастя, яке пережили всі учасники даного проекту. Нехай ця магія і легкість слів, дівоча врода та енергетика світлин торкнуться кожного серця і додадуть віри в те, що таких нас не здолати ніяким ворогам світу. Ми ніжні, добрі, мудрі, милі. Ми сильні, рішучі, впевнені, непереможні! Боже, бережи нас і Україну!

54-й год подряд (с 1965 года) в Запорожье проходит “Поэтический май”. В течение месяца писатели встречались со школьниками и студентами, чтобы презентовать свои новые работы. Виктория Сыроватко. Писательница презентовала свой последний сборник стихов “Віддам у хороші руки”.

До нової збірки відомої запорізької поетеси Вікторії Сироватко «Віддам в хороші руки» ввійшли вірші, в яких віддаю свої почуття та емоції, свої надії, які живуть у моїй душі. У книзі мої найкращі вірші приблизно за 10 років. Основу книги складають громадянська та інтимна лірика.

Двадцать первого марта 2019 года, во Всемирный день поэзии, преподаватели и студенты филологического факультета встретились с представителями Запорожского отделения Национального союза писателей Украины.

Спочатку поетеса, лауреат літературної премії імені Миколи Нагнибіди Вікторія Сироватко згадала свою бабусю, від якої майбутня мисткиня набиралася любові до рідної землі й рідного слова. А потім лилася чиста, як джерельна вода, поезія Вікторії.

* * *

Не передай комусь мій “добрий ранок”

І “добрий вечір” мій не говори.

Не схожа я на жодну із панянок,

Яким бажав і ранки й вечори.

Мені – моє. Скажи, якщо не шкода,

І знов причину зустрічі зумов –

Бо кожен раз я маю нагороду:

Мій добий ранок, вечір і… любов.

* * *

Осінь з ранку свої

поробила діла –

Застелила хмарки,

журавлів провела.

Нанизала калину.

З легкої руки

Павутинок розплутала

срібні нитки.

Розпрямила травинку.

На краплі води

Залишила свої

непомітні сліди.

Так надворі волого,

аж в думці – вода.

Це тому, що мій дощ

Цілу ніч набридав.

ГОДИННИК ЛІТА

На літній час будильник заведу,

Щоб на годину стало літа більше.

Секунда грому, півсекунди – тиші,

І півгодини – в літньому саду.

Ще на якихось декілька хвилин

Подовжу нам із літом існування.

Година ця у літа – не остання,

Але у мене ти – лише один.

Та все одно оту єдину мить,

Що взимку не дивився ти на мене,

Не зможу я найвправнішим катреном

До літа й до любові доточить.

ЗАМОК

В моєму замку – готичні стелі,

Дзеркальні стіни.

Розумні люди, думки веселі

Ідуть постійно.

Гостей годую, даю надію

Таємним словом,

І розквітаю, і молодію

Для тебе знову.

Не просить птаха моєї згоди,

Кує спросоння.

У повний місяць герані ходять

По підвіконнях.

Малює зранку сади квітучі,

Ліси багряні

Кохана жінка, і мама лучча,

І файна пані.

Хай не повірять, що так буває,

Та я відверта.

Там срібна флейта мені співає

З мого мольберта.

В моєму замку синів немало,

Багато дочок.

Замо́к закрию. Ключі сховаю

Під килимочок.

СПОСТЕРІГАННЯ ЗА МУРАХАМИ

Охоче нахилюся нижче

Заворожити зір і слух,

Де геніальне муравлище –

Мурашок броунівський рух.

Природний скарб мікроісторій:

Роботи, воєн і утіх.

Для них ми – величезні гори,

Молодші набагато них.

Свого невтомного народу

Хоробрі воїни-сини

Нагадують закон природи –

На старшого – не посягни.

Не зрадь товаришу і краю,

Сумлінно досягай мети …

За нами теж спостерігає

Вселенське Око з висоти.

* * *

Від короля, чи то від принца,

Чи від пажа́ –

Мені незатишно у скриньці

Листом лежать.

Поштиві звернення вельможі,

Високий стиль.

Але прекрасна дама може

Палить листи.

У скриньки підняте забрало…

Прости її.

У ній всю осінь пролежали

Листи твої.

* * *

Небесний наш Гросмейстер залюбки,

(Коли пограти сам з собою хоче),

Нас рухає, неначе пішаків,

Из дня клітини – на клітину ночі …

ПАНЯНКА МУЗА

Я люблю всіх жінок,

наче зорі і квіти.

В їхніх посмішках теплих

згораю дотла.

Але є лиш одна –

найдорожча у світі,

Що торкається легко

руки і чола.

Панянко Музо,

Під звуки блюзу

Я пив кохання

Хмільне.

Панянко Музо,

Ми ж з Вами друзі,

Тому не зрадьте

Мене.

Юна Муза моя

не старіє з роками,

Кличе душу щодня

у пісенні краї.

Знову очі мені

затуляє руками,

Щоб у кожній з дівчат

я впізнав лиш її.

Роботу виконав:

учень 7-Г класу

Енергодарської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2

Летуновський Святослав

Керівник проекта:

бібліотекар Енергодарськой загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2

Кабиш Світлана Віталіївна